Відповідну думку висловив колишній віце-прем’єр-міністр Росії Альфред Кох, новину повідомляє «Преса України».У разі, якщо теперішньому керівництву Росії пообіцяють свободу та залишать їм великі гроші вони в це ні за що не повірять і продовжать чіплятись за владу до останньої миті та проллють чимало крові перед тим, як їх дійсно сковирнуть.

«Вони бояться, що їх будуть довго і болісно вбивати. Спочатку увіткнений в жопу ніж, потім будуть довго копати ногами. Потім підпалять губи запальничкою. Потім насцють і насруть в розбитий рот і т. д. А знаєте, чому вони бояться, що їх, по-перше, уб’ють, а по-друге – уб’ють так болісно і принизливо? Тому, що на місці їх ворогів вони б вчинили саме так», - розповів колишній віце-прем’єр-міністр Росії.

Кох вважає, що теперішнє керівництво Росії впевнене, що лишати ворога на волі – велика дурість.

«Навіть якщо їм пообіцяють свободу і залишать їм їх смердючі гроші, вони все одно ні за що в це не повірять. Вони сядуть на зраду і будуть без кінця бурмотіти: «Цього не може бути! Це розводка! Не можна піддаватися! Тут якийсь підступ! Все одно потрібно стріляти в демонстрантів, у всіх цих баламутів, баламутів і педерастів! Потрібно стріляти і садити!», - розповів Кох.

Він зазначив, що стріляти та садити – це вже релігія влади РФ, адже саме у такий спосіб вони розуміють православне християнство.

Нагадуємо, що наступним кроком Володимира Путіна стане війна з Україною або ж провокація НАТО.

14 Серпня 2015 - 18:52

Влад Якушев

Десантники, розвідники, танкісти, елітні підрозділи – про них багато говорять і багато пишуть. Безумовно, вони герої, люди, які першими зустрічають ворога, але, закінчується бій і вони повертаються у місця базування, де їх чекають, годують, де облаштоване житло.

– Куди б тебе поселити? – задумався начальник штабу третього батальйону 14-ї механізованої бригади, куди я прибув за завданням начальника прес-служби ОК «Захід». – Ідіть он туди, у останній намет. Там є місце.

Третій батальйон ще не встиг як слід обжитися на новому місці. Бліндажі тільки починали робити, у наметах спали, розклавши на землі каремати і спальники. У шатрі, куди я зайшов, було все. Тут розмістилося два взводи: ВТЗ (взвод технічного забезпечення) та ВМЗ (взвод матеріального забезпечення).

Тут жили шофери, механіки, люди, які заправляють техніку, привозять у розташування провізію – одним словом, організовують у військовому підрозділі побут.

Попри страшну спеку, у наметі стояла буржуйка, з акуратно поскладаними поруч дровами (на всяк випадок), був стіл, зроблений з двох ящиків з-під снарядів. Біля шатра вже стояло два умивальника, самотужки зроблених з обрізаних пластикових бутлів, а за палаткою височів справжній душ з бочки, висадженої на дерев’яну вишку.

Коли я прийшов, мешканці намету саме закінчували збивати дерев’яні нари. Вхід мені загородила богатирська спина. Чоловік, який порався біля нар був невисокого зросту, з, у буквальному сенсі, квадратовою фігурою.

– Доброго дня. Я воєнкор. Мене до вас на поселення відправили.

Богатир обернувся, зміряв мене поглядом блакитних очей і посміхнувся. В чоловіка було щире обличчя людини, не спроможної на найменшу брехню.

– Журналіст! Заходь. Я Іван. От тут влаштовуйся. Зараз ми тобі ліжечко зробимо.

Іван загнав у землю кілок, який мав стати ніжкою для моїх нар, і трьома ударами кувалди майже на метр увігнав його у міцний як бетон ґрунт.

Незабаром я познайомився зі всіма мешканцями намету. Був тут інтелігентний Стас, який з однаковою легкістю говорив про військові справи і літературні новинки світу. Був ГСМ-щик Андрій, який, невідомо чому, не гірше за мене розбирався у тонкощах журналістської професії.

Якщо десь поруч чувся громовий голос, власник якого крив на чому світ стоїть всіх і вся, то незабаром треба було очікувати появи у палатці шофера Віталія. Одеситу Віталію було добре за п’ятдесят і виглядав він як козак-характерник, з обкладинок книжок про козацьку добу: мужнє обличчя, козацькі вуса, сухі м’язи, ніби вирізьблені з дерева. Козак-одесит вмів віртуозно їздити на всьому, що мало колеса або гусениці. Здавалося, дайте йому пень, він почаклує над ним з пару годин, і колода буде готова до участі у гонках Формули-1. Попри те, що Віталій у повний голос сварив всіх, починаючи з депутатів і закінчуючи нарядом на кухні, він був дуже доброю людиною.

– Запчастин в них немає! Трясця їх матері!!! – кричав Віталій, погрожуючи в сторону штабу кулаком. – Хай вони мені скажуть, що їм кудись їхати треба! Я їм… б… самоката зроблю – хай їдуть. А ви що сидите? Преса он сидить голодна, носом в цей свій й… ноутбук. Зробіть йому чаю і бутерброд!

Згадаю і про маленького Міхалича, без якого життя підрозділу було б просто неможливе. Міхалич возив воду, і чекали на нього, як на відпустку!

Стояла неймовірна спека і варто було водовозці з’явитися на дорозі, з палаток та бліндажів висипали люди з баклагами та каністрами.

Шофер Міхалич звідкись знав про зброю все – навіть такі нюанси, що до нього розвідка ходила на консультації. А ще він не пив 22 роки і про шкоду від алкоголю говорив з віртуозністю професійного психолога.

