В російській імперії одні види паніки змінюють інші. І поки одна частина населення гарячково спостерігає за хаотичними рухами рубля та валют, інша частина в терміновому порядку закуповується предметами першої необхідності. А жителі Сибіру запасаються оптовими партіями туалетного паперу. Про це повідомляє видання Сибір-Інфо, новину передає «Преса України».

Серед сибіряків шириться чутка, що у зв'язку з санкційними обмеженнями, введеними проти Росії країнами Заходу, скоро можуть початися перебої з туалетним папером. Росіяни впевнені, що під час виробництва туалетного паперу використовується сировина, яка завозиться із Заходу, а у зв'язку з санкціями, доставка «цінної сировини» може припинитися.

Як повідомляє Сибір-Інфо, тільки протягом останніх кількох тижнів продаж паперу зріс вдвічі. Наголошується, що жителі Новосибірська і околиць на всяк випадок запасаються великими партиями туалетного паперу.

Раніше ми повідомляли: Голодні москвичі готові піти навіть на злочин, тільки щобспробувати смак заборонених в країні мідій, фуа-гра та інших імпортних продуктів. Про це свідчить прикрий інцидент, що стався напередодні в столичному ГУМі. 

У вівторок, 16 грудня, до української льотчиці Надії Савченко нарешті пустили лікаря. Таку інформацію повідомив адвокат Надії Ілля Новіков. Новину передає "Преса України".

Надію Савченко оглянув лікар – отоларинголог. У зв’язку з тим, що слух полонянки досі не відновився, їй  призначене лікування. Проте, цей процес ускладнює той факт, що Савченко відмовляється їсти. Адвокат розповів, що не зміг переконати затяту льотчицю припинити голодування.

"Вчора вона перекинула тарілку їжі на конвоїра, який брутально поводився. Передає привіт всім, хто підтримує її", - повідомляє Новіков.

Нагадаємо, на середу 17 грудня, в Москві запланована прес-конференція представників захисту Надії Савченко.

За словами іншого адвоката, Марка Фейгіна, завтра будуть представлені документи, які засвідчують непричетність Надії Савченко до злочинів, в яких її звинувачують.

Нагадаємо, українська льотчиця Надія Савченко потрапила в полон до бойовиків у червні. Її насильно вивезли в Російську Федерацію і утримували під вартою у Воронежі. Пізніше, у вересні, льотчицю етапували до Московського СІЗО №6.

За рішенням Басманного суду термін утримання під вартою для Савченко продовжено до 13 лютого 2015 року.

Також повідомлялося, що 13 грудня Савченко відмовилася їсти у зв’язку з тим, до неї не пускали лікаря і не надавали відповідну медичну допомогу, яка була необхідна льотчиці через сильний біль у вусі.

Київські волонтери зустрілися з легендарними захисниками донецького аеропорту - непереможними «кіборгами». Про війну і те, як герої стали героями, поділився враженнями блогер Антон Сененко. Новину передає «Преса України».

Блогер переконаний, що «кіборги» - це звичайні люди, навіть зовні вони не відрізняються від інших людей: «на вигляд не сильно здоровенні». Але цих чоловіків відрізняє сила духу, у свій час кожен з них «відслужив в армії», і зараз відбувся у житті як професіонал, як сім'янин, як людина.

«Кіборги - це приклад того, як кожен, хто розуміє, що Батьківщина - це не центр Києва і не Банкова, а твій дім, твоя родина, - може стати захисником. І, з їх слів, увага до аеропорту - перебільшена. Аеропорт - це символ. Але були і є місця погероїчніше і страшніше. Тому обов'язок кожного розуміти, що немає важливих і неважливих ділянок фронту або тилу. Якщо кожен буде добре виконувати свою роботу на своїй позиції - це вже успіх. Тому потрібна підтримка ВСІЄЇ армії», - зазначає Сененко.

Незважаючи на всю жорстокість війни, «кіборги» шкодують своїх ворогів, так як в більшій частині на штурм аеропорту російське військове командування кидає 18-20-річних «строковиків». І їх тут, також як і бойовиків гине дуже багато.

«Коли «кіборги» бачать, що на них насуваються вороги, вони просто викликають на них вогонь артилерії - адже у них всі позиції пристріляні за стільки часу. При цьому самі кажуть, що їм це нагадує Велику Вітчизняну, коли солдат кидали в атаку з однією гвинтівкою на п'ятьох. А потім вони дивляться в тепловізори, як безмозких російських пацанів просто рве на шматки, і по-чоловічому їх жаліють. Але у них дійсно немає виходу - це йде ворог, і йде їх вбивати», - зазначає блогер.

