Була в нас у школі дівчинка, всі її звали Шмонька, хоча на зошитах писалося Наталка. Її всі хлопці тролили, нині це зветься булінгом. Кричали "Шмонька, покажи ляшку" або спеціально задирали їй плаття, вона десь плакала по кутках. В чому причина того тролінгу, я вже не пригадаю. В класі було 12 хлопців та 6 дівчат, такий собі колектив розбишак. Я гарно навчалася, але якось так сталося, що була лідером класу. Коли хлопці щось творили, мене викликала завуч і казала "повпливай". До того булінгу Шмоньки мені не було ніякого діла, але чомусь колись її мама прийшла до моєї на роботу, плакала й просила, щоб моя мама вплинула на мене, а я на хлопців. Вдома була серйозна розмова. Я тоді відморозилася й сказала своїй мамі, що нічого не можу вдіяти. Хоча могла, мабуть. З нового навчального року мене перевели в іншу, найкращу школу міста, "щоб дитина отримувала знання, а не дебілами верховодила".
З тих пір минуло років 27, а мені досі соромно. Наталка працює реалізатором на базарі, часто її бачу. Вона не вітається, наче ми не знайомі. А я увесь час хочу підійти перепросити, але чомусь не роблю того.