Ні дня я без рими не можу прожити, 

Фицає невтомний крилатий мій кінь, 

Тож щоб спастися від сонця і спеки, 

Сідаю писати під яблуньку, в тінь. 

А рими-мов бджоли, рояться тихенько, 

І ось вже рядочки лягли на папір, 

Знову з'явилося "нове дитятко", 

Гумор, пейзаж, про коханнячко твір. 

Легесенький вітер вгорі повіває, 

І листячко шепче щось ніжно мені, 

В ці митті про все я тоді забуваю, 

Бо зовсім зникають всі думи сумні.