…"Шелл – убийца наших детей, Шелл – убирайся вон отсюда, Хватит убивать нашу природу"… Звісно, це зовсім неповний перелік тих погрозливих гасел, що лунають звідусіль стосовно роботи компанії Шелл в Україні….

   Сланцевий газ (далі – "сланець") – доволі популярна останнім часом тема, що мимоволі поділила небайдужих українців на два табори: прибічників та противників. Прибічники стверджують, що прихід Шелл і, разом з тим, початок розробки покладів сланцевого газу враз вирішить всі енергетичні проблеми України на наступні –дцять років. Мовляв, зіскочимо з "російської газової голки" та ще й продаватимемо надлишки Європі. От заживемо! Лави противників, навпаки, волають щодуху про отруєну воду, пустелі навколо місць розробки, підвищення радіації, кислотні дощі та ще безліч лих, що неодмінно відбудуться в разі початку видобутку сланцю. Хто ж насправді має рацію, а хто тільки підбурює й без того знервоване суспільство?  

   Спробуємо розібратися, бодай, в основних перипетіях даного питання. Один зі способів видобутку природного газу – гідророзрив (далі – ГРП) пласта. Для цього буриться свердловина – і при досягненні нею продуктивного пласта, власне, й проводиться ГРП: до свердловини закачують робочу суміш води, піску та хімреагенту, котрі під потрібним тиском розривають пласт, унаслідок чого утворюються тріщини до 50 м в діаметрі, в результаті чого отримують приплив газу (він вивільнюється з породи). Залишки використаної суміші закачують у використані газоносні площі (утилізують). Слід зазначити, що дана технологія більше 30-ти років успішно застосовується газовидобувними підприємствами України для видобутку традиційного ПРИРОДНОГО газу. Ніхто ще не захворів, вода не втратила своєї свіжості. Відмінність полягає в тому, що Шелл робить це за допомогою високотехнічних технологій з чітким дотриманням норм і правил, а ми – з маніакальною впертістю працюємо ще за радянськими лекалами та із сумнівної якості хімреагентами, які часто-густо просто зливають у поле. 

Йдемо далі. На даний час в рамках угоди про спільну діяльність проводиться буріння пошуково-розвідувальної свердловини № 400 (Біляївська) в Первомайському р-ні Харківської обл., що за 100-120 км від Юзівської площі (Донецька обл.). Відчуваєте відстань? Тобто, іншими словами, станом на березень йде мова про отримання результатів буріння, на підставі яких буде ухвалене рішення (тільки тоді!) про доцільність подальшої ПРОМИСЛОВОЇ РОЗРОБКИ родовищ традиційного газу. .

   Важливим є той факт, що щороку в Україні, зокрема в Східному регіоні, бурять кілька десятків свердловин – це абсолютно нормальний процес і ніхто не б`є при цьому на сполох. Саме тому видимих причин для хвилювання щодо ще однієї – немає. Скажу просто: умови праці та, так би мовити, дозвілля наших буровиків в порівнянні з Шеллівськими не йде в жодне порівняння. Наступний момент: глибина свердловин в даному регіоні складає 3-6 км, глибина залягання водоносних горизонтів 200-500 метрів. Мені не відомий жоден випадок потрапляння у водоносні пласти будь-яких забруднюючих речовин, навіть за нашого підходу до виконуваних робіт. Сумніваюся, що Шелл працюватиме гірше за нас. Зважаючи на всю серйозність ситуації, можу абсолютно достовірно сказати, що в даному випадку про СЛАНЕЦЬ не йдеться взагалі. Оскільки технологія буріння на сланець передбачає при досягненні газоносних горизонтів переходити в ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ спосіб проходки (на глибині 1500 – 2 000 м), а в даному випадку Шелл бурить стандартну ВЕРТИКАЛЬНУ свердловину завглибшки більше 5 000 метрів, то, цілком очевидно, мова йде про можливі перспективи видобування ТРАДИЦІЙНОГО природного газу.

