З кожним роком огорожі та паркани на наших ділянках, дачах і будинках стають все вище, а замки все міцніше. За індексом обгородження людей один від одного ми стали займати найвище місце у світовому рейтингу. Замість того, щоб тулитися один до одного, ми відгороджуємося, хоча сучасні принципи урбанізму шикуються саме на прозорості.
Але ж так було не завжди:
«Суцільні забори на дачах і заміських будинках (маєтках, віллах, палацах і т. Д.) у знаті XIX - початку XX століття практично були відсутні, оскільки вважалося, що вони приховують архітектурну красу будівель і прилеглих до них парків. Прийнятні були лише решітки і живоплоти. Зведення парканів вважалося моветоном і характеризувало міщанство та інші низькі верстви населення.
У сучасному світі паркани відносно рідко зустрічаються в розвинених країнах, де, як у містах, так і в сільській місцевості переважає приватна забудова хутірського плану, підтримувана розвиненою дорожньою інфраструктурою. Виняток становлять ряд регіонів з етнічно напруженою обстановкою (південь США, Північна Ірландія та ін.). При цьому в країнах, що розвиваються паркани - часте явище; це пов'язано і з високим рівнем злочинності (Бразилія, ПАР, Мексика та ін.), і з більш щільною забудовою, і зі слабкою інфраструктурою. »,
Тим часом, в наших містах повним ходом йде стимульоване будівництво огорож і шлагбаумів. Пам'ятайте - ознака благополучного міста якраз відсутність загороджень і можливість практично всюди пройти і проїхати. Чим більше заборів, тим запущеніша хвороба. За парканами підуть охоронці, а потім, в кращих традиціях латиноамериканців, в бідноту або в заблукалих громадян будуть стріляти з-за укриттів приватні військові компанії, що охороняють спокій олігархів.
Філософ Френсіс Фукуяма пише, що головним соціальним капіталом є довіра. Ми, судячи з усього, зараз знаходимося на найнижчих місцях за рівнем соціальної довіри. Соціальна аномія призводить до великої кількості заборів.
«На наших кладовищах головне - це паркани. Здавалося б, від кого і чого огороджувати? На кладовищах є злодійство. Але такі паркани «відкриті» зверху, функцію охорони вони не виконують. Тоді яку? Питання. Ідея нашої соборності повністю перекидається «заборні». Люди не хочуть лежати поруч один з одним. Можу припустити, що у нас настільки відчайдушно відсутня власність, що люди хочуть відгородити хоча б ось ці два квадратних метри як свою власність після смерті. »політолог, професор ВШЕ Сергій Медведєв.
Часто ми можемо зустріти забори, що огороджують порожнечу, бо більше ні на що не вистачило грошей. Паркани, що ховають від очей проміжний стан міського простору, застрягли між будівництвом і звалищем. Паркани, що відокремлюють 6 соток людини, яка вибралася з тісної квартири, щоб укласти себе в зіндан з профнастилу.
Паркан, як явище, можна трактувати максимально широко. Чотири двері від сходинок під'їзду до килимка в передпокої, які долає людина щовечора - це ж ті ж паркани. Як вийшло так, що простір навколо нас став настільки в'язким і непрохідним?
Це не вектор в майбутнє, а хвороба росту, яка поступово відійде. Ця ситуація з огорожами і парканами маятникового характеру: вони то виникають, то зникають в країні.
Сучасні тенденції, введення міських неформальних комунікацій у вигляді велосипедних маршрутів, паркових доріг, нічних подорожей з музею в музей - мені здається, ось тут майбутнє.
Яскраві приклади тактичного урбанізму, коли жителі самі переробляють простір і пристосовують його для комфортного життя і спілкування, вони рано чи пізно приведуть до того, що знесуть всі ці паркани і почнуть жити спільно, як це було раніше, як це було завжди. Ми соціальні, ми хочемо живого спілкування і коли заїжджаємо в "села", якої висоти огорожі ми там бачимо, висотою в пояс не вище, а то й зовсім їх немає.
Тут паркани будують від тварин. Собак, лисиць, корів, а не від людей.
Поменше матеріалізму і споживання, побільше взаємин і комунікацій, от і вся філософія.
Детальніше тут: http://slovo-motivator.webnode.com.ua/news/chomu-nashi-parkani-stayut-vse-vishche/
