початок тут

Отже, Вінниця. Обласний центр на Поділлі і найбільше місто цього краю. Трагічні події останніх місяців добре посприяли збільшенню кількості його населення, яке стрімко летить до ювілейної 400-тисячної позначки, хоча не сказав би, що це йде йому на користь.

Незважаючи на розташування майже в центрі України, місто не таке вже й відвідуване та відоме, більшість якщо й проїздили через нього, то вночі на поїзді, з 5-хвилинною зупинкою на місцевому вокзалі. Якщо спитати середньостатистичного українця про Вінницю, найперше він згадає нинішніх президента і спікера (я давно не врубав телик, їх там ще не перемайданили на нових?), цукерну фабрику Roshen і однойменний фонтан просто посеред річки. До речі, фонтану я ще не бачив наживо, то і його фотографій тут не буде.

Але, окрім вищезгаданого, тут ще багато цікавих місць та особистостей. Серед останніх, пов’язаних з містом і областю, найбільш відомі – Михайло Коцюбинський, Микола Пирогов, Іван Богун, Василь Стус. Більш локальні – Іван Бевз, Ляля Ратушна, Григорій Артинов. Взагалі, до місцевих знаменитостей тут досить шанобливе ставлення, ви обов’язково знайдете вулиці, названі їхніми іменами, пам’ятники чи музеї.

Перша згадка про Вінницю датується серединою XIV ст., роком заснування називають то 1355, то 1363, так чи інакше, вік міста перевалив за 600 років. Зараз переважну більшість населення складають українці, але в історії чітко просліджуються польські і єврейські сліди.

Головна вулиця міста – Соборна (як можна здогадатись, в радянські часи носила дико оригінальну назву – Леніна). Як і свідчить її назва, тут розташовані основні культові споруди (синагогу я ігнорую, дуже вже вона неприглядна в нинішньому вигляді).

Головна святиня православних – Свято-Преображенський кафедральний собор. Він збудований у XVIII ст. за проектом архітектора Пабло Фонтана. Спочатку був домініканським костьолом і дещо відрізнявся за своїм видом від нинішнього. Собор входив до оборонного комплексу Мури. Цегляні залишки Мурів добре збереглись на задвірках, хоча час їх неслабо потріпав. А от сам собор розкішний. Фото попсовано всюдисущими електродротами, які мені було відверто ліньки фотошопити.

Якщо хтось із місцевих мешканців натикався раніше на мій блог, то нещодавно зустрів там новину, що я, не витримавши радості од приходу Росії у Крим (де я працював останні три роки), зібрав речі і звалив звідтіля. Отже, зайвий раз подякую Криму за все хороше, що там зі мною сталося, і перегорну цю сторінку, зосередившись на новому етапі свого життя.

Тим більше, пройшло вже три місяці з копійками, і я хоч трохи роззирнувся навкруги. Тим більше, цього разу я шукав роботу, більш свідомо націлившись на конкретне місце проживання, а не спонтанно, як це було у випадку із Сімферополем.

Отже, занесло мене цього разу у Вінницю. Уперше я побачив її майже 4 роки назад, улітку 2011-го (приїхав у гості до товариша, який звалив сюди з Кривого Рогу ще раніше), і вже тоді вона справила на мене враження міста досить комфортного для проживання, водночас не позбавленого різних цікавинок. До того ж, відносно недалеко до батьківщини. До того ж, у полку криворізьких товаришів тут нещодавно прибуло; скоро можна буде організовувати свій синдикат:)

Незважаючи на холодну пору року, я встиг вдосталь покататись по місту, щоб сформувати про нього певне враження. Побачено досить багато цікавого, а ще більше цікавого хочеться побачити, і не тільки у самій Вінниці, а і в області, і взагалі багато де навколо (хоча б в межах однієї ночі їзди – майже центр України все-таки).

Побаченим, звісно, хочеться поділитись на сторінках блогу. Проте, як розумієте, нинішня обстановка ніяк не сприяє оптимістичному погляду в майбутнє і впевненості у завтрашньому дні; тому усі грандіозні плани можуть різко обломатись об воєнні події, як безпосередньо, так і просто в етичному плані.

Тому в найближчій, завтрашній замітці коротко пробіжусь по найбільш відомим і мейнстрімним місцям Вінниці, а там воно своє покаже.

І невеличке нагадування усім, хто подібно мені, хоче розпочати нове життя з чистого листа. Не забувайте, що куди б ви не поїхали, на жаль, скрізь вам доведеться брати з собою себе.

продовження тут