Марінелада. Місто-кооператив.
Невелике місто в Іспанії, в Андалусії, в регіоні, де безробіття сягає 37% (серед молоді 55%). Але в Marinaleda 100% зайнятість: всі трудяться в кооперативах і отримують рівну оплату праці в 1200 євро. Крім того, мерія надає кожному бажаючому будівельні матеріали, ділянки землі і кваліфікованих робітників для будівлі будинку - безкоштовно. Будинки до 192 квадратних метрів. Домовласники потім довічно платять в міську казну 15 євро на місяць, і будинки ніколи не можуть бути продані.
Населення міста 2700 осіб. Сільське господарство приносить громаді основний дохід. Виручка від реалізації продукції надходить у загальний бюджет комуни, який потім розподіляється на соціальні потреби, облаштування села та соціальну допомогу: будуються парки, спортивні центри, ремонтуються школи.
Треба зауважити, що все це дісталося жителям міста далеко не відразу, а в результаті запеклої боротьби, в ході якої вони захопили порожні ділянки землі, що належали багатим людям.
У Марінеладі сформувалася робоча партія, щотижня проходили масові зустрічі, в яких брали участь мало не всі жителі міста. Вони вимагали соціальної справедливості, лаяли уряд за те, що не може забезпечити їм нормальні умови життя.
Неймовірно, але після 12 років безперервної боротьби регіональна влада Андалусії здалася і виділили 1250 гектарів сільськогосподарських земель громаді міста, яка й оформилася в кооператив. Ясна річ, що в масштабах великої країни подібна справа вимагала б куди більших і радикальних зусиль, а на таке зважиться далеко не кожен (зі зрозумілих причин). Та й дане місто не в усьому ідеальне, наприклад гроші там ніхто не відміняв. Але в усякому разі, ця модель кооперативного міста - не совка і не капіталістичного підприємства, а саме кооперативу - демонструє ефективність економічної моделі, заснованої на самоврядуванні і відносно вільній праці.
Управляє містом беззмінний мер Хуан Мануель Санчес Гордільо. З 1975 року він раз за разом з великим відривом перемагає на виборах. За цей час він сам побував у в'язниці сім разів і пережив два замахи на життя.
Відносини Марінелада з регіональними і федеральними властями досить складні - наприклад, місто підпорядковується виборним законам країни, вступає в торговельні відносини і визнає приватну власність за межами села, але не пускає на свою територію поліцію.
Іноді мер Санчес Гордільо здійснює екстравагантні вчинки в рамках просування своєї ідеології за межами Марінелади. Наприклад, у серпні 2012-го він з кількома прихильниками увійшов до супермаркету, наповнив декілька візків продуктами і пішов з магазину не заплативши. Отриману таким чином їжу віддали в спеціальні організації, які допомагають бідним, які не можуть прогодувати себе самі.
Харизматичний мер маленького містечка Марінелади зараз дуже популярний по всій Іспанії, особливо серед найбіднішого населення, але ніхто поки не зважився повторити шлях цієї громади: надто багато доведеться сидіти у в'язниці, та й зарплати в комуні не такі великі.
Free State Project - вільний штат
У 2001 році 24-річний випускник Єля Джейсон Соренсен запропонував усім, хто незадоволений урядом, провести експеримент. Волелюбні люди, які розкидані по світу, могли б перебратися на постійне місце проживання в маленький американський штат і прийти там до влади. До 2003 року проект «Вільний штат» (Free State Project, FSP) підтримали 5000 чоловік. Загальним голосуванням вони вибрали слабозаселенне місце - Нью-Гемпшир. Висадка лібертаріанського десанту повинна була відбутися після того, як до FSP приєднаються 20 000 адептів незалежно з якої держави. Зараз під проектом підписалися близько 16 000 чоловік, але перші переселенці вже почали стікатися в Нью-Гемпшир - зараз там живуть більше 2000 учасників.
Цього недостатньо, щоб прийти до влади в штаті, і поки вся Лібертаріанська ідея апробується всередині групи. Члени FSP повністю перейшли на розрахунки в біткоіни, активно використовують 3D-друк: з пари тисяч активістів, які вже стали резидентами «вільного штату», не менше семи обзавелися персональними 3D-принтерами. У міру сил вони протистоять законам, які вважають ідіотськими, борються за декриміналізацію марихуани, лібералізацію правил володіння вогнепальною і холодною зброєю, і забороною системи зчитування автомобільних номерів.
Іноді активісти вступають у відкрите протистояння з владою, наприклад, виводять з ладу паркувальні лічильники, щоб перешкодити владі збирати оброк з автовласників. Лібертаріанці відкрито носять зброю - мачете, великі гвинтівки, пістолети, надруковані на 3D-принтері. Нещодавно адміністрація містечка Конкорд, розташованого в регіоні, запросила у Міністерства національної безпеки США грант у 250 000 доларів на покупку броньованої військової машини - для захисту від «місцевої терористичної загрози». Автомобіль, прозваний Bearcat, повинен був уже надійти на озброєння місцевого відділення поліції.
