Голова Верховної ради Арсеній Яценюк став першим з-поміж українських
високопосадовців, хто наважився на офіційний закордонний візит на
рейсовому літаку.

Він прибув до Брюсселя вчора ввечері
авіакомпанією "Lufthansa". Летіти довелося з пересадкою - через Мюнхен.
Повертатися Яценюк буде вітчизняними Міжнародними авіалініями.

Під
час усіх перельотів спікер обмежився квитками економ-класу. Зазвичай
українські чиновники користуються послугами спеціально створеної
авіакомпанії "Україна", винаймаючи цілий літак навіть для невеличких
делегацій.

http://5.ua/newsline/236/0/48496/

***
Сподіваюсь, Яценює є першим з нової генерації демократичних політиків у владі.

Під час нещодавньої зустрічі в Москві українського та російських президентів у числі інших зачіпалася тема "спільних сторінок історії".

Це стало відомо зі слів Путіна під час прес-конференції за підсумками переговорів. Він заявив про можливе "спільне святкування 300-річчя Полтавської битви". Також Путін заявив, що вважає за доцільне обговорити це питання з "шведськими партнерами".

Деякі російські видання при цьому повідомили, що обидва президенти справді досягли домовленості щодо тристороннього "святкування" річниці Полтавської битви, і що нібито масштабна інформаційна кампанія з цього приводу має розпочатися восени нинішнього року, в рамках підготовки до 300-річчя руйнування гетьманської столиці в Батурині.

Отож, Кремль пропонує нам спершу спільно "відсвяткувати" річницю влаштованої московським військом різанини українців у Батурині, а потім, залучивши ще й шведів, так само гуртом відзначити нашу поразку під Полтавою.

Воістину, немає меж московському блюзнірству!

"Шляхта була, все взяла, кров повипивала,
А москалі і світ Божий в путо закували…"

Невже вони таки сподіваються, що ми разом з ними будемо гарцювати на кістках наших предків, "святкуючи" ворожу перемогу, результатом якої стало остаточне закабалення України в московське ярмо?

Невже ми справді справляємо враження народу "без честі, без пуття і без поваги" - якщо нам пропонують таку ганьбу?

Чому дозволяємо чужинцям плювати нам в обличчя, та ще й при цьому мовчки витираємося, а дехто й запопадливо облизується - замість того, щоб відповісти силою на таке нікчемне приниження?..

Якщо Москва хоче відзначати свої криваві перемоги, то нехай влаштовує торжества і гульбища на безкрайніх і нині малолюдних територіях, завойованих нею впродовж п’ятисот років безперервних загарбницьких воєн, і які тепер заселяють жовті брати московитів - китайці.

Ми ніколи не погодимося на спільні з Москвою історичні "святкування" – тому що у поневоленого народу, яким були українці впродовж століть, своя правда історії.

Наша правда кардинально відрізняється від "правди" поневолювача, котрий нас нищив і намагався зробити своїм підневільним рабом, силкувався паралізувати нашу волю, відібрати мову й переписати історію.

Наша правда – це усвідомлення того, що Москва ніколи не була союзником України, а завжди виступала як лютий і підступний ворог, як нещадний агресор, як зажерливий колонізатор, котрий знищив, зморив голодом, перетворив у табірну пилюку мільйони і мільйони наших співвітчизників.

Ми не збираємося жити в ненависті до сусіда, нехай і такого, як Росія, але водночас ми свідомі того, що у нас з цим сусідом – різні правди і різні дороги, і ніколи вони не зійдуться.

У нього – дорога в Азію, звідки він ніколи і не виходив, і потрясіння й метаморфози, які чекають цю останню на планеті імперію у двадцять першому столітті

У нас – європейський шлях, на який скалічена українська нація, після століть рабства, з Божою поміччю нарешті, попри численні перешкоди і різноголосся, починає ступати.

Михайло Сидоржевський.

Джерело: "Українська Правда".

В Україні за результатами трьох тижнів лютого надходження від кінопрокату зросли на 22% - до 1 млн. 797 тис. дол., в порівняні з тим же періодом минулого року.

Про це повідомляє міжнародний спеціалізований сайт з кінопрокатного бізнесу Box Office Mojo за результатами вибірки п’яти найпопулярніших фільмів у січні.

