Ми пощади не ждемо ні від ворогів наших найкращих, ані від тих, кого ми всією душею любимо. Тож дозвольте сказати вам правду!
Брати мої у війні! Я люблю вас усією душею; я був і є вам рівня. А крім того, я ваш найкращий ворог. Тож дозвольте сказати вам правду!
Я знаю про ненависть і заздрощі у ваших серцях. Щоб позбутися ненависті й заздрощів, вам бракує величі. Тож будьте доволі великі, щоб не соромитися самих себе!
А якщо ви не можете стати подвижниками пізнання, то будьте принаймні його вояками. Бо вони — супутники і попередники цього подвижництва.
Я бачу багато солдатів — хотілося б мені бачити багато воїнів! В однострої одноманітно вони одягнені — хай же не буде одноманітне те, що вони під одностроями ховають!
Будьте тими, чий погляд завжди шукає ворога — свого ворога. А в декого з вас проглядає ненависть із першого погляду.
Свого ворога шукайте, свою війну ведіть, війну за свої думки! А якщо ваша думка не вистоїть, то й тоді ваша чесність повинна святкувати перемогу!
Любіть мир як засіб до нових війн. А короткий мир — ще дужче, аніж тривалий.
Я закликаю вас не до праці, а до боротьби. Я закликаю вас не до миру, а до перемоги. Хай вашою працею буде борня, а мир — вашою перемогою!

Можна мовчати й сидіти тихо тоді лише, коли є стріли і лук — інакше панують балаканина і чвари. Хай буде ваш мир перемогою!
Ви кажете, добре діло навіть війну освячує? А я вам кажу: то добра війна, коли вона будь-яке діло освячує.
Війна і мужність звершили більше великих справ, аніж любов до ближнього. Не співчуття ваше, а ваша хоробрість рятувала досі знедолених.
«Що добре?» — питаєте ви. — Добре бути хоробрим. Нехай малі дівчатка кажуть: «Бути добрим — це мило і водночас зворушливо».
Вас називають безсердечними, та серце у вас справжнє, і я люблю сором'язливу вашу сердечність. Ви соромитесь надміру своїх почуттів, інші соромляться занепаду їхнього.
Ви потворні? Що ж, брати мої! Закутайтеся у велич, цю мантію потворного!
І коли душа ваша стає великою, то вона стає зверхньою, а у величі вашій — злість. Я вас знаю.
У злості стрічається зверхній із кволим. Та вони не розуміють один одного. Я вас знаю.
Вороги ваші мають бути гідні ненависті, а не тільки варті зневаги. Своїм ворогом ви повинні пишатися — тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими успіхами.
Непослух — це доблесть раба. Вашою доблестю хай буде послух! Саме повеління ваше хай буде послухом!
Доброму воїну «ти мусиш» звучить приємніше, аніж «я хочу». І все, що ви любите, ви повинні спочатку наказати собі.
Ваша любов до життя хай буде любов'ю до вашої найвищої надії — а цією найвищою надією хай буде найвища думка життя!
Але вашу найвищу думку нехай звелю вам я — і вона прозвучить: людина — це те, що слід подолати.
Отже, живіть своїм життям послуху і війни! Яка користь у довгім житті! Який воїн схоче, щоб його пощадили!
Я не щаджу вас, я вас люблю всією душею, брати мої у війні!

Так казав Заратустра.

Здесь нет сигар,
здесь отсырели чувства,
здесь одиночества скитаются вдвоём,
сдавая плоть в сомнительный наём
семи ветрам и зову Заратустры.

Здесь катится ко всем чертям, как мяч,
лишённое покрова кожи
мясо Солнца.
Встаёт Луна – решительно, con forza,
швырнув на плечи мира звёздный плач.

Сюда доходят странные лучи –
сигналы Бога из улучшенной Вселенной,
и океан мельчает по колено:

живая сталь из доменной печи
первичных замыслов,
протуберанцев воли,
робеет перед гласом Бытия...

Гляжу в рассвет: в нём я – уже не я.
Я – позади, в перенесённой боли.