Щось таки зловила і я. Загадкове таке - самопочуття покращується, а температура росте. Не сильно, але субфебрильні температури завжди самі гидотні і довше за все тримаються. Прийдеться таки мабуть напиватися малини чи липи, а то і аспірину, і пізти під три ковдри щоб перепотіти.
Добре що тиждень видався нескладним, на роботі просто подомовлялася щоб мене замінили, потім відпрацюю. Так що навіть морочитись з лікарняним не прийдеться, та і не факт що з такою температурою мені б його дали.
Валяюся, читаю, вишиваю, дивлюсь серіали.
Меблярі (хай їм гикнеться) вкотре обіцяли на цьому тижні все зробити, а віз і нині там. Вже втомилася жити на коробках і пакунках :(

З приємного - у мене прямо черга вишикувалась з бажаючих писати у мене диплом спеціаліста. Не чекала. Особливо враховуючи те, що вони добре знають, що у мене тре працювати і я не побоюся написати правду у відгуку. Але якщо людина толкова - стоятиму горою, у тому числі і під час прийняття рішення комісією на захисті.

З бюрократичного - оформлюю експертний висновок для публікації в Росії...Я завжди знала, що головний корпус це той ще оплот радянського діловодства, але те що у нас досі є Перший відділ і публікації в іноземних (точніше буде сказати в російських) журналах перевіряються на відсутність у них державної таємниці для мене було одкровенням. Причому все серйозно - треба виступити на комісії, розказати про що робота, навіщо публікується, довести що ніяких секретів ти там не розкриваєш. Саме смішне у цій ситуації те, що по-перше я можу абсолютно спокійно опублікувати будь-що у будь-якому англомовному журналі поза СНД, їм ці папірці не потрібні, а по-друге я можу поїхати на будь-яку конференцію і там так само будь-що розказати. І сенсу в оцих комісіях і цілій когорті чиновників? Заради справедливості мушу зазначити що Перший відділ - самі приємні бюрократи з якими мені довелось стикатись, на диво людяні і готові допомогти.

З сумного - у чоловіка померла бабуся. Рівно через півроку після дідуся, її чоловіка...Ну і звісно як завжди квитків немає, телеграму батьки у поспіху (тіло потрібно перевезти з Харкова в Ірміно) дати не встигли. Саме паскудне - коли я стояла в касу за спиною ходив якийсь падлюка і впівголоса пропонував квитки. Втричі дорожче звісно. Врятував Е-квиток, коли чоловік вже їхав на вокзал я шляхом регулярного оновлення вичепила таки квиток - чи здали чи бронь зняли...

Une semaine qui a passe comme un jour, comme une reve...Une semaine parmi des amis, parmi ceux qui depuis 15 ans sont vraiment une partie de ma famille...Malgre la fatigue et les nuits blanches je regrette vraiment que c`etait si court...Heureusement qu`on peut etre sur qu`on se verra encore et encore, ici ou la-bas, peu importe...et on manquera toujours du temps car il y aura toujours tant de chose a raconter et a faire decouvrir...

Є таки щось у тому щоб вставати рано-рано....Тихі вулиці, умиті дощем і наповнені свіжими ароматами каштанів і бузку...перший, на диво повний народу поїзд у метро...

Вихожу на Берестейській, ловлю машину (підказка сестри, від Нивок на 10 грн дорожче, хоча й ближче)...На проспекті страшна аварія, машина пролетіла метрів 30 через зустрічну смугу і знесла пару дерев...потім я дізналась що там загинув Ігор Пелих...Жаль людей, тіки винні нажаль вони самі, уявляю на якій швидкості вони летіли пустим проспектом...

Під МРЕО повно народу, кучкуюсь зі своїми одногрупниками і пригадуєм каверзні питання на яких можна попастися...наша школа друга в черзі...Намагаюсь заспокоїтись і думаю про друзів які в різних куточках світу тримають за мене кулаки...Моя черга...як завжди, щойно бачу питання мозок переключаеться на робочу хвилю і страхи відходять...краєм ока спостерігаю за кількістю вірних відповідей...13..16...18...19...принципово відповідаю правильно на останнє питання, хоча більшість тицяє вже як попало)))) Не так все страшно, головне докласти трохи зусиль...

Екзамен по водінню в годину пік то досить нервово...крутимся по кварталу, нарешті моя черга...з переляку вперше за весь час навчання заглохла при старті, звісно інспектор каверзно пропонує зупинитись на автобусній зупинці, не проходить, я вчасно помічаю знак)))

Вихожу з машини, дивлюсь на годинник, 9.00...з глузду з"їхати, я в цей час зазвичай тіки очі продираю...щось таки є у ранніх прокиданнях)))

 

Жил в нашем подьезде один нарик...В свои 25 уже совсем отпетый - ширялся в открытую на детской площадке, регулярно обрыгивал лифт. И мамаша у него под стать - дворничка-алкоголичка... Перед самым Новым Годом сыночек окочурился и теперь добросердечные консьержки собирают с жильцов женьги ему на похороны, бо у мамаши естественно денег нет. Я понимаю что 10-20 грн не деньги, но во-первых какого черта я должна оплачивать похороны человеку которого я пару раз в жизни видела и вообще старалась держатся подальше, а во вторых если умножить даже 10 грн (а большинство сдавало по 20 грн) на 75 квартир сумма получается весьма приличная и очень сомневаюсь что ее по назначению используют...

P.S. Деньги пришлось сдать, бо приперла к стенке подруга покойной бабушки, ей я отказать не могла

Справа здана у ДАК, десь на осінь має бути підтвердження, а потім ще за півроку -диплом :)

Понесла мене сьогодні нелегка на лекцію одного японського професора, надто вже приваблива була назва, та і було цікаво що я власне втратила отримавши вищу освіту в рідній країні....
Сказати що я розчарована - нічого не сказати...
Початок був ніби багатообіцяючий - купа регалій, список публікацій на кілька сторінок, досвід роботи в американських і японських корпораціях...але сама лекція яка анонсувалась "Якщо ви приїдете до нас вчитись в магістратурі то я вам це розповідатиму цілий семестр" була на рівні того що у нас вчать на другому курсі бакалаврату... Далі - гірше, пішли питання, причому такого рівня якого японський колега дуже очевидно не очікував,  з десятка не надто складних питань він толком відповів на три чи чотири...
Мені щиро цікаво чи це була помилка нашої сторони яка завчасно не поцікавилась який контингент треба зганяти на лекцію чи то справді японська магістратура з електроніки не дотягує навіть до наших бакалаврських програм...

Третій раз за тиждень евакуюють Центральний вокзал. Задовбали ці жартівники, другий день квитки не можу купити

http://korrespondent.net/kyiv/1399930-s-centralnogo-zheleznodorozhnogo-vokzala-kieva-evakuiruyut-passazhirov

Коли я мала була, була така "мода" зривати контрольні в школах такими дзвінками. Але коли одного жартівника знайшли і впаяли його батькам такий штраф, що вони потім років 10 його виплачували це якось різко припинилось.

Два роки тому мій перший бакалаврик презентував мені після захисту коробку цукерок і пляшку вина.
Тепер, після диплому спеціаліста, презент складався з коробки цукерок і пляшки коньяку. Мабуть не солідно вже мені вино пити )))

...мені щороку трапляється студент з яким на весняні захисти приходиться дороблювати диплом он-лайн в останню ніч перед здачею...причому так чудять не тільки бакалаври (це принаймні зрозуміло), а і магістри...
От на зимові захисти - там де бакалаври-заочники і спеціалісти все без проблем і вчасно робиться...
Може то весна так діє?