Як повідомляє сайт, за результатами трьох тижнів лютого 2007 року надходження від прокату кінофільмів в Україні становили 1 млн. 469 тис. доларів.

Як повідомив в інтерв’ю УНІАН представник однієї з кінопрокатних компаній, який попросив не називати свого прізвища, «насправді ситуація з надходженнями від прокату зовсім не така погана, як її хтось хоче представити”. “Швидше за все, річ у тому, що деякі
власники кінотеатрів дуже захопилися розвитком мереж кінопрокату, переоцінивши свої фінансові можливості. Як наслідок, тепер вони намагаються відвернути увагу кредиторів і інвесторів від своїх фінансових упущень, прагнучи додати їм політичний, мовний відтінок”, - зазначив кінопрокатник. “Саме ця причина, найімовірніше, і стоїть за
заявами деяких власників мереж кінотеатрів про можливий страйк кінотеатрів Сходу і Півдня України”, - додав він.

Як повідомлялось у ЗМІ, власники деяких кінопрокатних компаній заявляють
про збитки у зв’язку із запровадженням обов’язкового дублювання чи субтитрування українською мовою. В той же час, за словами генерального директора дистриб’юторської компанії B&H Film Distribution Богдана БАТРУХА, дублювання кінострічок виключно українською мовою суттєво не вплинуло на кількість відвідувань кінотеатрів на Сході та Півдні України.

Згідно з даними опитування, проведеного компанією First Movies International в грудні 2007 року на замовлення Sony та Disney, лише 11% громадян України висловилися проти збільшення у прокаті кількості фільмів, дубльованих українською мовою.

В той же час 19% респондентів заявили про необхідність збільшення кількості фільмів,
що дублюються українською, ще 24% респондентів підтримують цю ідею, 30%
опитаних ставляться до цього нейтрально.

Джерело: "Майдан"

Глобальные изменения климата несут риск для 2,7 млрд. человек из 46 стран мира — они могут стать участниками или жертвами вооруженных конфликтов. Еще 1,2 млрд. человек, проживающих в 56 государствах, угрожает политическая дестабилизация. Таковы основные выводы доклада «Климат конфликта» британских климатологов из организации International Alert. «Изменение климата создаст предпосылки к кровопролитному конфликту, который, в свою очередь, понизит благосостояние общества и его способность противостоять последствиям климатических изменений»,— говорится в докладе. К новым вспышкам военных действий и социальных потрясений в большей части Африки, Азии и Южной Америки могут привести эрозия почв, повышение уровня мирового океана, таяние ледников и усиление штормов. «Страны будут испытывать недостаток в земле и воде и подвергаться ударам все более жестоких штормов. В условиях отсутствия эффективного правительства люди будут организовываться в отряды самообороны, начнутся столкновения»,— говорит генеральный секретарь International Alert Дэн Смит. По мере того как температура будет расти, а количество земли, пригодной для обработки, сокращаться, перенаселение приведет к насилию, которое власти будут не в состоянии обуздать. Справиться с глобальным потеплением развивающимся странам может помешать дефицит ресурсов и недостаток политической стабильности. В Африке ключевым источником питьевой воды являются такие реки, как Нигер, которые протекают через территорию многих государств. Если засухи будут ужесточаться, а запасы воды в этих реках исчерпываться, новые африканские конфликты неизбежны. С острой нехваткой питьевой воды может столкнуться и Перу, население которой потребляет воду тающих ледников. Конфликты, вызванные изменениями климата, начинаются уже сейчас. В Бангладеш миграция, связанная с изменениями климата, уже приводит к кровопролитным столкновениям. По данным International Alert, летние засухи и паводки в прибрежных районах Бангладеш, вызванные все более грозными циклонами, уничтожают сельскохозяйственные угодья. Миллионы жителей этой страны уже эмигрировали в Индию, вызывая все более серьезные конфликты, которые в дальнейшем будут ужесточаться. В зоне риска находится даже Европа. От повышения уровня мирового океана пострадает Голландия. А вот война и конфликты Нидерландам вряд ли угрожают, поскольку у этой страны достаточно ресурсов для эффективных действий, приспособлена к этому и ее политическая структура. Исследователи считают, что в Европе политическая дестабилизация в связи с глобальным потеплением угрожает только государствам Западных Балкан и странам СНГ.

