хочу сюди!
 

Ірина

36 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «стихи мои»

Чайка, маяк и море людей...

На чью мельницу воду льёте,
Что опять хрустят жернова?
В оптический прицел смотрите,
На птицу в полёте, - нравится? -
Или завидно вам, что она свободна
От границ ваших предрассудков
И от того для вас враждебна,
Но в чём она была не права, 
Если вы проявили свою враждебность?

Заряженное ружьё, не пряная роза,
Зачем россказни? Синонимы -
Коктейль из вин с коктейлем Молотова.
Рано или поздно, каждое ружьё
Закончит свой путь пулей в полёте...
Пригнётся молодая роза, задетая,
И аромат её изменится на новую ноту . 
Ну что, полегчало, или по привычке,
Каждую птицу так взглядом провожать?

Притихла беглянка, и прибой всё тише...
Но уносится душа, с чайкой белая душа...
Ты так птиц считать привыкла, 
И так легче засыпать-присыпать. 
А потом входят сладкие грёзы - 
Так отчётливо катятся волны,
Разбиваясь о выступ скалы.
Море воды, а жажды не утолить.
- Такое облегчение, дорогого стоит...
Какою ценой, вы хотите поправить
Положение дел и хворь на вашей душе?

Горение, словно маяк в непогоду,
- Благое дело. Но бывает моряк,
Что раскладывает огонь у скалистого берега. 
А после собирает плоды моря, по праву 
"Всего, вынесенного штормом На берег"... 
На вырученное, он поднимает пинту пива,
За непогоду и обрезанные якоря.
А по утру постучится с нехорошей вестью
Приголубит жену, пожалеет детей - 
Даст им оставшийся после выпивки пятак.
Войдёт в чресла её, утешая вдову,
Ведь её муженёк не вернулся назад. 

На чужой беде, счастья не сыщешь.
Брешь в корме словом не закроешь...
Может это только сон, как пятак ржавый,
Ниспосланный небом для нищих?
Время колокольчиков прошло,
Сейчас время холодных штормов 
И туманов, густых да приторно-солёных.
Сон плохой приснился? - Прочь! 
Но рассыпанные гильзы не обелят эту ночь.

Ах ты бедная душа,
Ах заблудшая душа,
Нет, не птица что в полёте,
А кто птицу осуждал...

2016 © одналюдина

Декабрь 2015 года

Пусть гадюки выпьют свой яд,
Злость у них отродясь через край,
Нет дороги им в тот удел,
Узки дверцы в неведомый рай...
И без крыл туда не попасть,
А тебя там и встретят и ждут,
Все кто выстрадал право на память,
Это те, кого здесь не забудут.
Тебя ворон злой не догнал,
Ведь как чудо, врата приоткрыл Николай,
Ты ушла по дороге цветов,
Через муку и боль, прямо в рай...

(матери)

* * *

Ты бы доченька злым наветам не верила,
Правды нет у них, как и веры, 
лишь одни суеверия.
Ты бы сын не боялся пути, уж не маленький,
Да, не просто, что должно делать 
и не ждать понимания.
Пусть спокойно вам будет деточки в стороне родной,
Где за каждой спиной поют ангелы, 
тех, кто выборол этот для нас покой.

(детям)

Біле...

Після гараматного стогіну та кулиметного клокоту, 
Після порожніх слів, що приховують безлад метушливих думок, 
Завжди настають довготривалі паузи, і ти себе питаэш, 
- Де саме наши витоки? - І чому ми раніше не чули, 
Голос тиши та спокою, що заважає крокувати стежкою війни? 

Наші шляхи накреслені в наших прагненнях, 
Наші серця там, куди прагне наша душа. 
Якщо хтось вважає інакше, і він не долюблен в дитинстві, 
То він стає на слизький шлях, по імені війна. 
Але, хіба твоє серце не запитувало тебе, - чому все саме так? 