«Потім через пару годин з ними пов'язується російське командування і просить перемир'я. Дві години ніхто не стріляє, а по центрі їздить вантажівка і збирає тіла», - додає він.

При цьому, російські військові вже почали розуміти різницю між пропагандою, якою їх годують по телевізору і правдою, яку вони спостерігають в аеропорту. Тому до українських захисників у росіян більше поваги, ніж до проросійських бойовиків.

«Військові наших полонених донбасянам і лугандонам не видають. Чому? Бо вже, мабуть, почали розбиратися, що у нас тут не хунта і не фашисти, а люди, що захищають свою землю. А бойовики Лугандонії ні честі не мають, ні навіть понять про людяність», - переконаний Антон Сененко.

18:51, — Украина

На Луганщине 12 русских солдат попали в больницу с инфекционным заболеванием неизвестной этиологии.

После многочисленных нападений "партизан" на переброшенных из РФ наемников и спецназовцев, за несколько дней уничтоживших более сотни российских солдат, добавилась еще одна напасть – биологическая угроза, пишет glavnoe.ua.

Об этом со ссылкой на данные перехвата сообщений российских военных координатор конструкторских групп украинских беспилотников Алекс Нойт сообщает на своей странице в Facebook.

По его данным, в Луганскую областную больницу попали 12 бойцов 36-й отдельной мотострелковой бригады из 29-й общевойсковой армии Восточного военного округа (Бурятия) с инфекционным заболеванием неизвестной этиологии.

Медико-санитарная служба МЧС РФ установила первичный диагноз "сибирская язва". Любопытно, что 1602-й военный клинический госпиталь Южного военного округа РФ запрос на эвакуацию отклонил.

В связи с этим командование бурятских мотострелков просит либо принять решение на определения места их эвакуации или разрешения на перемещение 36-й ОМСБР 29-й ОА ВВО в место изолированной дислокации.

После различных вариаций и планов по утоплении Украины в собственной крови, российский премьер-министр Дмитрий Медведев вдруг заговорил об Украине, как о "равноправном партнере". И пусть сказано это было после целого ряда идеологических штампов, обвинений, обещаний скорого краха и критики, но главное в словах Медведева – признание за Украиной права на собственный выбор.

Есть такая советская картина – "Ильич над картой Украины". В России – война, голод, смерть, полный развал экономики и государственности, братоубийство, насилие, эпидемии, грабежи. А чем занят глава российского правительства, Владимир Ленин? А он склонился над картой Украины. Ему еще и Украину ограбить нужно.

Спустя почти столетие после большевистского переворота ситуация повторяется. В России – экономический кризис, стремительное падение курса национальной валюты, развал экономики, война на Кавказе, усиливающееся предчувствие полного государственного краха. А чем занят глава российского правительства, Дмитрий Медведев? А он пишет статью об Украине. Ему еще и Украину развалить нужно.

И, тем не менее, голод и холод – друзья реализма. Еще за несколько лет до развала Российской империи никто и мечтать не мог об украинской государственности. А спустя всего несколько месяцев после большевистского переворота делегация советской России участвовала в мирных переговорах с Германией на равных с делегацией Украинской Народной Республики. Даже после оккупации территории нашей страны Красной Армией большевикам пришлось отказаться от идеи включения Украины в РСФСР на правах автономии и придумать "равноправный" Советский Союз, который наша страна смогла не только покинуть, но и фактически уничтожить в 1991 году.

Еще несколько месяцев назад, до начала сопротивления российской агрессии, западных санкций и обвала нефтяных цен Путин и Медведев готовы были залить нашу страну кровью – только чтобы помешать нашему самостоятельному выбору будущего. В Кремле планировали войны, бомбардировки, диверсии, экономическую блокаду. В Украину посылали наемников, которые вкупе с местными уголовниками и бандитами составили воинство "народных республик". Путин вещал с трибун о "Новороссии" и давал понять, что никакой Украины вообще нет.

Сейчас же в длиннющей статье Медведева, после всех уже привычных идеологических штампов, обвинений, обещаний скорого краха нашего государства и критики неправильного выбора, написано самое главное – "лучший способ доказать, что мы в России уважали и уважаем Украину как суверенное государство – это признание за ней права на сделанный выбор". Медведев обещает отстаивать национальные интересы в отношениях с Украиной как с "любым другим равноправным партнером". В этом обещании, как мне кажется, ключевое слово – равноправным. Хотя и с "любым другим" - тоже неплохо. Украина и должна быть таким же партнером России, как Польша, Финляндия или Германия. Время "большой семьи", в которой брат-самозванец признавал за собой право на убийство, грабеж и оккупацию, а за нами – право на аплодисменты и покорность, завершается синхронно с завершением самой истории Российской империи и ее фантомных болей.

