Найбільшим ударом по українській мові був прийнятий минулого року скандальний Закон України «Про засади державної мовної політики» Колесніченка – Ківалова.  Ухвалення  законопроекту, до якого було запропоновано 2054 поправки, тривало всього 33 секунди. Згодом усупереч своїм обіцянкам спікер Володимир Литвин підписав його, а 8 серпня своїм підписом затвердив документ і президент Віктор Янукович. Співавтор Колесніченко вже після ухвалення Радою законопроекту заявив, що добиватиметься включення норми про державний статус російської до проекту нової Конституції України.

Ще раніше влада взялась за мовне питання у сфері освіти. Ще у березні 2010 року міністр освіти і науки Табачник дозволив проводити зовнішнє тестування іноземними мовами, фактично підтримуючи російськомовну освіту в школах. Також у березні своїм наказом міністр освіти дозволив викладати у вищих навчальних закладах російською мовою. Своє рішення він аргументував бажанням збільшити кількість студентів з арабських та азійських країн. "Сьогодні ми прагнемо, щоб кількість іноземних студентів в Україні досягла 50 тисяч, і це реальне завдання", - наголосив Табачник.

У 2010 році Табачник заявив про відмову МОН України фінансувати проведення Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика. Конкурс був проведений без участі МОН України.

Читайте також: Спецоперація проти української мови

Таке "покращення" відразу далося взнаки, адже протягом 2011-2012 навчальних років вперше за роки незалежності зменшилась частка учнів, що навчаються українською мовою. Так українською мовою в 2011/12 роках навчалися 81,9% школярів, що на 0,3% менше, ніж роком раніше.

Проте у листопаді 2012 року Рада не прийняла законопроект про внесення змін до Закону України "Про дошкільну освіту" (щодо організації навчально-виховного процесу) щодо можливості вільного обрання батьками мови навчання дітей у дитсадках у другому читанні та в цілому, який би зміг завдати чергового удару по українській мові.

Водночас старання влади суттєво не змінило мовних пріоритетів школярів у виборі російської мови як другої іноземної, а абітурієнтів –  для складання зовнішнього незалежного оцінювання. Так за підсумками навчального року 2012-2013 років, які Міністерство освіти і науки оприлюднило,  52% шкіл вибрали як другу іноземну німецьку мову, 23% - російську, 14% - французьку, 8% - англійську, 2% - польську, 1% - іспанську. Цього року лише 20% абітурієнтів не захотіли писати тести українською, а іншою мовою, серед яких: російська, угорська, румунська, молдавська, польська, кримськотатарська. Така ж статистика спостерігалася у 2012 році, де 80% випускників обрали українську мову для складання ЗНО.

Окрема тема – шкільні підручники, які з приходом нової влади почали активно переписуватися. У травні 2010 Табачник заявив, що підручники з історії України будуть розроблятись спільно з Росією. 2011 року Табачник пообіцяв, що в нових підручниках історії для 11 класу буде відновлено термін «Велика Вітчизняна війна», а інформація про ОУН та УПА буде подаватися об'єктивно. На початку 2013 року Міністерство освіти вилучило з переліку осіб, про яких необхідно знати для того, щоб скласти цьогорічне ЗНО з історії України, імена Бандери та Шухевича. Натомість до переліку історичних персоналій додано першого секретаря ЦК Компартії більшовиків Георгія П’ятакова та відомого більшовика Миколу Щорса. Вже у лютому стало відомо, що з нової програми для 5-го класу, за якою навчатимуть п’ятикласників уже з 1 вересня, зникли імена видатних історичних постатей та поняття "Українська держава".

