Я щастя бачила: Повір, Воно, Немов би дикий звір, Поволі стиха підійде, Підластиться – і відірве Від серця ласого шматок. Лиш ти його рукою – торк, Вмить відсахнеться, і – лови, Як не шкода і голови! Не здоженеш, Хоч тут було, І ще тремтить в руках тепло. Вже розглядаючи сліди, Згадаєш ніжний плин ходи, Очей здичавілий бурштин, Та, може, декілька шерстин На спомин ласки хижака, Легких, як пух, Змахне рука – Й виттям ледь чутним звідусіль Покличе втрати гострий...

Читати далі...