Над морем височить важка руїна храма. А Смерть задобрила сей дикий горб героїв бронзою та мармуром богов де трави степові насам вечері правлять. Бува, чабан, прогнавши череду`, на дудці заграва стари`й наспі`в- і Небо аж до обрію приспить, у чорне вдягне хмароньку руду. Земля плющем аканти повива, по-материнськи пестить щовесни` колони підупалі, ще рясні. ...Але людина гімни забува, уно`чі не тремтить, небога, ревно ґди Море ляментує по сиренах. переклад з французької Терджимана Киримли...

Читати далі...