Удар по медіа

Кількома наступами відбулось посягання на обов’язкове дублювання українською мовою іноземних фільмів. У лютому 2012 року уряд прийняв постанову № 168 «Про внесення змін до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження та демонстрування українських фільмів», яка заохочує демонструвати в наших кінотеатрах фільми, дубльовані в Росії російською мовою. У березні минулого року в Україні почали демонструвати перші західні фільми, дубльовані в Росії російською мовою.  За підсумками минулого року дубльованих і озвучених українською мовою фільмів виявилося більше, ніж тих, які просто супроводжувалися українськими субтитрами (так з усіх 232 кінострічок 89 картин були дубльовані українською мовою, 65 картин озвучені українською та 78 фільмів супроводжуються українськими субтитрами).

Проте 2010 року у Раді не підтримали законопроект, ініційований членом Парітї регіонів Оленою Бондаренко, яким пропонувалось відмінити обов’язкове дублювання іноземних фільмів українською мовою. "Застосування положень проекту закону, у разі його прийняття, сприятиме можливості вибору теле-, радіоорганізаціями способу трансляції іноземних фільмів, програм (передач)", - коментувала Бондаренко.

Однак удару по дублюванні завдав вже згаданий мовний закон, згідно з яким в Україні можна поширювати, в тому числі і в кінотеатрах, іноземні фільми мовою оригіналу, дублювати, озвучувати, або субтитрувати українською або ж на регіональних мовах за замовленням дистриб’юторів і прокатників з урахуванням потреб глядачів.У редакції Закону «Про кінематографію» тепер немає формулювання про обов’язкову наявність української мови, а є посилання на згадану статтю 23 Закону «Про основи державної мовної політики».

2011 року Верховна Рада скоротила квоту на присутність українського аудіо- та відеопродукту в ефірі з 50 до 25 відсотків. Крім того, в законі, ініціатором якого виступила Олена Бондаренко, депутати прибрали норму за якою в теле- та радіоефірі мали з’являтися саме українські автори і виконавці. За словами Бондаренко, 25 відсотків – це саме та частка, яка дасть розвиватися українському радіо. «Цей відсоток не пригнічує його, а дає йому дихати», - наголосила депутатка.

Проте з 2010 року намітилась тенденція, коли теле-й радіостанції почали скорочувати частку мовлення українською мовою, зокрема 2010 року Національна рада з телерадіомовлення дозволила зменшивши відсоток української мови в ефірі для телеканалу News One,  радіостанцій Європа плюс Україна й Наше радіо, а 2011 року зменшила відсоток мовлення українською мовою з 95% до 75% для НТКУ (згідно з статтею 10 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» частка ефірного часу, коли мовлення ведеться українською мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення – Ред.).

Збільшилась кількість і реклами російською мовою. Зокрема відомі перипетії за українізацію цукерок ROSHEN закінчилась лише обіцянками, адже власник Петро Порошенко так і не українізував усю продукцію.

Торкнулась мовна проблема й вітчизняного книговидання. Так за даними Книжкової палати України, з листопада минулого року зареєстровано 18 тис. 768 назв книжок і брошур тиражем 39,564 мільйона примірників. Тобто загальний тираж виріс на 36%. Левова частка такого “покращення” припадає на російськомовну літературу. Як зазначає Книжкова палата, порівняно з минулим роком тиражі книг і брошур російською мовою злетіли на 92,7%, тоді як українською лише на 17,1%. За цими даними, в Україні виходить однакова кількість книг і брошур як державною, так і російською мовами – по 47% (решта 6% загального українського тиражу – книги мовами інших нацменшин).

Гарячі баталії за українську мову між депутатами ведуться й у Раді. Так 2011 року окружний адміністративний суд Києва відмовив у задоволенні позову до голови ВРУ Володимира Литвина щодо забезпечення режиму обов’язкового подання інформації на сесійних засіданнях парламенту державною мовою.

З перших днів роботи нового скликання намітилась тенденція виступів окремих депутатів російською мовою, як і зворотня - пікетування таких виступів насамперед ВО "Свобода". Так у лютому цього року Фаріон заявила, що їй потрібен перекладач з російської. Таку вимогу вона озвучила після того, як депутати з КПУ Дорохов і Олександр Зубчевський на засіданні одного з комітетів Ради принципово відмовилися говорити українською мовою. Проте згодом Апеляційний суд відмовився допомогти Фаріон у перекладі депутатських виступів на українську. У травні Верховна Рада відмовилася провести парламентські слухання щодо законодавчого гарантування і практичного забезпечення статусу української мови як державної: постанову підтримали лише 167 депутатів з 226 необхідних .