Карта мира. Последствия глобального потепления Источник: "Майдан"

Андрій ОКАРА

ПОЛТАВА-2009 ЯК ЗАГРОЗА ТА ЯК ГУМАНІТАРНИЙ РЕСУРС

300-річчя Полтавської битви повинно відкрити новий етап в російсько-українських відносинах

Зустріч Віктора Ющенка та Володимира Путіна 12 лютого у Москві принесла справжню сенсацію: президенти України та Росії таки домовились спільно відзначати 300-річчя Полтавської битви, до того ж у трьохсторонньому форматі – з залученням Швеції, представників якої російський президент навіть визвався запросити сам.

Це справжній прорив, бо на попередній російсько-українській зустрічі на найвищому рівні йшлося лише про спільне святкування 200-річчя Гоголя, а щодо битви – мовляв, ніяк неможливо через різні інтерпретації цієї події в російській та українській історіографіях.

За адекватного підходу тема 300-річчя Полтавської битви для України може стати важливим гуманітарним ресурсом впливу і розвитку іміджу країни (так званою "Soft Power" – технологією "м'якої влади"). За незбалансованого і недбалого підходу ця тема може стати реальною гуманітарно-політичною загрозою: наприклад, ухилення од діалогу з Росією з приводу 300-річчя і від спільного відзначення (саме "відзначення", а не "святкування"!) означатиме моральний програш влади і позиціонуватиме її представників як слабаків, що не вміють відповідати на виклики і "тримати удар". Оскільки 2009 рік – це не тільки ювілей, а ще й рік президентської передвиборчої кампанії, очевидно, що різна інтерпретація битви і її наслідків, а також постатей Петра I та Івана Мазепи може стати матеріалом для чергової інформаційної війни, яку зацікавлені сили неодмінно використають для подальшого ментального та ціннісного розколу країни.

Тож вибір формату відзначення 300-річчя Полтавської битви для України є питанням справді стратегічного характеру.

Полтавська битва: погляд з України, Росії та Швеції

Отже, Полтавська битва, що відбулася 27 липня (за старим стилем) 1709 року на північних підступах до Полтави, стала, наскільки можна судити з трьохсотлітньої дистанції, справжньою "точкою біфуркації" – таким ключовим моментом, після якого історія Європи пішла іншими шляхами.

Після битви під Полтавою Швеція почала "зосереджуватися" – зняла з себе тягар наддержави, перестала бути загальноєвропейським політичним "балансиром" і фактично почала будувати той самий "шведський соціалізм", яким шведи зараз пишаються.

Росія навпаки: існує причинно-наслідковий зв'язок між битвою під Полтавою та перетворенням Московського царства на Російську імперію, влаштовану на новій, секулярній, концепції влади та централізованій моделі державного устрою.

Одна із складностей у знаходженні російсько-українського взаєморозуміння щодо 300-річчя Полтавської битви полягає у відмінностях історичних міфів. Справа не лише в тому, зрадив Мазепа чи не зрадив. Справа навіть не в тому, було на нього накладено анафему з дотриманням канонічного права чи ні? Справа в тому, що в Росії усі знають про "викторию под Полтавой", але далеко не всім навіть гуманітарно освіченим людям відомо про трагедію Батурина, про тактику "випаленої землі", яку Петро повелів Мазепі застосовувати до українських регіонів, де могло пройти шведське військо, про руйнування Запорізької Січі, про політику обмеження прав Гетьманщини і т.д. Тому російська свідомість не сприймає того факту, що у тих подіях діяло, як мінімум, три суб'єкти: російський, шведський та український, а не лише два перші, як вчили у радянській школі. Тож на сьогодні створення "спільного" для Росії та України курсу історії, про необхідність чого постійно заявляють російські політики, – з області малореального.