Ідеолог комуни Джейсон Соренсен переїхав до Нью-Гемпшира всього рік тому. Він як і раніше вірить, що скоро в штаті будуть жити близько 20 000 лібертаріанців і вони стануть реальною політичною силою - першим офіційним Лібертаріанським урядом.
Органік співтовариство ZEGG
У 1991 році група людей, натхнених ідеями Дітера Дума - німецького ідеолога общинного життя, автора кількох книг, - викупили землю на північний захід від Берліна і заснували общину. Вони хотіли піти від консьюмеризма сучасного суспільства і побудувати своє, яке живе за принципами сталого екологічного розвитку. Громада займає територію приблизно в півтора квадратних кілометра, в даний час там живуть близько ста чоловік.
Члени громади не заперечують державну владу або приватну власність. Учасники спільноти фінансово незалежні один від одного. У кожного з них є свій дохід, велика частина жителів задіяна в організації та проведенні різних заходів громади - фестивалів, семінарів та тренінгів. Так ZEGG заробляє гроші і одночасно просуває свої ідеї серед відвідувачів. Учасники спільноти містять гостьові будинки і кафе, надають туристам всілякі сервіси. Втім, деякі члени мають роботу, ніяк не пов'язану з громадою, і кожен день їздять в найближчі міста, а ввечері повертаються додому.
Кожен, займаючись своєю справою, повинен працювати і на розвиток комуни в цілому. Все співтовариство розділене на кілька груп зі своїми обов'язками: хтось стежить за всіма дітьми громади, хтось відповідає за роботи по саду, хтось готує на всіх і вирішує господарські справи. Керує всім (у них прийнято говорити, «приймають ключові рішення») рада менеджерів: по два від кожної групи. Вони вирішують, як витрачати гроші з спільних заходів, чи приймати нових учасників.
Комуна Нідеркауфунген
У 1986 році група лівих активістів самих різних напрямків - від анархо-синдикалістів до марксистів, від феміністок до комуністів - заселилася в порожніі фермерські будинки в невеликому селі в Центральній Німеччині. Ідеї комуни були викладені в раніше опублікованому памфлеті Grundsatzpapier, що став статутом Нідеркауфунгена. Це класичний маніфест європейської комуни лівого спрямування про рівність - політичну та гендерну, про соціальне благо, про те, що людям не потрібні начальники, щоб жити добре.
Нідеркауфунген - одна з найрозвиненіших європейських комун. Тут є ферми з вирощування фруктів, виробництво сиру, столярна, токарна майстерня. Комуна проводить відкриті семінари та фестивалі і заробляє на туристах.
Приватна власність в комуні існує тільки щодо тих речей, що призначені виключно для особистого користування членів спільноти, на зразок зубної щітки або нижньої білизни
Дохід громади надходить у загальну касу, що працює за відомим принципом «від кожного за здібностями і кожному - за потребами». Це означає, що кожен може взяти з каси рівно стільки грошей, скільки йому потрібно, і ніхто не може його зупинити. «Ви здивуєтеся, але ця штука працює вже двадцять років», - кажуть представники комуни.
Нідеркауфунген - муніципалітет в чистому вигляді. Тут немає ніякої влади, ніякої ієрархії. Всі питання вирішуються раз на тиждень на загальних зборах, всі глобальні рішення приймаються на розширених зборах раз на півроку. При виникненні конфліктних ситуацій учасники використовують «ненасильницькі методики спілкування» по Розенбергу. Всі пропозиції повинні пройти через спеціальні робочі групи, потім інформація про них з'являється на дошці оголошень спільноти, потім пропозиції обговорюються на загальних зборах.
Комуна Twin Oaks
Комуна зі зворушливою назвою «Дуби-близнюки» з'явилася 47 років тому неподалік від Річмонда і зараз є однією з найстаріших нерелігійних на території США. Хіпі прийшли сюди, натхненні романом письменника Скіннера «Вальден Два», з метою побудувати суспільство з ідеалами свободи, рівності, братерства.
У Twin Oaks досі живий ідеалізм хіпі: купаються в одній ямі, миються в одному душі, ведуть веселе сексуальне життя, вирощують тофу і пропагують мир і любов на Землі. Як і більшість сучасних комун, вони займаються бізнесом: продають тофу, виробляють гамаки. Кожен працює по 42 години на тиждень, натомість отримуючи безкоштовні їжу, медстраховку та інші блага, а також 72 долари «на додаткові витрати». Крім того, у «Дубів» є 17 машин - теж для загального користування. Парадокс історії Twin Oaks - в тому, що комуністична комуна економічно дуже успішна в капіталістичному світі: мінімальні витрати (споживання води, газу та електрики - на 60-70% нижче, ніж в середньому по Америці), дешева робоча сила і одночасно ніякого безробіття, відносно великі обсяги виробництва і дохід 600 000 доларів на рік.
Детальніше тут: http://slovo-motivator.webnode.com.ua/ts%D1%96kavinki/ts%D1%96kavo-pro-ts%D1%96kave/piti-vid-derzhavi-5-spilnot-de-buduyut-novij-svit/