Головні послідовники валуєвської політики сьогодні

Водночас українські політики державного і місцевого рівня, здебільшого представники ПР, дозволяють собі відверто зневажливе ставлення до державної мови, водночас, вивищуючи «общєпонятний язик».

Тож, крилата фраза з Валуєвського циркуляру – «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может» – виглядає вже не так дико, зважаючи на сучасні висловлювання.

Приміром, вже згаданий Колісніченко, висловлюючись щодо питань державної мови,  заявив, що не вважає українською мовою діалекти, якими говорять у Львові та загалом на Галичині. «Я проти львівсько-галицьких діалектів, які засмітили сьогодні засоби масової інформації. Я не вважаю, те, що нам пропонують, українською мовою. Це відрижка тієї частини України, яка колись була постійно під чиїмось гнітом», – сказав регіонал.

У «любові» до державної мови йому не поступається Табачник, називаючи її «нєнужной».

«Якщо говорити про те, що зробила демократизація, то ми перестали нав’язувати регіонам підручники на непотрібній мові. Бюджет задихається, я бачив це апокаліптичне похмуре видовище», – заявив у травні минулого року на зібранні вчителів Росії Табачник. 

Не відстають у зухвалому ставленні до української мови й політики місцевого рівня. Найбільше у цьому прославився колишній секретар Донецької міської ради, а нині народний депутат від ПР Микола Левченко. «Українська мова – мова фольклору. І з наданням статусу державної російській, необхідність говорити українською просто відпаде. Це не мова науки. Вона не помре, нею писатимуть пісні, розповідатимуть анекдоти, вона стане фольклорною. А російська мова - мова науки, мова цивілізації», – говорив 2007 року регіонал.

Тоді ж він наголошував, «якщо ми залишимо тільки українську мову як державну, це приведе до політики ізоляціонізму». «Той, хто виступає тільки за українську мову, – сепаратист, тому що розколює Україну», – зазначав Левченко.

У свою чергу, мер Одеси Олексій Костусєв скаржився, що «перестав у Києві ходити в кіно, тому що фільми йдуть тільки українською мовою». Ставши міським головою Одеси, Костусєв почав активно виступати на захист і поширення «мови, якою він думає». Так, у квітні 2011 року Одеська міська рада затвердила програму розвитку та збереження російської мови в місті до 2015 року. На реалізацію програми було виділено майже мільйон гривень.

У червні всі школи Одеси отримали статус двомовних, після прийняття міською радою програми збереження і розвитку російської мови. 

Депутат Луганської обласної ради Родіон Мірошник у липні минулого року заявив, що діти, які навчаються українською, творять «недорасу». ««Українську мову гноблять, українську мову треба захистити». Що це за мова така нещасна, що її треба захистити від усього, і вона повинна рости в оранжереї? Виходить, що цією мовою, якщо ми вчимо дітей, то позбавляємо їх всього, ростимо просто недорасу», – наголосив він. 

Раніше, депутат кримського парламенту і колишній головний редактор «Кримської правди» Михайло Бахарєв називав українську «мовою черні».

«Немає такої української мови. Це мова черні... Це мова, яку штучно придумали Шевченко й інші авантюристи. Я вам скажу більше того – немає і такої нації «українці», як і немає ніякого майбутнього у Української держави. Ми просто зобов'язані поставити заслін українізації», – заявляв він. 

 Оксана Хмельовська

События во Врадиевке вскрыли опухоль, констатирующую, что народ более не желает быть жертвой. Ему надоело молча смотреть, как милиция обирает сыновей и дочерей, насилует их и убивает в СИЗО, а также, применяя дубинки и газ, разгоняет людей, когда те выходят против своеволия вооруженной ОПГ в погонах.