Над іміджем Івана Мазепи, Петра I та інтерпретацією Полтавської битви ось вже 300 років працюють дві команди "чорних" піарників – істориків, публіцистів, письменників, кінорежисерів. Одна команда доводить, що Мазепа – "зрадник", "клятвопреступник", "другий Іуда", тоді як Петро – "мудрий цар", "переможець", "реформатор", "модернізатор", "європеїзатор" (з цією "PR-командою" попрацював і Олександр Пушкін). Інша команда доводить протилежне: Мазепа – "державний будівничий", "євроінтегратор", "покровитель наук і мистецтв", Петро ж – "азіатський тоталітарист", "скажений тиран" та "збоченець" (один з останніх "шедеврів" цієї "агітгрупи" – фільм Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу"). Зрозуміло, що обидві інтерпретаційні схеми існують за логікою пропаганди та інформаційних воєн – аргументи обох сторін добре відомі протягом трьох століть. Тому намагання відстоювати одну з цих версій з точки зору продуктивності російсько-українського діалогу неперспективне.

Гарним прикладом підходу, що розбиває усталені стереотипи, є книга пітерського історика Тетяни Яковлевої "Мазепа", видана минулого року в серії "Жизнь замечательных людей" (!) московським видавництвом "Молодая гвардия". Автор – росіянка, позбавлена якихось особистісних сентиментів щодо України, намагається за допомогою позитивістської методології дослідити справжні мотивації вчинків гетьмана і докладно розповісти російському пересічному читачеві те, що російська історіографія воліє обходити увагою: і про Батурин, і про тактику "випаленої землі", і про образ тієї квітучої України, яку майже збудував Мазепа, і про те, що саме український гетьман може вважатися одним з провідних ідеологів створення Російської імперії.

У 2004 році (до речі, напередодні Оранжевої революції) Тетяна Яковлева віднайшла у фондах Санкт-Петербургського інституту історії РАН, опрацювала і частково видала той самий знаменитий Батуринський архів гетьмана Мазепи (близько 1000 документів), який історики марно шукали протягом століть. (Українське МЗС вже порушило питання про копіювання цього архіву для України або навіть про його можливу передачу.)

Полтавська битва: погляд з Полтави

Якщо для Києва, Москви та Стокгольму Полтавська битва і її ювілей – це абстрактно-концептуальна ідеологічна проблема, то для Полтави – питання цілком конкретне, емпіричне, навіть господарче.

Саме битві Полтава зобов'язана тим, що під час адміністративних реформ Олександра I у 1802 році з полкового містечка вона перетворилася на центр великої губернії. Прадавні Лубни – вотчина князів Вишневецьких, Ромни, відомі своїм ярмарком, чи навіть придніпровський Кременчук з точки зору практичної доцільності мали більше шансів стати губернським центром, але "тендер" виграла саме Полтава.

Існує два полтавських бренда, які мають загальносвітову відомість чи, принаймні, можуть на неї претендувати: Гоголь та Полтавська битва 1709 року. Але щоб Полтава могла повноцінно заробляти на їхній експлуатації, щоб могла стати великим туристичним центром, ще треба докласти чимало зусиль. Поки що музейна, туристична та навіть готельна інфраструктури міста знаходяться у проблемному стані.

На сьогодні сформульовано дві концепції перспективної реконструкції поля Полтавської битви.

Автором першої є полтавський архітектор Валерій Трегубов: поле передбачається максимально наповнити об'єктами показу – відреставрувати існуючі споруди (склеп на могилі російських воїнів, Сампсоніївську церкву, сам Музей Полтавської битви) та побудувати нові – в першу чергу Музей історії українського козацтва (вже існує проект, виділена державна субвенція, ось-ось мають розпочатися будівельні роботи), в другу чергу – Музей історії Росії, Музей історії Швеції, Музей Івана Павловського (організатора першого музею у 1909 році) з конференц-залом, залом для прийомів та ін.

Автори другої концепції – києво-полтавський архітектор Віктор Шевченко та полтавський художник Олександр Нечипоренко – виходять з недоцільності забудови поля битви, яке розглядається як найважливіший меморіальний об'єкт. Їхній план передбачає протягом 20-30 років знесення максимально можливої кількості будов XIX-XX століть, у тому числі нинішнього Музею Полтавської битви та численних об'єктів Інституту свинарства УААН, розташованих в центральній частині поля. Музеї ж передбачено перенести до центру Полтави – або в приміщення колишнього Петровського кадетського корпусу (унікальна архітектурна пам'ятка першої половини XIX століття зараз знаходиться в занедбаному стані – навколо нього йде складна судова справа), або в наймодерновіших, наново збудованих в стилі "хай-тек" музейних поліфункціональних приміщеннях.

