Я лицар і поет, не схожий на ханигу.

Я не служу чужому королю.

У відблиску меча читаю древню книгу

І даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,

Але я знаю, що таке любов,

І не хвалюся друзям у трактирі,

Як я заліз до неї у альков!

А наш король, а ми його васали,

І чорт візьми, я теж його васал.

Усі йому вже оди написали,

Лиш я йому ще оди не писав.

І хоч живу я з королем не в мирі,

Бо не люблю присвячувати од,

Я друзям не підморгую в трактирі –

Мовляв, який король наш ідіот!

Мене куплять і спродувать не раджу.

Моя душа не ходить на базар.

А не клянусь тому, що я не зраджу,

І вже не раз це в битвах доказав.

І хоч на світі сторони чотири,

Я тут живу, бо я цей край люблю.

І не боюсь донощика в трактирі,

Бо все кажу у вічі королю.

Ліна Костенко