   Всі розмови, мітинги, промови – не більше, ніж елементарна непрофесійність та добре завуальований вплив конкурентів (кого саме – вам видніше). Як це не дивно, спротив чинять, зокрема ті, хто мав би обома руками бути "за" просування даного проекту – деякі працівники нафтогазової галузі. Здавалося – парадокс!? Ні. Їх можна зрозуміти: при переході з одного газоносного горизонту на інший виконують так звану герметизацію колони (змінюють діаметр спущених труб – НКТ). Тільки-от Шелл робить це за допомогою алюмінієвих заглушок, котрі не шкідливі та легко потім усуваються, а ми – цементуємо (при цьому левова частка цементу та інших хімреагентів елементарно розкрадаються). Ми можемо бурити подібні свердловини 2-2,5 роки, вони – півроку. Уявляєте к.к.д. в динаміці? А скільки при цьому крадуть дизпалива, бензину та інших матеріально-технічних цінностей – тільки Богу відомо!.. От вам і аргументи!. Звісно, ніхто цього не озвучує, позаяк багато хто має власний інтерес. От і вся ціна питання.

    Наостанок. Лише оціночні (читай – попередні) запаси природного газу складають близько 2 трл. м3 газу на Заході України, та 4,5 трл. м3 – на Сході, з яких такими, що можливі до вилучення, вже називають близько 3 трл. м3 (Україна щорічно споживає біля 50 млрд. м3, з яких на комунальні потреби йде 20 млрд. м3). Як Вам цифри? Враховуючи досвід роботи, зауважу, що під час промислової розробки вуглеводневих родовищ ці цифри завжди уточнюються і зростають. Не мені вам пояснювати, що означає початок розробки додаткових ВЛАСНИХ родовищ вуглеводнів для України в цілому та її мешканців зокрема.

   За умови дотримання ЕЛЕМЕНТАРНИХ вимог до умов праці та екологічних аспектів ми ризикуємо стати провідною державою на світовій арені! А якщо, дійсно, там виявлять ще й сланцевий газ? Та впровадимо енергозберігаючі технології… Я навів лише основні моменти, зрозумілі широкому загалу. Висновки за вами, шановні читачі. Далі буде.

Газ на Донбасі.

Істерія триває.

Дедалі більше нібито ексклюзивних «подробиць» про: газ, Шелл, корупцію, наслідки і т.п. різнобарвні «фахівці від лукавого» оприлюднюють в різноманітних ЗМІ. На фоні численних виступів незадоволених їх матеріали та інтерв`ю поширюються в народі шаленими темпами.

Мимоволі спадає на думку доволі логічне питання: шановні, а як же дотепер Донбас отримував газ, з яких джерел, звідки він узагалі там береться? Може й правда нам не треба того Шеллу, чи ще когось там, може, ну їх, к лихій годині?..

На даний момент видобування вуглеводнів (природний газ, газовий конденсат і нафта) на території Донецької та Луганської областей здійснює Сєверодонецький нафтогазопромисел (далі – СЦВНГК), що є структурним підрозділом Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» (ПАТ «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України»). Донедавна Управління це було цілковито державним підприємством, з 1-го січня поточного року – філія ПАТ (Публічного акціонерного товариства). Незабаром відбудеться остаточна зміна форми власності з державної на акціонерну…

Виробничі об`єкти СЦВНГК, а це понад сто експлуатаційних свердловин, розташовані в Попаснянському, Новоайдарському, Слов`яносербському, Станично-Луганському, Краснодонському, Кремінському районах Луганщини та на території міста Луганськ (Жовтневий район), а також – на території Краснолиманського району Донецької області.

Сумарний видобуток, зокрема, природного газу за підсумками 2012 року склав понад 220 млн. м3. Весь об`єм видобутого «блакитного» палива йде на потреби споживачів, простіше кажучи – для населення. Тобто, кожна нова, введена в експлуатацію свердловина – це газифікація ще одного або декількох населених пунктів. Що це означає, гадаю, пояснювати не треба. Присутність держави є запорукою стабільного газопостачання та втілення у життя соціальних проектів.

Видобутий СЦВНГК газ збирається на УКПГ (Установках комплексної підготовки газу), проходить відповідне очищення, підготовку до транспортування та подається до споживачів. Експлуатація свердловин здійснюється відповідно до розроблених індивідуальних технологічних режимів. Весь цикл робіт: від розвідки площ та відведення земельних ділянок під буріння свердловини до видобутку газу та його подавання споживачам виконується фахівцями СЦВНГК ГПУ «Шебелинкагазвидобування».