Члены ОПГ «Милиция» уже  осознали, что народ морально вырос и в его рядах появились те, кто не считает, что особи, носящие погоны, имеют право своевольничать. Поэтому особи в погонах на своем форуме дружно начали обсуждать вопрос о том, чтобы открывать огонь на поражение против мирных граждан. Так и написали: не важно, кто стоит - ребенок, женщина, мужчина или пенсионер. Открыл огонь и показал толпе, кто в доме хозяин. На форуме написано: либо мы их, либо они – нас.

Подобный подход к решению вопроса суть уголовный. Так рассуждают уголовники, уходя от преследования правоохранителей (не украинских). Да и в советских фильмах, где милицию еще изображали как защитников, много экранизировано персонажей трусливых уголовников, которые (пока не ощущали наказания или не осознавали, что деваться им некуда) рассуждали: убрать всех, кто им мешает жить.

Милиция последние 15 лет – разлагалась и срасталась с криминалом. Сегодня она – уже криминал. В наше время в ее ряды идут те, кто работать не хочет, выйти открыто на большую дорогу – боится, но осознает, что можно заниматься грабежом под прикрытием погонов.

Убийства в СИЗО, пытки, обвинения невиновных – появились не вчера. Резонансное убийство Индило уже должно было привести к тому, чтобы эту правоохранительную систему ликвидировали. Власть же закрыла глаза на все, что творили оборотни в погонах, так как опиралась и опирается на эту систему, как карательный орган, для запугивания мирных граждан.

Только люди устали бояться. Большинству – без работы, доходов, прав и справедливости уже терять нечего. Самоорганизовавшись, украинцы начали охоту на зверье. «Конфликты и законы» еще два года назад писали о том, что люди скоро начнут сопротивляться системе под названием «милиция». В наше время это уже можно наблюдать.

В стране началась гражданская война между мирными гражданами и силовиками. Власть и Захарченко со своими стервятниками – напуганы, но выводов не делают. Последнее лжесвидетельство о том, что активистка под Святошинским РОВД сама, сознательно, упала на ладони старлея Ганысыка и нанесла себе увечья, еще раз подтвердило, что версии самостоятельного битья головой о стену, падения со стула со смертельным исходом, ожогов сигаретами и паяльниками груди, рук и ног – самые любимые в среде ОПГ милиция. И они, даже после событий во Врадиевке и Святошинском РОВД, - выводов не сделали. Те, кто привык, что их, как проституток, покупают для воплощения чьих-либо извращенных, садомазохистских желаний (а Захарченко, видимо, к таким и относится), считают, что и другие бунтуют за деньги. Захарченко, считающий, что у народа не должно быть достоинства и порядочности (как этого министра, который лезет на крышу, как в театральную ложу, чтобы посмотреть на то, как гопники будут бить мирных граждан), не может осознать, что народ, что живет в центре Европы, а не в Сомали или Колумбии, становиться все жестче и уже может осознано выступать против вооруженных бандитов, что прячутся под личиной правоохранителей.

Пока что этого не осознает и власть Януковича. Но гражданская война уже началась. И чем дальше, тем более ярко она будет себя проявлять. И если Янукович и его пособники собрались на этой территории для воровства и разврата, то народ, тут живущий, имеет право себя защищать. Это уже биология, когда для того, чтобы выжить, слабый вырабатывает яд и при надобности выпускает его в того, кто на него напал. Народ яд уже выработал и с некоторых пор начал впрыскивать его в обидчиков.

Лина ТЫХА,
«К и з»

У будь-якому відносно здоровому (з соціального погляду) суспільстві є приблизно десять відсотків авантюристів, які не зважають на реальність, і стільки ж хронічних панікерів. Основна маса зірок з неба не хапає, але досить хитра — щоб не ризикувати з незрозумілих для неї приводів. Але в українському суспільстві авантюристів з покоління в покоління викорінювала система, а скигліїв, навпаки, вона ж таки заохочувала і підгодовувала.