Очевидно - и это можно понять по скорости появления в публичном доступе коалиционного соглашения, которое предложил своим партнерам президентский блок - что этот документ составлялся не вчера. Работать над ним в администрации Петра Порошенко начали явно на стадии, когда глава государства собирался быть чуть ли не единоличным победителем парламентских выборов. И уже поэтому можно судить о двух вещах - о том, как в президентском окружении представляют себе архитектуру власти в президентско-парламентской республике. И о том, каково представление главы государства о сроке работы с нынешним парламентом.

Стоит напомнить, что проведение выборов по закону, одобренному парламентом в период бессовестного правления Виктора Януковича подавалось главой государства как вынужденная мера. Если в парламенте не хватает голосов для проведения выборов по измененному закону, а общество требует нового голосования - то давайте проведем выборы по тому закону, который у нас есть. Провели. Убедились, что все предусмотренные Януковичем лазейки для проходимцев сохранились. Но зато получили и необходимое количество голосов для изменения законодательства о выборах - потому что избиратель голосовал за партии, которые ему это обещали.

Поэтому реформа избирательного законодательства с последующим проведением честных выборов по измененному закону - это не 25-я, а первая задача парламентариев. Нынешняя Верховная Рада с исторической точки зрения - не столько парламент, сколько Учредительное собрание. Этому Учредительному собранию предстоит разработать законодательство, которое позволит сформировать законодательный орган, который справится с изменениями в конституционной архитектуре страны и с реформами. Думаю, объяснять, почему не справится этот парламент, нужды нет.

Но президент, похоже, и не думает, что справится. Поэтому, по сути, предлагает создать еще один парламент в виде правящей коалиции - со специально разработанной процедурой принятия решений, "политбюро" в виде руководства фракциями и общим собранием коалиции для принятия решений, которые не удается принять на политбюро. По подходам все это, честно говоря, напоминает не столько парламент, сколько структуру КПСС, генеральный секретарь ЦК которой в случае, если вдруг терял поддержку политбюро, мог рассчитывать на поддержку более лояльных членов ЦК КПСС, с которыми проводилась соответствующая "разъяснительная работа". Именно так удержался на своем посту в 1957 году Никита Хрущев и именно так в 1964 году - когда с ЦК работали другие люди - генсеком стал Леонид Брежнев. Все это забавно, но имеет больше отношения к авторитаризму, чем к парламентаризму, потому что не оставляет ответа на вопрос: а зачем нам вообще парламент, если его функции перенимает собрание коалиции?

Аналогии с КПСС становятся еще более отчетливыми, когда видишь в проекте коалиционного соглашения статью, посвященную необходимости согласования правительством своих решений реформаторского характера с консультативными органами, создаваемыми президентом. В СССР тоже ведь было так - был парламент, избираемый общенародно и сформированное им правительство. Но все реальные решения принимались не в министерских кабинетах, а в соответствующих отраслевых отделах ЦК КПСС (в нашем случае - в ЦК Компартии Украины). И то, что президентская администрация традиционно находится в здании ЦК КПУ на бывшей улице Серго Орджоникидзе, а правительство и парламент - в соответствующих административных зданиях на бывшей улице Кирова, только усиливает эффект. Люди с Кирова всегда боялись людей с Орджоникидзе, если кто забыл.

Но те на Банковой, кто решил вернуться к подзабытой системе аппаратных взаимоотношений, должны помнить о том, насколько неэффективной она была даже в советский период. А в наших условиях реформы столь тяжелы, что отвечать за них может только правительство, облеченное народным доверим и ответственностью перед избирателем, а не перед консультативными органами, сколь бы уважаемые люди не входили в состав этих органов и кто бы эти органы не утверждал.

Все вышесказанное еще раз подтверждает: отказ победителей на парламентских выборов от функций Учредительного собрания и готовности уступить место парламентариям, в честности избрания которых никто уже не будет сомневаться, может породить лишь громоздкие и далекие от демократии конструкции, которые "утопят" любые реформы и приведут к новым кризисам. Впрочем, то, что сон разума рождает чудовищ - это не мое открытие.

У Первомайську керівництво окружної комісії № 132 фальсифікує дані через маніпуляцію електронною системою підрахунку голосів  "Вибори". Довірена особа Аркадія Корнацького повідомила, що його голоси вносяться в систему, як голоси за іншого кандидата. 

