БІЛому Івану Омеляновичу-70 Ім’я Івана Білого стало добре знаним серед шанувальників рідного поетичного слова після виходу у видавництві "Донбас" його першої збірки "Досвіток" /1969/. Потім були книжки "За ка­линовим жаром", "Передмістя", "Пізні" райдуги", "Біля вишневого вікна"... Цю останню, котра побачила світ у видавництві "Ра­дянський письменник" /1990/, автор вважає найбільш помітною в його поетичному доробку. Хоча написано десятки нових, художньо-досконалих віршів, які склали нову книгу.

Особливо щемливо прозвучала у творах Івана Білого чорнобиль­ська тема. І це зрозуміло, адже поетове село з такою милозвуч­ною назвою - Чистогалівка, де він народився 25 березня 1942 ро­ку, знаходилось за чотири кілометри від смертоносного атомного реактора... Немає тепер у поета малої батьківщини, про що можна довіда­тися з його віршів "Закопане село", "Пісня на дідовім подвір’ї" і цілого ряду інших. Та є життєстверджуюча творчість, у якій переплелися мотиви поліського і донецького краю. Крім віршів, Іван Омелянович видав книжки оповідань "За го­рою, за крутою", "Рання дорога"; цікаву повість "Перші розста­ні" - про учнів професійно-технічного училища, де він колись і сам навчався. Повість була відзначена престижною премією на Республіканському конкурсі на кращий твір про молоду робітничу зміну, що засвідчує її належний художній рівень.

Життєвий досвід, поєднаний з філологічними знаннями, здобу­тими в Донецькому державному університеті, дали письменникові можливість працювати в газетах, журналі "Донбас", видавництві "Отечество". Останніми роками Іван Білий активно проявив себе в царині дитячої літератури. Так, він видав для найменших шко­лярів букварі-читанки "Сходинки" та "Лесенка" /рос. мовою/; для другокласників - читанку "Сходинки-2". І.Білий - лауреат літературної премії імені В.Сосюри Донецького обласного фонду культури.Нагроджений медалями. Лауреат республіканського конкурсу на кращий прозовий твір про молоду робітничу зміну, премії ім. Н.Левицького

Вадим Оліфіренко

Вибрані поезії  Івана Білого

[ Читати далі ]

Оголені очі
пливли океаном
І охкали важко
вуста кам'яні,
Вели обережно
і зовсім нежданно
У пломінь цілунку
весни у вікні.
Долоні нездвижні
тягнулись до сонця,
До теплих і ніжних
закоханих рук.
Світився промінчик
бажання в віконці,
Любов'ю розлився
весни вічний рух.
Приховані думи
тривожили душу,
Зітхало утомлено
серце, мов гріх.
Я сонячний відблиск
посіяти мушу,
Щоб згодом зібрати
кохання і сміх.
Відверто-причаєну
ніжність зустріну,
Ловитиму доторк
твого миготіння
І серцем до сонця
надії полину -
Дай сили мені,
і снаги, і терпіння.
І очі скидали
кришталю узори,
Світили у серце,
надію давали,
Й мов вранішній сон
зоряниці-Аврори,
мов диво весняне,
незримо кохали.