Пришла пора заинтересоваться собственной картой, Дмитрий Анатольевич. 

Виталий Портников. 

Співробітники контррозвідки СБУ повідомили, що захопили одного з ватажків «Оплоту», який воював за бойовиків самопроголошеної "Донецької народної республіки". Українськими силовиками був затриманий бойовик з позивним "Шураві".

Про це повідомляє прес-центр СБУ, новину передає "Преса України".

"Затримано громадянина України, мешканця м.Новогродівка, який у складі терористичної організації "ДНР" вчиняв диверсії на території Донбасу. Затриманий з позивним "Шураві" є ватажком одного з підрозділів збройного бандформування "Оплот". 

Його бойовики постачали зброю та вибухівку терористам, які ведуть вогонь по силах АТО в районі донецького аеропорту. Він також відповідав за підготовку намайманців", - йдеться в повідомленні.

"Бойовик "Шураві", у складі сформованих диверсійних груп "ДНР", здійснював бойові рейди у населені пункти Донеччини для вчинення диверсій проти українських військових. У результаті його злочинних дій українські військові зазнали втрат", - повідомили в СБУ.

Нагадаємо, що співробітники СБУ захопили бойовика самопроголошеної "Луганської народної республіки" на прізвисько «Фафа», який був розвідником незаконних збройних формувань на Донбасі. 

На території окупованого Російською Федерацією Кримського півострова сталося резонансне вбивство переселенця з Донбасу, який втік від війни на Сході України.

Про таку новину повідомляє «Преса України».

Справа була так: ще у вересні 2014 року обвинувачений у цьому злочині на ділянці дороги між двома селами біля Сімферополя посварився зі своїм приятелем з Донбасу і завдав йому кілька ударів молотком по голові.

Далі вирішивши, що той вже помер, обвинувачений дістав зі своєї машини каністру з бензином і облив ним землю навколо потерпілого, після чого підпалив його і поїхав. Але потерпілий не помер.

На наступний ранок ще живого обгорілого чоловіка виявили місцеві жителі і доставили в лікарню, де він помер від отриманих тілесних ушкоджень.

Вбивця - житель Сімферополя, і, як вже зараз з'ясувалося, разом з убитим сидів в одній колонії в Донецькій області, де і познайомилися. 

Потерпілий приїхав до Криму влітку цього року із зони проведення антитерористичної операції на сході України.

Після розслідування справа сьогодні передана в російських окупаційний суд.

Нагадаємо читачам «Преси України», що невгамовна еротична фантазія росіян щодо подій на Сході України вже воістину не має меж: у російських сегментах соціальних мереж досить жваво обговорюється черговий facepalm від антиукраїнськи налаштованих росіян: за новою версією, виявляється, що в Маріуполі на БТР-ах їдять бійці Національної Гвардії України (причому всі вони з Галичини) і відловлюють місцевих молодих дівчат і їх ґвалтують, а також «заливають монтажною піною їх дітородні органи».

Купил своей луганской рабыне Прасковье кролика. Для социализации.

Социализация ей очень нужна. Потому что если младшая рабыня Аксинья везде шароебится, и уже успела покататься на эскалаторе, посидеть в Печерском РОВД, застрять в лифте на шестом этаже (с попыткой выбить пол в лифте и поджечь потолок), погавкалась со всеми соседями по подъезду, то Прасковья просто перетащила свои мешки с картоплей и морквой в кладовку. Забаррикадировалась там, рычит из темноты, а из рук берет только шоколадные батончики и лак для ногтей.

Аксинья – живая и подвижная девчонка, до**я правда шустрая, шо молодой хорь. А у Прасковьи серьезные проблемы с интеграцией в социум и непонимание обязанностей рабыни.

Вот так и началось все у нас с нелепой истории со стиркой.

Запретил я Прасковье стирать свое рубище в ванной. Не то чтобы я сильно был против, просто Аксинья минимум восемь часов в день в ванне киснет, выдавив туда мою пену для бритья и пачку стирального порошка. А тут Прасковья со своей стиркой лезет. Ну и дерутся шо кошки, конечно, из-за этого.

Я говорю Прасковье: «Прасковьюшка, душенька моя, какого х**? Есть же стиральная машина «Бош», не сильно новая, но работающая. Только гремит на отжиме, а так нормальная. Ты лучше в ней стирай!» Прасковья что-то пробурчала и убралась в свою кладовку, к драгоценной моркве.

