Замітки мої думки

Замітки з міткою «мої думки»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

***

06.06.10, 17:11
мої вірші, мої думки

Від любові залишився тільки дим,
Він розвіється – й по почутті усьому.
Ти мене від цього диму укради,
Бо інакше задихнуся я у ньому.

Ти мене від цього світу заховай,
Бо інакше збожеволію від болі.
Не прошу я дарувати мені рай,
Просто зрад щоб не було на видноколі.

Ти не бійся, в тебе я не попрошу
Ні кохання, ані вічної любові,
Я тебе як вільний вітер відпущу,
Я не стану, ні, твоєї пити крові.

Ти мені лиш покажи що в тім диму
Ще є очі, що навчать мене сміятись.
В тебе я лиш крапельку надій візьму,
Моя Доле, й відпущу тебе літати.

Коментарі: 20

Oliviya

Ну що слова?

Ну що слова? – набір якихось літер, Набір якихось звуків лиш, а втім За мить одну безжально можуть вбити, З мелодій перетворюючись в грім. Слова, слова… Такі прості неначе, А повертають до життя не раз, А дивом серце, що невтішно плаче, Зціляють, ставши сонцем щирих фраз. Ну що слова? – набір якихось літер… Але у них є магія життя! Тож не кидайте слів, прошу, на вітер, Не перетворюйте цю магію в сміття.

Коментарі: 26

Oliviya

Попросила

Коли сумно дощами гіркими
Плаче сіре зажурене небо,
Ти згадай, що за хмарами тими
Десь є сонця промінчик для тебе.

Ти подумай, як гарно сміється
Там, у небі, для тебе зорею
Синє літо з веселковим серцем,
Теплий вітер з палкою душею.

Ти відчуй подих літа у злеті,
Шепіт вітру і посмішку неба…
Ти відчуй, бо це я цілий Всесвіт
Попросила всміхатись для тебе

Коментарі: 36

Oliviya

---___---

Такі прості, здавалося б, питання
І стільки в них мелодій світлих, чистих,
Та знов забракне слів , щоб без вагання
На запитання долі відповісти.

Так мало нам для щастя, ніби, треба,
Твоя зоря одна лиш – що шукати?!
Та враз мільйон засвічується в небі
І всі зливаються, і спробуй тут вгадати…

Так легко, наче, досягти до сонця,
Бо линуть журавлями мрії-крила,
Та раптом біль дощами у віконце
Постукає і втопить всі вітрила.

Так просто й легко, складно так і важко…
Усе проходить, все це в порівнянні.
Не ранило б лиш серце й душу-пташку
Смертельно від невдач розчарування.

Коментарі: 26

Oliviya

Може?

Може, це любов?

Може, це весна?

Хто із пут-оков

щастя виплітає?

Може, все це сон

келихом вина,

Що з весною в тон,

так думки спиває?

Чи торкаюсь хмар,

чи тону в морях?

Мов в полоні чар –

я не розумію…

То як ніч дощу,

то як день мій шлях…

Та не відпущу

ні на крок надію!

Буду з срібних рос

пити той нектар,

Що від сонця й гроз

налились бажанням…

Наяву чи в сні –

Але вище хмар!

Яскравіше зір!

Може, це кохання?

Коментарі: 28

Oliviya

Хто ж тоді?

В затуманенім місті надії
Сонце порохом вкрили тривоги,
Розтривожили сни буревії
І терновими стали дороги.

В затуманенім місті любові
Стали попелом зорі, – не сяють,
А тенета хмільні та шовкові
Серце дротом колючим стискають.

В затуманенім місті кохання
В напівподиху іскри німіють,
Скам’яніла сльозинка остання
Й більше очі всміхатись не вміють…

Всі міста затуманені стануть
Наче чорними чарами вкриті,
Якщо очі твої перестануть
Усміхатись мені і любити,

Якщо серце твоє перестане
Диво-мрією світ зігрівати,
Хто ж тоді тьмяно-сірі тумани
Буде в серці моїм розвівати?…

Коментарі: 25

Oliviya

Писати?..

Писати про тебе? Не зможу… Як завжди
Не вистачить бажаних правильних слів…
Писала б про правду – нема тої правди,
Панує зневіра на нашій землі…

Пером змалювала б безхмарне я небо,
Та смог затуманює всі небеса…
Й про мову писати напевно не треба –
Уже так потоптана мови краса…

Доволі лиш горя, нещасть, катаклізмів,
Та мабуть не треба писати й про них,
Бо нам і в житті вистачає тих слізних,
Зчорнілих рядків і розламаних криг…

Напишу про долю. Чи краще не треба?
Бо що то за доля, що сіє лиш зло?!
Я б стільки віршів написала, та ще би
Дізнатися тільки писати про що…

Коментарі: 38

Oliviya

На «ти»

І знов не спиться. За вікном давно
Серпанком ніч все вкутала охоче.
На «ти» ми з нею стали вже давно,
На брудершафт п’ючи біль опівночі.

Із присмаком солоної сльози
Й солодкої усмішки, визнать мушу, –
Її цілунки – подихи грози,
Її вино немов бальзам на душу.

Коментарі: 26

Oliviya

Люблю я вітер…

Люблю я вітер… З ним так легко, щиро…
Він душу запитаннями не рве.
Підхопить на могутні дужі крила
І всі думки за обрій понесе.

І всі проблеми, всі тривого й болі
Стають мізерними, що й не помітить їх,
Як відчуваєш насолоду волі
На кінчиках крилатих рук своїх…

Нестримний вітер… Як люблю я вітер!
Коли весь світ біжить без вороття,
А ти з опалих пелюсточок-літер
Складаєш фразу: «я люблю життя»…

Коментарі: 45

sfera@

материні прокльони

27.04.10, 00:27
мої думки

Не проклинайте, нене, діточок!

Вони не схиблені, вони ще просто діти,

вони нанесли в хату грудочок

не для того ,щоб Вас тим розгнівити,

Не проклинайте,бо страшніш нема

за необачні мамині прокльони,

які випалюють всі нутрощі до тла і залишають попіл на долонях. Не проклинайте ,матері ,дітей, бо їхня сила з вашої струмує, а ліпше притуліть їх до грудей, хай серце з серцем разом запульсує...

Коментарі: 32