Витоки твої формують твої шляхи, слова і справи, 
Визначають твою повноту і самоцінність існування, - 
Твою, та навколишнього світу і природи навколо тебе. 
Оточеного світлом, наповнює світло, і він знає, 
Куди його поштовх думок лине, і де його серце. 

В душу оточеного колом суцільної темряви - 
Вужем заповзає тьма і порожнеча, розруха і злидні 
Вони наповнюють роки його існування заздрістю, 
Ненавистю і люттю до навколишнього світу. 
Та може годі, і час тиши, це запитання світу? 

Друже, - де твої витоки, та куди тече твоя ріка? 
Брате, чи ворог, спитай себе - де твої витоки? 
Спитай мене, якщо себе спитати це жахливо, 
Бо знєш ти, що шлях твій досі в пітьмах і порожнечі... 
Але в час тиші, запитай себе, 
. - Куди твій лине шлях і де твої витоки? 

Так... білі, бо наповнені стражданням та біллю, 
Білі, бо з солоних сліз кожний крок з пітьми... 
Стільки води одночасно до чорного моря лине, 
Степи наповнює зоряне сяйво тих, хто вийшов з пітьми. 
Тому що збагнув, що завтра ми чиїсь витоки... 

Батько й мати, якщо вони сліпі, - покажіть їм шлях із пітьми, 
Розкажіть їм, де вашого дерева витоки... 
Якими шляхами ви кружляли в пустелі славетної давнини, 
Та згадайте, чому ви крокували від однієї війни, 
Не до миру, а до іншої довготривалої війни? 

Люди, - де ваши справжні витоки?

2016 © одналюдина

«Воскресение».

Птичий гомон, лазурь, распускается вишня, 
Свежий воздух весны занавески колышет, 
И с небес улыбается в солнышке вышний... 
Моё детство, опять, как цветок меня любят. 
Когда оттепель, в дар, за страданье и муки, 
- За ушедших, потери, болезни, разлуки, 
Подарил тогда в оттепель боженька нас... 
За спиною всегда, те, кто выборол время, 
Те, кто в землю ушёл, по седьмое колено, 
Чтоб на этой земле, когда оттепель будет, 
Распускались цветы и счастливые люди, 
С благодарностью помнили Вас. 

Но зима, холода, сырость, серость и слякоть. 
Захрипел старый ворон и брешет собака. 
Очернить нашу память пытаются орки, 
И врываются, злых, недолюбленных орды, 
Их бравадны ряды и куражны аккорды, 
Заполняют своей пустотой этот край. - 
То ли песню орут, задушевно и грустно, 
То ли драку начнут, заедая капустой, 
Толь возьмут и зарежут вчерашнего брата, 
За хвостом, как собака, вращаясь по кругу, 
Потом плакать, в сердцах, снова маяться скукой... 
- Вроде рядом они, но не сыскан вход в рай. 

Ты не жди, что закончится время ненастья, 
Зло не дремлет и если желаешь ты счастья, 
Нужно вечно сражаться за вешнее небо, 
И не приспанным сладкими сказками быть. 
Серебренники делить, но как руки умыть? 
- Липнет кровь и цены от людей не укрыть. 
Толку что, от пустых сожалений и гнева, 
Хочешь мира - борись и не прячь мякиш хлеба, 
Счастья не покупают ценою чужою... 
А иначе скулить и мириться с волками, 
И жалеть, что был слаб и живёшь с дураками. 
Только вместе мы сила, а порознь 
Ветрами разнесёт цвет весны по степям. 

