Під рудим покривалом осені

Засинають думки і мрії.

Вони в сон кольоровий запрошені,

Де печаль їхню вітер розвіє.

Там знайдУть вони спокій і затишок.

Зорі їм колискові співатимуть.

Назбирають букетик пОсмішок

І віночки любові сплітатимуть.

Побувають в країні Ангелів,

Вмиють душу небесними росами.

Полетять над світами незнаними

Серця піснею стоголосою.

Почуття переможуть емоції,

Перед Мудрістю Розум вклОниться.

На останній сходинці осені

У душі нова зірка народиться.

Сьогодні ти наснився мені…

Ти просто посміхався, тією щирою посмішкою від якої линуло справжне світло і тепло. Тобі було добре... я навіть відчула крізь сон твою радість і насолоду…насолоду життям, цим сонячним днем…мною.

Навіть коли я прокинулась… я ще довго перебувала у мареві безтурботності, радості…з відчуттям безкрайньої свобиди…коли здається, що весь світ біля твоїх ніг і все-все обов*язково справдиться…

А потім я згадала…що тебе ніколи не побачу…тебе немає…ти там…звідки не повертаються…

Відчай?...Ні!

Я вдячна, що збагнула це незрівняне відчуття щастя…відчуття спокою…відчуття справжньої рівноваги…

Ми будимо бачитись…хоч так…ми будемо бачитись завжди…аж до тих самих пір поки я не піду до тебе…

І потім те, про що мріяли і що стало нездійсненним на землі – справдиться!

Дивуюсь спокою своєму

І вірі в те, що ти зі мною.

Ніби зв’язало міцно щось нас

І не втікти вже нам від цього.

Це те, що можем разом  я і ти!

Нездавайся, а то життя роздавить.

Упав мерщій вставай з колін.

Усе утратиш у житті лише тоді, як дух ти втратиш.

І все ніби як треба

День видався чудовий

Та все ж якось не звично

Що він минув без тебе

І посмішка не гасне

І очі мої сяють

От тільки тебе дуже

В житті не вистачає

Не заню де ти зараз

Коли вже повернешся

Розкажеш, що там сталось

До мене посміхнешся