Кожна з цих концепцій має свої плюси і мінуси, а також складнощі виконання і дефіцит грошей. Але, як визнав міський голова Полтави Андрій Матковський, об'єднує ці дві концепції те, що першочерговим кроком підготовки до 300-річчя повинно стати упорядкування самого поля битви (розчищення, рекультивація, звільнення його частини з-під колишнього військового містечка та бази паливних матеріалів) і реставрація кількох редутів в натуральних розмірах 50 на 50 м (єдиний відновлений у 1909 році редут виконаний в мініатюрі – 35 на 35 м).

Ще одна проблема пов'язана з найновішою українською політтехнологією – війною пам'ятників. Згідно з Указом президента України N955 від 9 жовтня 2007 року, передбачається встановлення у Полтаві пам'ятників Івану Мазепі та Карлу XII. Але в цей проект закладається, як здається, велика концептуальна помилка. Цілком логічно, аби пам'ятник Карлу стояв не в центрі Полтави, яку шведи протягом двохмісячної облоги не змогли взяти, а на самому полі – наприклад, біля одного з редутів, який взяти їм таки вдалося. А от що буде символізувати пам'ятник Івану Мазепі на полі битви, в якій він не брав участі і після якої трагічно завершилася його кар'єра, а згодом і життя, – це питання. В Росії багато хто обурений самим фактом появи пам'ятника гетьману-"зраднику", але, в принципі, готові змиритися з тим, що це внутриукраїнська проблема. Тож такий пам'ятник не повинен викликати ані іронії, ані сарказму: найкраще місце для нього – в історичному центрі Полтави.

Полтавська битва: погляд у майбутнє

Кульмінацією подій, пов'язаних із відзначенням 300-річчя Полтавської битви, можуть стати щорічні військово-історичні реконструкції на полі – так звана "жива історія". Детальна програма та проект такого дійства розроблений президентом громадської організації "Департамент воєнно-культурної антропології" Олексієм Руденко (у його професійному багажу, поміж іншого, недавня реконструкція бою під Крутами і три роки проведення міжнародного військово-історичного фестивалю "Terra Heroica" у Кам'янці-Подільському). Так, вже у цьому році у подібній реконструкції під Полтавою можуть взяти участь до 100, а у 2009 році – до 500 чоловік з України, Росії та різних країн Європи, чиї представники брали участь в битві на боці Карла XII.

Як відомо, людську увагу можна привернути лише розвитком дії, тож саме щорічні військово-історичні реконструкції під Полтавою, якщо вони отримають загальноєвропейський розголос і визнання, можуть стати одним з найголовніших факторів туристичної привабливості та брендінгу Полтавського регіону.

Отже, зараз складаються усі підстави для російсько-українського взаєморозуміння на проблемі 300-річчя Полтавської битви. Українській стороні є про що вести продуктивний діалог з Росією: про Батуринський архів, про анафему Мазепі, про участь російського бізнесу в реставрації пам'ятників та поля Полтавської битви, про розвиток історичного туризму, про участь у військово-історичних реконструкціях, про ознайомлення російського суспільства з українськими інтерпретаціями подій Північної війни (1700-1721) та ін.

Як правило, кожна "кругла" дата використовується владою для історичного підтвердження тих чи інших сучасних прав, для збільшення власної сили, легітимності та авторитету. Наприклад, 300-річчя Переяславського договору у 1954 році було використане для символічного "підтвердження" російсько-українського союзу та для зміцнення політичного режиму Микити Хрущова (на початку 1980-х років з цією ж метою режим Леоніда Брежнєва використав 1500-річчя Києва). З метою ствердження політичного статусу Москви у 1947 році з великою помпою відзначено 800-річчя міста, а от 850-річчя у 1997 році було більше схоже на PR-кампанію мера Юрія Лужкова в якості політика загальноросійського значення. Помпезне 300-річчя Санкт-Петербургу у 2003 році повинно було всьому світові розповісти, хто такі "пітерські" і яке вони мають моральне право керувати усією Росією. Під час ліберальних реформ Олександра II у Новгороді Великому 1862 року встановлено відомого пам'ятника до 1000-річчя Росії. До речі, 200-річчя Полтавської битви теж відзначено з помпою не заради любові до мистецтва: Микола II намагався використати ювілей для збільшення власної легітимності в очах суспільства під час складного політичного протистояння з Державною Думою.