И шо? Прихожу я с ежедневного собрания правосеков, открываю дверь – под ногами хлюпает. Эта Прасковья, чучело степное, перевернула стиралку горизонтальной загрузкой вверх, натаскала в барабан ведром воды из под крана, и полощет в нем свое приданое, шо енот.

Не выдержал, дал ей п*здюлей.

Согласен, был не прав. Сорвался. Блять, да! Был неправ! Но и вы меня поймите тоже.

Она свои постиранные пуховики и лосины на балконе развесила, сняв флаг Украины. А внизу уже патруль Нацгвардии протокол составляет «за видсутнисть национального прапора на балкони будивли». А еще один такой протокол (после сгоревшего лифта) – и мне три ротации вне очереди в донецком аэропорту, и рытье траншей под Мариуполем. И из правосеков нах*й выгонят за семь разноцветных трусов на балконе вместо прапора.

Переживал я это дело серьезно. Бабу бить нельзя, конечно. Даже рабыню ее собственными мокрыми носками по татухе над жопой. Виноват. Сам себе врать не буду. Я не кацап, чтобы себе врать.

Аксинья, хоть и простая душой, нелады в хозяйстве почувствовала сразу. Перетащила в свою любимую ванну матрас с подушкой, и там давай ночевать. А Прасковья вообще не вылезала из своего волта. На второй день осторожно протянул ей туда шоколадный батончик – так цапнула, зараза! Прокусила руку до крови, мякоть между большим и указательным пальцем. Батончик к себе уволокла.

Проконсультировался я в Укррабконтроле, и сказали мне там, что луганских рабынь надо социализировать. Как наркоманов в фильме с Сандрой Баллок "28 дней". Сначала купить им фикус, чтобы они за ним ухаживали и научились заботиться о живом, потом ручного тарантула подарить, а потом уже можно целого живого кота им покупать.

Тут-то я и решил срезать угол мимо фикуса и тарантула. Купил Прасковье кролика.

Декоративного, породы карликовый рекс, окрас «шиншилла осветленная». Назвал его Пуф. Потому что если ему на нос нажать, он делает «пуф-ф-ф». Угарный зверь. Грызун путем многолетней селекции выведен для того, чтобы в душе «ути-пути» вызывать. Я пока с ним до дома доехал, его даже нацгвардейцы пытались погладить.

Принес домой, постучался в дверь кладовки. Прасковья приоткрывает ее на ладонь. Я туда кролика запустил, говорю: «Это Пуф, он теперь твой друг!» И стою, тревожно прислушиваясь – шо дали буде?

Сначала они там подозрительно друг друга обнюхали, потоптались в кладовке, а потом слышу – уже вдвоем морквой хрумкают. Тут еще любопытная Аксинья новое почуяла, в ванной завозилась, и тоже – шмыг на четвереньках к ним в кладовку. Захрумкали морквой втроем.

Ну, думаю, все устроилось. Ноука – *бическая сила! Пошла, пошла социализация! Слава Украине!

На другой день прихожу с вечернего заседания правосеков – матка боска ченстоховска! родную хату не узнать!

Все отпидарашено с мылом и шампунем до уровня шайнинг сан. Стиралка стоит как положено, вертикально, застлана сверху свежайшей бесплатной газетой. В банке от йогурта торчит пластмассовая гвоздика. Линолеум на полу натерт салом до блеска, на окна налеплены самодельные снежинки из туалетной бумаги (хоть до Нового Года еще полтора месяца). Аксинья в новом кокошнике, вырезанном из моей любимой моноласты (карбон, "С4", 350 евро), глазками в меня стреляет. Прасковья шумит водой в ванной, тоже явно готовится к встрече.

А пахнет-то как вкусно, как будто к маме на Пасху приехал! Я даже х** его знает - пугаться мне надо или радоваться?

Иду на кухню, на запах. В утятнице рагу. Картопля, морква (естественно), мяско тоже присутствует. Лучок и еще какие-то волокна растительности. Старательницы мои! Хозяюшки! Я чуть не заплакал от умиления.

И тут выходит из ванной Прасковья. Руки по локоть в крови, в одной руке - моя зубная щетка, а в другой – мокрая кроличья шкурка. Это, - говорит, - тебе на варушки будет. Или на одну варушку. Кроляка – она греет... Щас изнутри дочищу...

И смотрит так светло и ясно, что понятно - все мне простила. И мокрыми носками по ж**е, и то, что «онлайн-казино» на планшете ей заблокировал. Рабуська моя.

В общем, кушал я бедного Пуфа, стараясь улыбаться. Потому как кролей в мире еще до**я, а рабынь у меня только две.

Главное, чтобы в доме был мир.

http://uainfo.org/blognews/458615-bloger-prodolzhaet-temu-o-rabynyah.html