Замітки філософська лірика

Замітки з міткою «філософська лірика»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Втрата часу - найтяжча...

"З усіх утрат втрата часу найтяжча." (Г.Сковорода)
Безтілесні німі дзеркала
Чують в тиші годинника кроки.
За віконцем пташина мала,
Мов горішки, видзьобує роки...

Розлузала іще один день -
Під ногами багато лушпиння...
А мені б повернути назад
Час, який пролітає невпинно...

Я ж іще не устигла, життя,
Заспівати ту пісню найкращу...
Наодинці шепне каяття:
"Втрата часу, людино, найтяжча..."

Коментарі: 84

sonce-33

Якщо не дзвонять друзі...

Вже третій день зависла тиша,
У домі телефон пасе.
На вікнах дощ літопис пише,
А може, про любов есе.

За чаєм хочеться розмови,
Душевності і теплоти...
У суму присмак полиновий,
У смутку запах самоти.

Зажевріло на виднокрузі;
І поступово дощ затих.
Якщо не дзвонять тобі друзі,
То значить, добре все у них!

Коментарі: 64

sonce-33

Щоб не летіть на бал до сатани

«А что же вы не берёте его к себе, в свет?» — спросил Воланд.
«Он не заслужил света, он заслужил покой», — ответил Левий Матвей.

Колише небо місячну колиску
В безмежжі зорянім, нічнім.
І начищають янголи до блиску
Бліді зірки у мреві золотім.

Пірнають вниз стрімкі метеорити...
Пульсує й до сьогодні шал в мені.
Та, тільки, як прекрасна Маргарита,
Не продаю я душу сатані.

Мені, як Майстру, спокою не треба,
Бо прагну я до світла - не пітьми.
За допомогою іду до Неба,
Щоб не летіть на бал до сатани.

Коментарі: 66

sonce-33

Люди - як плоди...

Плодами вистигли сади,
Радіють пишні віти:
Дозріли яблука-меди,
Червоні, соковиті.

А яблучка - одне в одно,
Тобі сказати мушу!
Солодкий сік, смачне вино
Людську зігріють душу.

Так ось і люди, як плоди:
Словами зігрівають,
Рятують від розпук, біди,
До серця пригортають.

Але й таке, повір, бува:
На вид приємний, милий,
Роздивишся - душа гнила,
Цей плід гіркий, червивий...

Відступиш мовчки - жаль бере:
Загруз бідак в гризотах...
Подумаєш: нехай живе
У власних же мерзотах.

Коментарі: 84

sonce-33

Звільняюсь

Від різних людей біля себе -
Брехливих, мерзенних, облудних -
Я чую: "повинна" і "треба"
Крізь смог перехресть велелюдних.

Проходять етапом, мов круки,
Брехливі, мерзенні, облудні.
Так вимити хочеться руки
І сонцем прикрасити будні.

Липкі і затерті в них душі,
Зчерствілі серця на скорини.
Звільняюсь від них, бо я мушу
В собі не споганить людину!

Коментарі: 86

sonce-33

З захопленням байдужість ходить...

Щодня, від ранку до смеркання,
Їй шепотів слова кохання.
Як живодайную водицю,
Спивав її - не міг напитись.

А потім стало усе звичним,
Як попіл в мідній попільничці,
Мов злегка гіркувата кава,
Як свічка в церкві величава.

Захоплення полуда спала -
І Муза стала нецікава.
Не в змозі жити без кохання,
Вона розтанула в смерканні...

Міняв з тих пір жінок чимало -
Та жодна Музою не стала.
І зрозумів в осінній день він:
Йдуть поруч свято і буденність.

З нудьгою радість хороводить,
З захопленням байдужість ходить...
Шукав Її - зі шляху збився,
А Музи слід навік згубився...

Коментарі: 80

sonce-33

Спливає життя

Все спливає життя, мов вода,
Я планую, а час коригує.
І хотілось би долю здогнать,
Та боюсь, що вона не почує...

Тож лузає життя мої дні,
Я ж не хочу лишатись лушпинням.
А думки все долають сумні:
Павук-час уже тче павутину...

Своїх справ я збираю плоди.
На цім світі немов не жила.
І все менше у склянці води,
І все ближче до слова "була"...

Коментарі: 95

sonce-33

Щасливий той, хто дарує!

Дитя, що лиш на ноги зіп'ялось,
Мені сказати щось важливе хоче.
Запитує: "А що таке добро?"
- У нього, синку, великодні очі.

Добро не потребує коректур,
Ним неможливо злі діла мережить.
Це щит і меч для совісних натур,
Воно тобі, малий, тепер належить.

Неси його - надбання поколінь -
Тому, хто його конче потребує.
Даруй - і не чекай добра взамін:
Щасливий той, хто не бере - дарує!

Коментарі: 84

sonce-33

Здаватись рано

Давно на осінь вказує годинник,
А дзеркало лиш знизує плечима.
Я ж одночасно пані і дитина
Із мудрими й наївними очима.

Усе сплелося напрочУд невинно:
Щось плаче і сміється всередині.
І повернути стрілочки не можна,
Стакан зостався враз напівпорожнім.

А сніг на плечі падає й долоні,
Розбавить памороззю темні скроні...
Бог з ними: віком, дзеркалом, стаканом -
Здаватись рано, ні, ще зовсім рано!

Коментарі: 73

sonce-33

Самотою бродить душа

За вікном, де шугає вітер,
Вчора рідна, сьогодні - чужа,
Боса, плащем не прикрита,
Самотою бродить душа.

У будинку розваги, танці,
Ллється музика, сміх лунає,
Лиш маленькі домашні капці
Щирий смуток і біль відчувають:

"Хто, сердешну, її приголубить,
Дасть притулок вночі без гроша?
Чи її хтось у світі полюбить
Просто так, бо вона - ДУША?"

А душа - тонка павутинка -
Віднайшла, бідолашна, житло:
Чи то Хуха взяла Моховинка,
Чи то білка забрала в дупло...

*Хухи — лісові істоти в слов'янській міфології.
В уяві слов'янських народів добрі духи, що за
своїм зовнішнім виглядом схожі на маленьких
пухнастих звірків.

Коментарі: 134