Тож питання до 300-річчя битви під Полтавою, відповідь на яке ще треба знайти і сформулювати, є таким: що саме означає ця дата для сучасної України, для сучасних українців, для сучасних українсько-російських та українсько-шведських стосунків?

Без відповіді на нього Полтава стане ще одним "прогуляним" уроком історії.

"Зеркало недели", 23 февраля 2008 года

P.S.

Президент нагородив директора Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету Тетяну Таірову-Яковлеву

Президент України Віктор Ющенко нагородив директора Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету, доктора історичних наук, професора Тетяну Таірову-Яковлеву орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

Високої державної нагороди Тетяна Геннадіївна удостоєна за значний особистий внесок у дослідження історії України та українсько-російських взаємовідносин, плідну наукову діяльність.

Довідка. Тетяна Таірова-Яковлева викладає спеціальний курс – козацька Україна в творах культури. Вона також очолює Центр з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету.

Т.Таірова-Яковлева є автором монографій та статей: "Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття, причини і початок руїни"; "Руїна Гетьманщини: від Переяславської ради – до Андрусівської угоди (1959-1967рр.) "; "Іван Мазепа"; "Гетманщина и её инкорпорация в Российскую империю"; "Донос старшини на І.Самойловича: аналіз першоджерела"; "Іван Богун-Федорович"; "Мазепа-гетман: в поисках исторической объективности"; "Проблемы взаимоотношений Украины и России 1654-1667 гг."; "Проблемы неоднородности украинского казачества и внутренние противоречия их идеалов. Войско Запорожское и Запорожье".

За ініціативи та під керівництвом Т. Таірової-Яковлевої діє спільне видання Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету і Санкт-Петербурзького інституту історії Російської Академії Наук документів з архіву І.Мазепи.

http://www.president.gov.ua/news/9066.html

Джерело: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/47bfd1432f9d3/

Абсолютно новий дизайн має Офіційне інтернет-представництво Президента України Віктора Ющенка.

Дивіться http://www.president.gov.ua/ і оцінюйте.

Джерело: "Майдан".

Третий рейх (нем. Drittes Reich — «Третья империя»), также известна в литературе и историографии как «нацистская Германия», «фашистская Германия», «Тысячелетний рейх» — неофициальное название Германской империи с 24 марта 1933 по 23 мая 1945 года. Некоторые историки ошибочно считают день капитуляции Германии 8 мая днём падения Третьего рейха. Официально он прекратил существование только 23 мая после ареста правительства Карла Дёница.

Третий рейх пришёл на смену Веймарской республике после прихода к власти национал-социалистической немецкой рабочей партии под руководством Адольфа Гитлера. Гитлер был бессменным рейхсканцлером практически всё время существования Третьего рейха.Терминология

Происхождение термина Термин «Третий рейх» был заимствован из средневековых эсхатологических учений о «трёх царствах» (ветхозаветном царстве Бога-отца, христианском царстве Бога-сына и грядущем тысячелетнем царстве Бога-Духа Святого) и широко использовался в немецкой националистической литературе. Исторические связи Первой империей провозглашалась средневековая Священная Римская империя германской нации, созданная Оттоном I и просуществовавшая в течение девяти веков с 962 по 1806 год, второй — Германская империя, основанная в 1871 году и фактически (но не юридически) прекратившая свое существование в 1918. Третьей должна была стать обновлённая, воспрянувшая после поражения в Первой мировой войне и революции новая национальная Германия, которой предстояло просуществовать тысячу лет. Нацистами термин был заимствован непосредственно у известного публициста правого толка Артура Мёллера ван ден Брука, выпустившего книгу под названием «Третий рейх».