Однак, за останнє десятиліття з`явилося чимало приватних підприємств, що займаються видобуванням вуглеводнів на приватній основі. Це значно ускладнює й без того напружену ситуацію на енергетичному ринку України. Власне кажучи, проблема полягає в тому, що роздача ліцензій на використання надр та дозволів на проведення геолого-розвідувальних робіт і, власне, видобутку вуглеводнів є в більшості випадків наслідком корупційних схем, а не дій, спрямованих на зміцнення газової міці країни.

Так, у Луганському регіоні приватні фірми, зокрема, така собі «Куб-Газ»                         (м. Рубіжне) мала за підсумками 2012 року близько 230 млн. м3 видобутого природного газу. В Донецькій області також є декілька приватних фірм, що займаються розробкою надр цього регіону на отримання припливу газу (Макіївське газове родовище, Юзівська площа та низка інших невеликих родовищ).

Все б нічого, але виникають доволі сильні сумніви щодо дотримання приватниками всіх необхідних екологічних та санітарних вимог у своїй діяльності. Свердловини, що їх вони експлуатують, часто-густо, пробурені державними підприємствами. При цьому, чомусь ніхто не цікавиться їхніми діями: немає мітингів, злісних пікетувань, турботливих матусь із плакатами і суворих молодиків із насупленими поглядами.

Ба більше, ніхто з цих приватних фірм не газифікував жодного будинку та не провів й метру газопроводу. Вони просто видобувають вуглеводні й продають їх споживачам за… цінами, що є вдвічі вищими навіть за ціни на російський газ. Проведіть відповідні паралелі з державними підприємствами.

Йдемо далі. Виникає логічне питання, а звідки ж беруться ті мільярди м3 газу, що їх споживає населення Донбасу та індустріальні велетні регіону?  Тут виходить на сцену ще одне потужне, донедавна державне, підприємство – УМГ «Донбастрансгаз» (ПАТ «Укртрансгаз» НАК «Нафтгаз України»).

УМГ «ДТГ» є найпотужнішою філією Укртрансгазу. Це саме його газопроводами прямує газ, що живить міста Донбасу та є життєво необхідною сировиною для роботи всіх підприємств регіону, незалежно від форм власності: газ, видобутий СЦВНГК; газ, що купується у північного сусіда; газ, що видобувається приватними фірмами. Ціна його Для споживачів вельми різниться, але це вже інша історія. Йому ж належать і сховища газу, розташовані на території Донбасу. УМГ «Донбастрансгаз» - це тися кілометрів газопроводів, десятки газорозподільчих станцій і пунктів.

ГПУ «Шебелинкагазвидобування», що на даний час є єдиним державним видобувним підприємством на Донбасі, та розробляє Дробишівське, Марківське, Кружилівське, Вільхівське, Кондрашівське, Капітанівське, Муратівське, Західно-Вергунське, Розсипнянське газоконденсатні родовища та Мигринське нафтогазоконденсатне родовище та УМГ «Донбастрансгаз», що є єдиним газотранспортним підприємством регіону, здійснюють свою виробничу діяльність, спираючись на державні засади та дотримуючись вимог стандартів та технічних умов щодо якості газу та умов його транспортування.

Натомість, всі інші фірмочки з доволі обмеженою відповідальністю, «працюють», так би мовити, із суто комерційними підходами та принципами. Зазначу лише один факт: родовища, передані «фірмачам» у промислову розробку, раніше були у державній власності…Як вам це, шановні? Чому не виходите на тисячні демонстрації з цього приводу?..

Чому цнотливо дивитеся долу з приводу грандіозного дерибану нафтогазової галузі, що розгорнувся під ширмою «політичної кризи»? Щось я не бачу захисників державних підприємств, активи яких стрімко переходять у приватні руки. Сподіваюсь, нікому не треба пояснювати, чим це пахне?

З приходом на Україну іноземного капіталу виникає унікальна можливість збільшення видобування вуглеводнів в десятки-сотні разів та модернізації газотранспортної системи країни власноруч. Повірте, ми маємо для цього достатній технічний і кадровий потенціал. Нам потрібен лише досвід та передові технології. Звісно, багатьом це не подобається, але це їхні проблеми, адже ринок – справа приватна. Тут кожен сам за себе.

З повагою.

Далі буде.