хочу сюди!
 

Юлія

40 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «поточна маячня»

Ера Стабілізації

отаке наснилося lol

Сонячним ранком чотирнадцятого числа весняного місяця Нісана у відкриту колонаду між двома крилами палацу Великого Ірода Радянського стражі вивели до Головної Шибениці високого чолов’ягу з мішком на голові. Чолов’яга напевно готувався до промови, бо з під мішка долинало якесь бурмотіння про акцепт.. універсал.. дорожню карту.... Кремезний кат у наглухо зап’ятому до самого коміру чорному плащі з чорною спецназівською балаклавою на обличчі делікатно під лікоть підтримав вступаючого на табуретку клієнта, акуратно накинув петлю, дбайливо підтягнув вузол і відступивши на пару кроків оцінив картину.

Картина була напрочуд мальовничою. На фоні сірого палацового фасаду виблискувала лаком Головна Шибениця - подарунок закарпатських майстрів своєї справи. Потужні бруси з мореного карпатського дуба прикрашало гуцульське різблення, в якому домінували трипільські мотиви, а потужний гак, чимось невловимо нагадував пальму Мерцалова. Найяскравішим і найвитонченішим витвором комплексу була мотузка спільної роботи майстрів Харцизького та Одеського канатних заводів - сині та жовті пасма пеньки грайливо перепліталися зі сталевими (для міцності) нитками, своїми лініями нагадуючи складний та звивистий політичний шлях клієнта. Не випадала з ансамблю і табуретка - подарунок кримської інтелігенції, виданий з фондів Бахчисарайського палацу на підставі рішення Кримського Обкому КПРФ.

Але домінантою був клієнт! Поставний, у елегантнтному гранатовому костюмі від Brioni з унікальною, дбайливо добраною червоною краваткою і помаранчевим носовичком, який удавано-недбало стірчав з нагрудної кишеньки. Картину трохи псував мішок з чорного кашеміру на голові у клієнта, але то вже була данина європейській традиції - треба ж чимсь заткати рота тим європейським недоброзичливцям. Зрештою, елегантно перехоплений довкола шиї клієнта синьо-жовтою зі сталевим проблиском удавкою, він нагадував старовиний гаманець, здавна званий на Московщині калитою.

Вдарив перший дзвін на дзвіниці Михайлівської церкви. Восьма. Кат витягнув з кишені пульт і натиснув червону кнопку. Бахчисарайська табуретка гулькнула десь у глиб київських пагорбів. Клієнт спочатку невдоволено тіпався на мотузці, а потім заспокоївся. "Уфф" Нарешті якась стабілізація..." - тихо прошелестіла відлітаюча Душа.

Кат підійшов, поправив краватку, яка вибилася з під піджака клієнта, яж раптом побачів, що якась капосна пташка капнула на його улюблену туфлю. "Говорят это к счастью!" - подумав про себе кат, витягаючи з кишені вишиваний поліський рушничок і протираючи їм туфлю. - "Умеют же, казлы, хорошую вещь сделать, когда хотят." -  ховаючи до кишені згадку від вчорашнього клієнта. - "Вот и вышивали бы себе по селам, а то демократия, выборы... Вон до чего эта демократия доводит!"

Кат ще раз глянув на абсолютно спокійного клієнта. "Странный он был человек, вроде в институте учился, а так и не усвоил главного понятия: если противсіх - это значит против нас. На что расчитывал?" - пробурмотів тихенько кат, прямуючи з дитячою щирою посмішкою неквапною завгарівською ходою до службового входу у палац.

У колонаду відкрили доступ попам, пресі і посполітим.
Починався третій день Ери Загальномалоросійської Стабілізації.