(Майже за М.Некрасовим)

Колись у холодну засніжену пору, Я вийшов із лісу. Мороз – аж до сліз. Дивлюся – прямує неспішно під гору Конячка і хмизом наповнений віз.

А поруч поважно (без плейєра в вусі) Конячку за ліци веде мужичок В великих чоботях, в овечім кожусі, А сам – що мізинчик! Мені по пупок.

-І звідки ці дрова? – А то, ти не знаєш! Некрасова, мабуть, у школі читав? Дивлюсь по одежі – не тут проживаєш, В столиці давно від реалій відстав.

У нас, як по книзі, - сім’я чималенька, А хочеться їсти і жити в теплі, Та в хаті – сестрички і немічна ненька, І, знову ж, немає зарібку в селі:

Розпродали землі, понищили ферми, Останній в районі закрили завод. То, може, підкажеш – за що ж бо тепер ми Прожити повинні?.. Бідує народ.

Ти, пане, я бачу, мабуть, депутатом Працюєш в столиці, чи шефом якимсь, А нам обидвом ось доводиться з татом В мороз і в негоду «прочісувать» ліс…

- То, що ж – ви у розквіт технічного віку Не маєте газу донині в селі? - Та, газ у нас був, але гроші на ліки Для мами ідуть… А ще – сестри малі…

От влітку приїхав інспектор з району І нашу трубу за борги перекрив. А тато ще думав, якісь «Регіони…» Йому допоможуть… Та, рано радів!

- А в школу ти ходиш? – А що тобі з того? Ходив, поки тепло було, а тепер Навкруг замело… І, хоч там у нас строго, Іду, як автобус: вівторок, четвер…