Про це заявляє довірена особа кандидата в депутати Аркадія Корнацького Сергій Рохманов, новину передає "Преса України".

"По дільниці № 480583 голоси (103 голоси), які виборці віддали Аркадію Корнацькому, в системі електронного підрахунку "Вибори" вписалися технічному кандидату Киселю. Натомість результат Киселя, який становить 1 голос, пораховано як результат Аркадія Корнацького", - сказав Рохманов.

Він повідомив, що відповідно до протоколів з мокрими печатками з усіх дільниць Аркадій Корнацький перемагає на виборах з відривом у 272 голоси.

"Ми закликаємо СБУ й інші правоохоронні органі негайно втрутитися в ситуацію й  припинити фальсифікацію на 132 виборчому окрузі", - каже Сергій Рахманов.

Нагадаємо, що Дніпропетровська обласна адміністрація заявляє про фальсифікацію виборів із боку опозиціонерів у Кривому Розі та Новомосковську. У зв’язку з цим звертається до Президента України та генерального прокурора з проханням визнати результати виборів недійсними.

Після вдало проведеної диверсійної вилазки українських військових в районі донецького аеропорту був захоплений у полон діючий військовий армії Російської Федерації, місце служби якого є Мурманськ.

Про таку новину повідомляє «Преса України».

Повідомляється, що українськими розвідниками було знищено троє російських морпіхів, а їх командир був узятий в полон.

Ім'я захопленого російського окупанта поки не називається, але вже відомо, що негідник з Росії - 1982 року народження. Він має звання старшого лейтенанта і служить він у морській піхоті в частині, яка розміщена в Мурманську

При окупантові в особистих речах були виявлені документи, що підтверджують особу, а також шеврони з написами «Північний флот» і військова форма.

Українські розвідники впевнені, що росіянин-спецназівець має надто високий рівень підготовки. 

За наказом українського командування, затриманий окупант був переданий в штаб, і про подальшу його долю поки нічого не повідомляється. 

Фото взято з мобільного телефону цього російського офіцера морської піхоти.

Нагадаємо читачам «Преси України», що бійці Української армії на так званому 32 блокпосту змогли вийти з оточення терористами і зараз знаходяться у безпечному місці.

За даними екзіт-полів «Правий сектор» отримав від 2,5 % до 3 % голосів виборців. Так, ми не подолали 5-відсоткового бар’єру. Але ми не вважаємо цей результат програшним.

Навіть 2, 5 % – це сотні тисяч українців, свідомих, патріотичних та активних. Це армія, що вже завтра готова вступити у боротьбу за державу як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронті.

Сотні тисяч голосів – це результат, яким можна пишатися, враховуючи, що на відміну від конкурентів «Правий сектор» не мав багатомільйонного бюджету на рекламу та агітацію. Левова доля тих невеликих коштів, що надходять нам від прихильників, від представників малого та середнього бізнесу, витрачається на захист України від окупанта – на потреби Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектора».

Незважаючи на історичні зміни останнього року, ми мусимо констатувати, що підсумок виборів, як і раніше, залежить не від якості списків та виборчих програм, а від рекламного бюджету учасників перегонів.

«Правий сектор» теж міг би мати мільйони рекламних грошей. Але тоді б ми перестали бути «Правим сектором» – силою нової якості, незалежною від олігархічних гаманців.

Тож, на жаль, цю Верховну Раду знову формують представники великого бізнесу. Однак це не трагедія і не кінець надіям. Це лише початок змін в країні.

«Правий сектор» продовжить розбудову партії, залучаючи до своїх лав справжніх патріотів. Ми послідовно та неспинно будемо рухатися до нашої мети – а це запровадження політики нової якості та проведення реальних реформ у військовій, правоохоронній, освітній та культурній сферах.

Рушійною силою наших ініціатив стануть щонайменше двоє депутатів-мажоритарників: лідер партії Дмитро Ярош та речник ПС Борислав Береза, які, за попередніми даними, виграли вибори на своїх округах.

«Правий сектор» наголошує: якщо в державі не буде реальних змін, цілком можливий третій Майдан. І ми станемо його активними учасниками. Але брати участь в ньому ми будемо заради України, а не заради відсотків на виборах.

http://pravyysektor.info/appeals/zayava-pravoho-sektora-schodo-poperednih-rezultativ-vyboriv/