Спешат звонари на все голоса оповещать 
Воскресение, но суббота мира ещё не настала, 
Рано нам ещё руки складывать и уходить от дел, 
Когда наш дом в огне и «добрые люди» 
Маслом тушат огонь, да с злобой жар раздувают. 
Кто вернёт всё на свои места, если ты не у дел? 
Тут не переложить работу на другого, он уже 
И так по минувшие поколения в землю ушёл. 
Не спрятать свой стыд под тёплым одеялом. 
Что же ты не у дел, или хуже... 
Уже на коленях? - 
. . . . . . . . . . . . . . . Поколения?! - 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Поколение... 
Птичий гомон, лазурь, распускается вишня, 
Свежий воздух весны занавески колышет, 
И с небес улыбается в солнышке вышний... 
Выбор, это всегда у распутья стоишь ты, 
Не закончу и я свой рассказ..

2016 © одналюдина

«Свинячий блюз» # 2.

«Свинячий блюз» # 2. 

А що ж на сніданок, що насніданок? 
Сніданками нагодовані до несхочу, 
Бо все що робиться з душком. 
ДолЯри не липнуть, лише шубуршать… 
Приємно під кожним набитим брюшком, 
Спостерігати як тоне людська душа. 
Повільно вповзаючи в цівільне майбутнє, 
Відригнувши останню помилку, 
Щоб було чим солодко дишать 
Поросята танцюють – хряк, хряк-хряк… 
І чутно лише блюз на білих кістках. 
Їм не чутно що кулі свищуть, 
Їмо… тільки – хряк, хряк-хряк… 
Бо з ними є вурдалак… - голова 
Свинячої зграї – легитимний хряк. 
І далі вже разом – хряк, хряк-хряк… 
І чутно скрізь лише хряк… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
А де ж ви, де ж ми, де ж мир 
Повний справжніх людей? 
Заломили як хліб цей мир – 
Твоє та моє майбуття… 
І чутно лише тільки випещених, 
Наповнених глобальних ідей, 
І далі тільки – хряк, хряк-хряк… 
Тебе і мене не мине… 
А миротворці на десерт, 
Як терпелива закусь… 
Що далі? - З молотка країну в жерло 
Ненажерливих хряк… 
Раб раба, роби! – І ти зробив 
Собі й дітлахам заробив… 
День свій на землі загубив. 
Тепер є час зрозуміти, що ти наробив… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Для них ваш час лише спроможність 
Задовольнити ненажерливі потреби. 
Високий старт зачиняє очі 
На поруч існуючий вимір буття. 
Їх привчили спочатку задарма 
Проїдати виборені землю та небо, 
А потім пожирати твій час і життя. 
На батьківських тачках свингують свині, 
У них сало в шоколаді і все Ок.. - Еї! 
- Може досить, справлять 
Свої свинячі потреби? 
Але Свині не чують мову людей. 
Людоїди ніколи не чують мову, 
Лише тільки – хряк, хряк, хряк… 
Їх буття завжди на твоїх кістках. 
Звучить свинячий блюз номер два, 
А завтра хоч не рости трава, 
Лише тільки чутно – хряк, хряк-хряк… 
- Шановне панство, звиняйте, - 
- Нічого особистого, це лише бізнес, 
І от вже тебе – хряк, хряк-хряк… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
А де ж ви, де ж ми, де ж мир 
Повний справжніх людей? 
Заломили як хліб цей мир – 
Твоє та моє майбуття… 
І лише чутно тільки хряк, 
Наповнених глобальних ідей, 
І далі тільки – хряк, хряк-хряк… 
Хряк-хряк-хряк… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
2017 © одналюдина

«Хронофаг»