В НСДАП употребляли термин «Третий рейх», дабы подчеркнуть преемственность своего государства великим империям прошлого. Однако в правительственных документах это название никогда не использовалось. Германия под властью национал-социалистов официально именовалась сначала Германской империей (Deutsches Reich, это же название имела ранее Веймарская республика), а после 1943 года — Великогерманской империей (Grodeutsches Reich).

Источник: Википедия.

Я ненавижу украинское государство. Оно представляет смертельную угрозу для меня, моей семьи и миллионов простых украинцев. Я презираю т.н. украинскую элиту, потому что ее суть - надувной шарик, взлетающий под купол Верховной Рады. Насколько хватит запасов прочности у страны, чтобы вынести обезьянничание, «косящее» под серьезную государственную политику?

Арсения Яценюка возмутил fuck, которым его наградил мент-беспредельщик, нарушивший правила дорожного движения. Семье знакомых моих знакомых повезло меньше – мама, папа и девятимесячный сын погибли в автокатастрофе, когда джип выехал на встречную. А с головы беспредельщика даже волосинка не слетела, и это не случайность. В Системе FUCKа априори больше шансов на выживание у того, кто сильнее и богаче. Вот почему фраза из анекдота «о том, что у меня лицензия на отстрел лохов» уже давно не выдумка, а суровая реальность. Совсем без лицензии, просто так «лохов» убивают на дорогах. Их мочат в собственных квартирах, когда дома взлетают на воздух из-за изношенной инфраструктуры. Сотнями лохов убивают в шахтах, потому что дешевле пожертвовать ими, чем установить дорогое оборудование, уменьшающее риск взрыва метана. Лохи травятся в супермаркетах некачественными продуктами, им впаривают трамадол и ширку. Этот список можно продолжать до бесконечности. Простые украинцы - уже давно камикадзе, которые ежедневно играют в русскую рулетку. Честно говоря, я и сам не знаю, доживу ли до следующего утра, ведь с работы до дома ровно 33 км в гонке на выживание. Иногда случаются досадные неприятности, и небожители сами попадают в жернова Системы Fuckа. Самый громкий пример - Евгений Петрович Кушнарев. Браконьерничал в Изюмском лесу, со всеми вытекающими печальными последствиями. Смерть Кушнарева есть примером искупительной жертвы, такой себе подоходный налог за риск и безграничные возможности, которые предоставляет властное Корыто.

Однако, монстр беспредела начинает выходить из под контроля. Наши власть предержащие забывают, что одна из важнейших функций элиты показывать пример обществу, навязывая ему свои стереотипы и поведенческие характеристики. Так вот, беда Украины в том, что у власти находятся шизоиды, которые живут в двух, а то более, реальностях.

Первая реальность – это реальность бабла. Она приносит все те ресурсы, которые позволяют «олигархам» сияющими ракетами улетать в «космические» дали. Здесь сосредоточены такие «политэкономические» категории как «крепостные», «фабрики», «заводы», «дерибан» и т.д. Здесь все по-настоящему – обиды, боль, кидки, любовь, дружба, смерть.

Вторая реальность – это «шустер». «Шустер» - есть поток информационного «поноса» с помощью которого осуществляется оперативное управление «лохами». Ключевые категории «шустера» - «НАТО», «демократия», «русский язык», «коалиция», «перевыборы», «Конституция», «оппоненты», «справедливость», «пенсии», «проблема 2010» и т.д. Главная особенность «шустера» заключается в том, что здесь все понарошку. То есть, для виду шизоиды устраивают показательные драки, склоки, иногда, даже могут укусить друг друга. Главная задача заключается в том, чтобы все время удерживать внимание лохов в «шустере». Однако, стоит только выключить камеры и софиты и происходит ПЕРЕВОПЛОЩЕНИЕ. Противоборствующие шизоиды возвращаются в первую реальность, идут вместе в рестораны и бани, развлекаются с проститутками и придумывают, каким новым карнавалом занять лохов, чтобы те, однажды не увидели «невыносимую легкость бытия».

Впрочем, есть одна проблема. Она заключается в том, что (как сказал бы классик), «шустер» овладевает массами и становится материальной силой. В конечном итоге, в состояние шизоидности вгоняется все население страны. Манипуляционные химеры становятся реальностью, определяющей поведение масс.

