...настільки що кусають навіть котів у носа, там де шерсть найкоротша. 

Мене комарі кусають всюди, тому кицькам я заздрю)))

Ну, що, літо закінчилося і я повернулася в число мешканців стольного граду.

Повернення було веселе - повний багажник клунків і пакунків, і повноголосе тріо котів на додачу). І все це щастя о 5 ранку...

Тепер попереду величезна купа справ яку треба втиснути у 5 останніх днів - від налагодження сайту для студентів і визначення планів роботи по дисертації до візиту до перукарні. А паралельно треба наморозити і законсервувати дари природи, з"їздити на вихідних на дачу за забутими речами (не повірю що я нічого не забула), поновити стратегічні запаси в домі та перепрати і перепрасувати величезну гору одягу, який чекав коли температури опустяться до значень при яких перспектива включити праску не буде лякати...

Першочергові задачі у вигляді приведення господині і банди до божеського вигляду вже виконані - всі вимиті, з підстриженими кігтями і вперше за два місяці босоногого життя абсолютно чистими п"ятами. Тепер залишилось випасти з прострації, відповзти від комп"ютера і почати розгрібатися

P.S. Інтернет у мене до кінця місяця все ще мобільний, хоч у Києві він і пошвидше ніж був, але для фото всеодно заповільний. Тому рецепти і звіт по літнім поїздкам буде через тиждень

//Замітка відновлена після знищення, коментарі нажаль відновленню не підлягають//

Безлюдний, залитий сонцем ліс, тільки десь у верхівках сосен співають пташки...все завмерло від полуденої спеки...

Але варто лише присісти і перед очима відкривається цілий світ, сповнений життя...трійка великих лісових мурах тягне соснову гілку, більшу за них разів у десять, їхню "дорогу" важко не помітити, вона витоптана немов стежка і інші комахи намагаються триматися від господарів лісу подалі...чорні дрібні мурашки намагаються атакувати гусінь, але гусінь виявляється хитрішою і тікає від них по верхівках травинок...по сусідніх травинках майстерно переповзає сонечко - мабуть йому ліньки літати в таку спеку і воно ніби грається у дитячу гру в якій не можна торкатися землі - вперто обповзає всі травинки у кущику доки не знаходить ту з якої можна перелізти на сусідній кущ...ось у піску воронка мурашиного лева - якщо в ній покопирсатися паличкою то можна витягти господаря, схожого на невеличкий камінець, він трохи полежить, а потім як сверло вкрутиться у пісок, відновить порушену піщану пастку і продовжить наполегливо чекати на здобич...ось у сусіднь лунку провалився мураха, спробував вибратись, але пісок осипається і він провалюється у пащу хижака...десь зверху спускаєтся на павутинці павучок, знаходить зручний кущик і починає виплітати свою павутину...життя триває - всі чимось зайняті - полюють, рятуються, працюють...зараз ти мисливець, а за хвилину здобич...і що б там не казали, нема у них таких понять як милосердя чи доброта, все просто - або ти або тебе...

Оце надумалася я ударно попрацювати три дні над дисертацією....

В перший же день бурею перебило проводи і ми на добу лишились без світла. Якби не питання холодильника, то я була би цьому навіть рада, бо з"явилась можливість спокійно і абсолютно законно пов"язати/повишивати/почитати.

Але без світла таки сумно, тим більше що генератором, на відміну від сусідів (було відчуття що живу у вулику, з усіх боків безупину гуділо),  ми не обзавелися. На щастя на ранковій пробіжці я знайшла обрив проводу у лісі - впала величенька сосна і добре що вона була жива, а не суха, бо на корі в тому місці де вона вдарила по проводах були обуглені мітки, все таки 10кВ лінія. Причому проводи які порвало хтось вже пообкусував, вони були явно коротші ніж повинні бути, да і обрізані надто рівно...точно що наш народ у пошуку кольорових металів ніщо не зупинить...Ще здивували техніки Київстару які сиділи за 10 м від обриву під ретранслятором і в упор його не бачили - хоча вони були явно зацікавлені в тому щоб світло пошвидше з"явилось, і так вже ніч ночували в лісі, слідкуючи за генератором...

Електроенергію після дзвінка в обленерго відновили відносно швидко - десь о 15 ми вже були освітлені, тепер буду надолужувати згаєне...

Їздила у справах у Київ... Матінко рідна, ну і пекло! Не знаю що там кажуть синоптики, але у мене на градуснику сьогодні вранці було +33. Вночі мусила виходити на балкон трохи остудитись, бо спати нереально...Душ приймала мабуть разів десять за день, бо піт просто градом ллється (і це при тому що я дуже мало пітнію зазвичай)

Ледь доповзла до дачі, плюхнулась в озеро і заріклася в те пекло більше їздити...

На ранкових прогулянках мені вже зустрічались - чоловік з вівчаркою, бабуся з козами і два зайці, цікаво, хто наступний?

Коти сміливішають з настанням темряви

Хочу чарівну дудочку для пошуку огірків

Комарі - самі страшні звірі на світі і їм пофігу на спеку

Чим більше займаєшся дисертацією, тим активніше пораєшся на городі

Чим далі від міста тим яскравіші зорі і довші розкати грому

Я щоранку прокидаюсь рівно о 7.45, без будильників (це при тому що в Києві я рідко сама о 10 прокидаюсь...)