Він відчуває вічний голод, 
І коли бачить мету, 
Не помічає нічого навколо себе. 
Він каже, про себе, вголос — 
Я Хро… хронофаг, останнє відлуння 
Загиблого всесвіту… 
Навіть леді-смерть заснула, 
- Немає справи, немає справи, 
До твого та мого життя. 
У калюжах грануліна 
Комп'ютерні віруси 
Пожирають мережі буття… 
Пролунало багатоголосе, - 
Шановний! - Але, він вас не чує, 
Твого масштабу дрібний голос… 
Лунає на іншому вимірі буття. 
Здоровий, веселий і бадьорий 
Всесвітній реставратор — 
Йому плювати на всіх інших 
Бо в очах його гроші-нулі-нульони… 
Все навкруги лише гра та адреналін. 
Війна сьогодні в тренді, 
А що заручниками мільйони, — 
Плювати, нехай це навіть цілий світ. 
- Хай світ загине, бо… 
Він спроможний вийти на новий рівень, 
Є ресурс в сусідній галактиці. 
Земля, це лише невеличка планета 
І вона замала, для його каяття… 
Добігає кінця черговий рівень 
І він шукає болісно вихід, 
Розуміє, що йде навпростець, й навмання 
До феєричної мети не дістати, не дістати… 
Але він самовпевнений в перемозі, 
Ненажера та загартований оптиміст. 
Він хронофаг, завжди голодна істота 
Що пожирає час Мільйонів, 
А мільйони це ми… та для нього влада 
І опанування мільйонами мільйонів… 
Сенс всього життя. 

2017 © одналюдина

Я тебе благословляю на любов.

Еще одна попытка на родном языке... )))
Фото Юлии Фастовец.

Я тебе благословляю на любов!
У житті так мало почуттів,
Ти їх саме пристрасно хотів…
Я тебе благословляю на любов!

Дивовижна нескінченна діє гра,
Переможцем знову будеш ти.
Збережу тебе від самоти,
Подарую світло щастя та добра.

Нехай посмішка торкнеться губ твоїх,
Хай обличчя сяє кожен день.
Поцілунків ти моя мішень,
Ти - мій праведний і найсолодший гріх.

Я повторювати буду знов і знов,
Як бракує подиху душі,
Серед зовнішньої метушні
Я тебе благословляю на любов!
10.06.17

Наказание.



Господи!
Ну зачем мне это наказание?
Он застрял в моих безумных снах.
Шаг до сумасшествия - на грани я,
От надежд один остался прах.

В голове царят воспоминания,
Я живу не здесь, и не сейчас.
Он - любви хроническая мания.
От моей болезни нет лекарств.

Господи! Пошли же мне забвение,
Посели покой в душевный тыл.
Я хочу другое вдохновение,
Я хочу, чтоб Ты меня любил.

Я хочу найти очарование
В свете звезд, а не в сиянии глаз,
Навсегда убивших ожидания,
И лишивших душу милых ласк.

Побеждая...18+

Меня усадишь на высокий стул,
Глаза завяжешь нежным шарфом,
Скуёшь наручниками за спиной
И будешь мучить нежным кайфом...

Губами, от ключицы до бедра
И пальчиком легонько по соску,
Раздвинешь ноги аккуратно -
Я трепетно вхожу, с тобой в нЕгу...



Грудь возбудилась, налилась...
Ты продолжаешь танцевать руками
По телу, вызывая дикий стон...
Тем самым, сокращая расстояние меж нами...

Возьмешь на руки и положишь на кровать,
Оковы снимешь, разрешая мне тебя касаться...
Хочу так сильно, не могу я больше ждать -
Позволь лишь, фейерверку чувств моих начаться...

И ты берешь меня в свой плен...
Вновь раз за разом, побеждая...
Я засыпаю после на твоём плече,
Себя в ночи безмолвной обретая...

20.06.2017

Избыток грусти.


Избыток грусти

Куда девать?

Топить в ликере - 

С судьбой играть. 

Упасть в нирвану,

Посуду бить?

Больную рану 

Пересолить.

Забыться ленью,

Махнуть рукой?

Быть чьей-то тенью - 

Забыть покой.

Уйти в работу 

До самых пят?

Усталость просто

Не замечать.

Но если пусто

В душе опять,

Избыток грусти

Куда девать?

...

Доверюсь маю,

Его любви.

Я превращаю 

Печаль в стихи. 

17.05.17.