При этом «лохи» являющиеся в баблореальности объектами жесточайшей сверхэксплуатации постоянно находятся в состоянии когнитивного диссонанса. С одной стороны, они все делают «правильно», как в телевизоре – беспредельничают на дорогах, бездумно тратятся налево и направо, залазя в долговую кабалу, голосуют за «правильные» партии (которые преподносятся медиакратией), а по вечерам смотрят, как главные шизоиды устраивают разборки в «Свободе Шустера», либо в ее эрзац-заменителях.

С другой стороны, лохи все чаще сталкиваются с правилом № 1 на котором стоит вся Система FUCKа– голосуй не голосуй, все равно получишь тот красивый результат, обескураживший Арсения Петровича Яценюка. Законы клановой баблореальности абсолютно противоположны демократическим иллюзиям «шустера». Поэтому, каждые очередные перевыборы оставляют т.н. электорат с носом. Вроде как бы и правильный выбор сделан, а «покращення вашого життя вже сьогодні» не происходит. Только «погіршення». Это объективный процесс и в этих рамках всем нам будет только хуже.

Дело в том, что нельзя все время пребывать в состоянии имитации. Все 17 лет независимости Украины мы жили царстве симулякров. Мы имитировали реформы, вместо реальных преобразований, у нас нет внешней политики, а есть ее фикция, в то время как реальные директивы идут с вашингтонского или московского обкома. У власти нет элиты, в прямом понимании этого слова, которая генерирует, продуцирует, имеет потенцию и создает реальный продукт. Существуют имитаторы, чья бурная деятельность, всегда приводит к очередному «газо-молочному» поражению. Крутой шик забить коленку в PR-стычке на СНБОУ. Еще круче, одеть гипс после штурма поликлиники, где вызволяли «братана» (естественно, под прикрытием депутатской неприкосновенности). А потом успеть с отчетом к Савику, чтобы «лохи» получили свою дозу шоу.

И, тем не менее, всякая имитация покоится, на реальной компоненте. Без нее она не может просто существовать. Только ее ресурс подошел к концу. Наследство СССР бездарно прожрано, а имитаторы кроме пустой «конституанты» ничего предложить не могут. Одно дело пускать шарики под купол, а другое – запускать в космос ракеты. И вот бесплодный мутант начинает пожирать своих созидателей. Он выходит из-под контроля. Дырки, дыры и дырища в законодательном поле, на которых были сколочены миллиардные состояния, начинают тянуть Украину на дно. Шизоиды обеспокоены, почва шатается под ногами. Они понимают, что надо что-то менять, но от привычки «тырить» очень трудно избавиться. И тянется, и тянется рука, прописывая в законодательстве очередные лазейки для различного рода уловок, под видом «первоочередных потребностей народа».

Тем временем Украина реально живет в состоянии холодной гражданской войны. Переход в горячее состояние всего лишь вопрос времени. Паралич власти порождает всевластие воли. Хочешь жить - имей биту. А лучше ствол. А еще лучше крышу в силовом ведомстве. Но и она не гарантирует вашей безопасности, что блестяще доказала искренняя досада Арсения Петровича. Если то ли третье, то ли второе лицо в государстве бессильно остановить беспредельщика, то зачем нам такое государство? Незачем. Это не наше государство. А, значит, если вы намерены жить в этой стране, именно жить, а не рисковать, нужно прикончить уродливого сине-бело-оранжево-красного Голема.

В Верховной Раде, на Грушевского, Банковой, в обладминистрациях и райсоветах должны сидеть другие люди. Не другие лица, а именно Люди, соответствующего качества и взглядов. Их много в Украине, но они разобщены, подавлены и дезорганизованы. Найти друга друга, организоваться и создать мощную политическую силу, вот задача, пути решения которой будут пунктирно обозначено в следующем материале.

Примітка від Тараса Токаря: Автора цієї статті знаю давно, як порядну, активну і небайдужу людину. Разом з ним писав у 2003 році спільну статтю. Позицію автора поділяю тому і виношу на Ваш розсуд.

Видеоролик о последних событиях интертеймента

http://www.delievunderground.com/ukraine.html