Ще вчора вересневий дощ холодний лився,

Ще зранку ми були звичайними людьми.

Та за одну секунду світ увесь перемінився,

Коли з тобою поглядами стрілись ми.

                                                 Житття навколо вирувало,

                                                 Та зупинилася для нас блаженства мить.

                                                 І я все більше й більше поринала

                                                В твоїх очей бездонную блакить.

Десь там в реальності на нас чекали,

Кудись,до когось треба було йти.

Та часу плину ми не помічали,

У цілім світі були тільки я і ти.

                                                  Слів не було...Вуста наші мовчали,

                                                  Лиш говорили очі і серця.

                                                  Здавалося,що душі з тіл повилітали,

                                                  І вічністю ставала мить оця.

Неначе сонечка яскравий промінь

В моїй душі сьогодні засіяв.

Ти місячним сріблястим сяйвом

До мого серця стежечку проклав.

                                                     Ви скажете мені-так не буває,

                                                     Та хто не вірить,тому й не щастить.

                                                     Ми деколи миттєвостей не помічаєм.

                                                     Та може все життя змінити одна мить.      

Нехай собі люди говорять,

Що ти зовсім не такий,як я.

І нехай в комусь заздрість клекоче,

Все-одно буду тільки твоя.

                                   В моїм серці любов не погасне,

                                   І нехай в комусь гнів жевріє,

                                  Я так палко й нестримно кохаю

                                  Лиш тебе,моя зоряна мріє.

Ми з тобою так довго кохання шукали,

Тож навіщо ці всі пересуди?

Половинки сердець в небесах ми з"єднали,

І нехай собі говорять люди...

Я візьму у осені яскраві фарби,

Й розмалюю ними все своє життя,

Світ навколо стане різнобарвним,

І не буду більше сумувати я.

                                       Намалюю я веселку в небі,

                                       Щоб з"єднала чиїсь руки і серця,

                                       Щоб була надією для мене і для тебе,

                                       Казкою,в якій нема ні краю,ні кінця.

Я візьму у осені мелодію,

Напишу до неї я слова,

Хай вселяє у серця гармонію,

Хай печаль і смуток розвіва.

                                          І красою чарівною заворожена,

                                          Я вдихну п"янкий жоржинний аромат,

                                          Подарую я усмішку осені,

                                          А вона її поверне у сто крат.                                    

Я б хотіла пташкою у небі стати,

Й полетіти в синю далечінь.

Де немає смутку і печалі,

Ні розчарувань і ні терпінь.

                                 Суджено у світ людиною родитись,

                                 Не літати вільно,а нести земні жалі,

                                 Тільки як,скажіть,з душею пташки

                                 Увесь вік прожити на землі?

І не раз поранять душу пересуди,

Нелегкий тягар земних тривог,

Та усе прийму і нарікати я не буду,

Знаю я одне-так хоче Бог.

                                     Він дає усім надії крила,

                                     Тим,хто разом з Ним свій хрест несе.

                                     І в хвилину відчаю Він серце обігріє,

                                     Бо Його любов безмежна,вища над усе

Він говорив"Кохаю",не кохаючи,

Вона ж тремтіла вся від ніжних почуттів.

Він цілував палкі вуста,назавжди покидаючи.

Вона ж повірила в реальність своїх снів.

                                       Він не повернеться...Іще вона не знала.

                                       У болі і чеканні день за днем минав.

                                       Та у душі надія тихо помирала,

                                       А він вже іншій поцілунки дарував.

Вона ніколи більше не кохатиме,

Бо серце скам"яніло й навіть не болить.

Прошу вас-не кажіть"кохаю",не кохаючи.

Йдучи назавжди,краще промовчіть. 

Там,де сонце за обрій сідає,

Де нам пісню співає весна,

Тихо вечір нас проводжає

В світ чарівний,де ти і я.

Там здійснилися наші мріі,

Там сплелися руки й серця,

І так палко вуста шепотіли

Найніжніші у світі слова.

Чи це сон?Чи це дивна казка,

У якій тільки ти і я?

У якій тільки ніжність і ласка,

І безмежна любов моя...

Гаснуть зорі,шепочуть"Вже ранок",

Але ти не відпустиш мене.

Скоро день,ось вже й світанок,

Він за нами невблаганно йде.

Знову день нас новий розлучає,

Знову вечір надію несе.

Не страшні нам тривоги й печалі,

Бо любов наша понад усе!

Не залишай мене одну,не залишай!

Прошу тебе,мене не відпускай!

Не віддавай мене холодним вітрам,

Я лиш тобі усе життя своє віддам!

                                         Чому ти йдеш?Чому мене ти покидаєш?

                                         Чому кохання наше так жорстоко ти вбиваєш?

                                          Навіщо я повірила словам,

                                          Коли ти шепотів:"Тебе нікому не віддам"?

Усе минуло...Час для мене зупинився...

Лиш тільки синій погляд у душі 

Назавжди залишився...

Лиш осінь за вікном кружляє листопадом,

І срібна ніч проллється в душу зорепадом...

Під синім небом ти така єдина,

І кращої немає на Землі,

Ти наша рідна мати-Україна,

Сьогодні низько ми вклоняємось тобі!

                                         Не раз ти кров"ю багряною обливалась,

                                         Не раз тебе хотіли підкорить,

                                         Та ти сльозами обмивалась,

                                         А потім знову підіймалась,

                                         І ворогам на зло продовжувала жить.

Ще й досі тебе ділять,розривають,

І зерна ненависті сіють між людьми,

Та все це марно,бо нас віра і любов єднає,

І Схід,і Захід-Українці ми!

                                        То ж з днем народження тебе,моя Вкраїно!

                                        Сьогодні ми піднімем келихи вина,

                                        Щоб ти завжди цвіла вишневим садом,

                                        І щоби вільною й соборною була!  

Не осуждай людей ты никогда напрасно,

Умей прощать, другим желай добра,

И защитит тогда тебя Господь от всех напастий,

И от любых болезней исцелит тебя.

Пусть даже ты идёшь дорогою тернистою,

Но если в твоём сердце огонёк любви горит,

Не бойся ничего-ведь Богородица Пречистая

От всех печалей и невзгод тебя хранит.

Что впереди?Что день грядущий нам готовит?

Груз прошлого оставь-всегда иди вперёд.

И верь-ты не один,и что бы не случилось-

Будь благодарным Господу за всё!

Спасибо,Господи,за этот вечер,

И за светил небесных неугасимый свет,

За ту любовь,которой сердце наполняешь,

Ведь ничего дороже в жизни этой нет.

                                       Прости,о Господи,что я не то искала,

                                       Томилась в темноте душа моя,

                                       Прости,что страсть любовью называла,

                                       Для мира бренного жила,не для тебя.

Прости,о Господи,за твои раны,

И за удары грозные бича,

Не гвозди твои руки разрывали,

Их разрывала злость моя.

                                        Тебя не судьи осудили,

                                        Моя гордыня-главная судья,

                                        К кресту тебя мои грехи прибили,

                                        Ты муки смертные терпел из-за меня.

И вот стою я пред тобою,

Что ж сделать,Боже,для Тебя могу?

Лишь только о прощении Тебя молю я,

И лишь слезами искуплю свою вину.

                                           Спасибо,Господи,за это утро,

                                           За первый лучик солнца,золотой рассвет,

                                           Спасибо,что позволил мне проснуться,

                                           А в сердце только тихое" Люблю" в ответ...