Окрема подяка кухарям. Серед кухонної обслуги виділялась яскрава пара – Великий та Малий. Великий був високим чоловіком у тілі, який весь час ходив у темних окулярах а-ля Кіт Базиліо, Малий цілком відповідав своєму прізвиську. Видаючи їжу, вони завжди посміхались, жартували, для кожного знаходили добре слово. Якщо ж у батальйоні дізнавались, що готується фірмова справа кухарів – український борщ, черга коло кухні вишиковувалась задовго до початку обіду.

Розповідаючи про цих людей, я згадав старого афганця, який був беззмінним днювальним у нашому наметі на Майдані. По ночах ми чергували на даху торгівельного центру, що навпроти готелю «Україна». Мороз був страшний. Інформаційна панель на будинку профспілок показувала – 25-27 °С, від вітру не було де сховатись і після чотирьох годин чергування ми повертались до палатки геть виснаженими. Через поважний вік та старі рани афганець не міг чергувати на постах та барикадах, але він чекав на нас, допомагав зняти бронежилет і вкладав у руки кружку з гарячим чаєм. Я був неймовірно вдячний йому тоді. Почалась нова війна, і на ній знову є люди, які дбають про мне. Я вдячний тим людям. Завдяки їм я можу робити свою роботу.

Фото: Влад Якушев

Славік, Вася, Микола, Сергій та Андрій… ВТЗ, ВМЗ… кожен з військовослужбовців цих підрозділів заслуговує на подяку і повагу. Чи багато навоює голодний розвідник, танкіст, в якого немає пального? Піде в атаку десантник, в якого немає набоїв?

І якщо після війни я почую від якогось бравого вояки: «Я кров проливав, а він на водовозці їздив», їй богу, дам у пику!

Начальник прес-служби 14-ї окремої механізованої бригади ОК «Захід»

Влад Якушев, лейтенант,
для IA ZIK

Протягом 2014-2015 р. р. російське військове керівництво провело на Донбасі випробування новітніх танків Т-72Б3 і Т-90А. Завдяки війни, ініційованій Кремлем на території України, військова техніка пройшла випробування в справжніх бойових умовах.

Фото танків опублікував в Livejournal користувач під ніком Andrei-bt, новину передає «Преса України».

За словами користувача «ймовірно, це перше бойове застосування Т-90А».

«Т-72Б3 на території України вже багаторазово світилися, тепер прийшла черга і Т-90А. Правда, засвітилися фотки тільки через рік. Фото, як вказує джерело, зроблені між Придорожнім і Новоанівкою Луганської області, серпень 2014-го», - зазначає Andrei-bt.

Автор поста звертає увагу, що російські військовослужбовці затерли всі позначення на бойових машинах.

«Ну що сказати, участь ЗС РФ у подіях на території Донецької та Луганської областей намагаються заперечувати тільки вже зовсім хворі на голову. Та й немає тут нічого дивного у випробуваннях новітньої техніки в реальних бойових умовах. З приводу самих фото, позначення на танку затерті все тієї ж улюбленою багатьма їдкозеленою фарбою», - підкреслює Andrei-bt.

Раніше ми повідомляли: Динаміка обстрілу з боку російсько-терористичний формувань на Донбасі свідчить про те, що ворог готує неприємний сюрприз до Дня Незалежності України.

Олена Ярмолюк 15 серпня 2015

Так звана «армія Новоросії» втрачає своїх бійців не тільки на полі бою, але і в перервах між бойовими діями: багато місцевих «ополченців» втікають з терористичних «республік». Нинішнє військо, яке російські куратори готують до можливого наступу в найближчі дні, складається здебільшого з рідкісних фанатиків та російських «добровольців».

Про це розповідає місцевий житель у листі, надісланому в «Журнал Їжачок», новину передає «Преса України».

«Хочу відзначити, що на Донбасі вже пішов зворотний відлік. Воєнізованих місцевих «ополченців» практично не залишилося, хто звалив в Крим, хто в РФ, хто просто дезертирував із збройних формувань ДНР/ЛНР. Залишилися тільки фанатики, які відчули свою значимість після того, як стали тримати в руках російську зброю. Вони вже перетворили всю міфічну «визвольну боротьбу» в нову субкультуру: селфі для понтів, мародерка, алкоголь, наркотики, тортури на «підвальчику», німецькі російські марші. Приїжджі російські найманці, біляфесебешні нацисти, авантюристи та інші фріки просто куражаться і при перших проблемних моментах звалюють назад в РФ. Москві залишається покладатися тільки на регулярні війська, які можна звільнити заднім числом, переодягнути в «ополченців» і пустити в розхід заради нового піару перемоги «російської зброї» в бурятських руках. Тому, на питання чи буде ще найближчим часом нове зіткнення?, - можна відповісти ствердно (луганських фріків зараз посилено накручують емоційно і намагаються з них формувати/переформувати хоч скільки-небудь боєздатні здатні до бою групи)», - йдеться в листі.

За словами місцевого жителя, багато бойовиків вже починають замислюватися про можливу здачу в полон силам АТО, оскільки впевнені, що у такому випадку існує велика гарантія збереження їх життя.

«Судячи з розмов, з кожним днем місцеві боєвички починають замислюватися, що краще: відсидіти 8-15 років за тероризм, практикуючи дзен і духовний спокій, або ж годувати хробаків заради скрипучих російських скрєп. Україна робить велику помилку, що слабо агітує за здачу терористів в полон», - зазначає підписник журналу.

Раніше ми повідомляли: Донецькі партизани проводять невидиму роботу з ліквідації чисельності бойовиків і російських найманців у населених пунктах Донеччини, які в даний час знаходяться під контролем озброєних бандформувань
.