Якось тут хтось з дівчат писав замітку, про дитинку яка давила мурах і на базі цього робилися далекоглядні висновки про долю такої дитинки яка одного дня обов"язково має почати переносити свою "жорстокість" на людей.

Так от можете мене теж в ізверги записувати (хоча після заміток про собак я мабуть давно вже в чорних-чорних списках). Коротше кажучи мене дістали мурахи і я сьогодні злісно затопила окропом з десяток мурашників. І чесно вам скажу, я навряд чи коли-небудь посварю свою дитину за знищення мурах. Єдиний виняток - руді лісові, від них справді сама користь. А ось дрібні чорні мурахи - то є зло на городі, окрім тлі, якою вони, сволоти, заселили вже всю малину і троянди, вони ще й не дають нічого прополоти, бо я бачте вириваючи бур"ян порушую їхні домівки і вони лізуть кусатися. А я хочу поїсти огірків і моркви, а не бур"яну. А тому я викопала чайник війни і старанно їх, гадів заливаю окропчиком

Можете вважати мене садюгою, я дозволяю )

Мою дачну ідилію суттєво порушив приїзд бабусі. З одного боку вона вже нарешті навчилася не надто лізти во мій спосіб життя і особливо режим дня і харчування, тож у побутовому плані проблем ттт немає.  Але мене просто доводить до сказу її пристрасть до російських серіалів...Ну от поясніть мені, що бабусі в них находять???? Маячня-маячнею, всілякі "Няні", "Татові дочки" і т.д. ще ладно, там хоч зрозуміло що воно суто для поржати знято. А тут все серйозно, такі страсті...Причому актори від серіалу до серіалу практично не змінюються, тіки ролі інші, як глядачі не плутаються - не зрозуміло... Добре що ноутбук дозволяє тікати подалі від зомбоящика, але йому також час від часу треба підзарядка, а де дід тримає 30-ти метровий подовжувач я нажаль не знаю...А в дощ не втечеш і взагалі вішатись хочеться(((

А окрім цього все чудово і різнокольорово - пробіжки ранковим лісом, прохолода озера, сонячні ванни (море цього літа не передбачене тож засмагаєм у наших широтах). Випробовую хитрий засіб для прискорення засмаги - біле вино+оливкова олія в рівних пропорціях, результат помітний вже після 2-3 використання, тож чекайте восени на "негра"))) На городі стигнуть яблука, смородина і малинка, морозилку я вже майже всю забила))

Дисертація на диво швидко просувається, що не може не радувати. Сподіваюсь збережу такі темпи і надалі)

Бандісов вже взагалі освоїлись, подружилися з приблудним котом і тепер по вечорах їх практично неможливо загнати у будинок. Особливо весело з Тімурою, щовечора граємось у гру "знайди у темряві чорну кішку"...Сьогодні вночі ця мавпа ще й вибралась через вікно і пішла у гульки, а у 4 ранку забажала повернутися і з цього приводу підняла крик, а її подружка розпереживалась почала мене будити...весело у нас тут коротше кажучи. Сьогодні приїде третя морда, взагалі цирк почнеться)))

Я нарешті розібралась з усілякими бюрократичними папірцями якими супроводжується закінчення навчального року і тепер маю заслужену відпустку до кінця літа. 

Оскільки у Києві мені робити протягом робочого тижня особливо нічого, але треба писати дисертацію, не забуваючи при цьому про покращення  здоров"я свіжим повітрям і природніми вітамінами, а Троєщина такого поєднання не надає (до Десенки іти 20 хв через чисте поле, тіньочку щоб хоч прогулятися немає, бетонна коробка прогрівається як дифузійна пічка, ягоди-фрукти з ринку особливого захвату не викликають), то було прийняте рішення скористатися досвідом творчої інтелігенції і переміститися поближче до природи - на дачу. Власне це вперше за останні років десять коли я ось так капітально сюди перебираюсь. Минулого року теж планувала, але спершу хворіла, а потім поїхала у Францію на місяць. Зате цього року схоже сидітиму тут до вересня (хіба що вийде в Карпати на тиждень вибратись)

Переїзд справа завше муторна, особливо такий капітальний (добре ще хоч одяг сюди брати не треба). Клунків і пакунків у мене було з десяток і на додачу ще й корзина з двома кицьками. Підозрюю що назад клунків буде вдвійчи більше - в Києві я буватиму пару разів на тиждень, і 100% потроху перетягатиму все "вкрай необхідне".

Те що однозначно можна сказати вже зараз - дачу я дуже люблю коли тут нікого немає старших. В дитинстві ми часто тут так жили з сестрою, без батьків. Власне основна причина чого я тут рідко буваю - те що на вихідних тут купа народу і  мама старанно слідкує щоб ніхто не дай Бог не байдикував. А коли сама, то можна і повалятись в тіньочку з книжкою чи рукоділлям, і ніхто на тебе не буде дивитися з осудом...і на городі приємніше поратись коли настрій відповідний є, а не з-під палки... А зараз якраз є можливість пожити тут в "протифазі" - вихідні у Києві, тиждень тут.

Бандітки ще налякані переїздом але будиночок вже освоїли. Тімка вже навіть бігала на кухню через вулицю. І обидві час від часу приходять потертися об мене, мабуть їм так спокійніше.

Вже наїлася малинки, надибала пару свіженьких огірочків. Краса, коротше кажучи...навіть те що 3 години всього спала не відчувається))