Віталій Сич: Ніколи ще за останні три роки боротьба влади з антикорупціонерами не ставала настільки відкритою.

Сьогодні очільники провладних фракцій Артур Герасимов і Максим Бурбак зареєстрували законопроект, що дозволяє звільняти главу Національного антикорупційного бюро Артема Ситника без аудиту. Оцініть рівень авторів законопроекту: голови двох найбільших фракцій.

Вау!

Ніколи ще за останні три роки боротьба влади з антикорупціонерами була настільки відкритою. За тиждень до цього "розкрився" генпрокурор Юрій Луценко, який також відкрито і емоційно включився в боротьбу з НАБУ і Ситником особисто. СБУ в принципі "розкрилася" давно, але зараз лише підтвердила свою генеральну лінію на боротьбу з антикорупціонерами, коли почала кошмарити сім агентів НАБУ, які намагалися викрити чергову антикорупційну схему за участю високопоставлених чиновників.

Привід для нападок на НАБУ невеликий, a technicality, як кажуть по-англійськи, — використання контрабандної апаратури в своїй роботі. Очевидно, що привід цей просто дуже шукали і не могли не знайти. Як і шукали його проти колишніх заступників Генпрокуратури Сакварелідзе і Касько, які теж вперше в історії намагалися вивести на чисту воду керівництво відомства. Тоді виявилося, що Сакварелідзе і Касько теж формально порушили якісь процедури. Це завадило нечистому на руку прокурору уникнути відповідальності, а Касько і Сакварелідзе допомогло отримати купу неприємностей, які у них не закінчуються до сьогодні.

Керівники правоохоронних органів і найбільших парламентських фракцій вирішили посилити свою боротьбу з НАБУ, незважаючи на відкриту підтримку антикорупціонерів з боку найбільших партнерів України — США та ЄС. Глава Держдепу США Рекс Тіллерсон — по суті, третя людина в країні — зробив відкриту заяву про те, що Україні "немає сенсу боротися за своє тіло на Донбасі, якщо вона віддасть свою душу корупції", додавши, що "антикорупційні інститути в Україні повинні бути підтримані, захищені і забезпечені всім необхідним". Рекс Тіллерсон. Глава Держдепу. Вище в дипломатичній ієрархії не буває.

ЄС в своїй заяві також повідомив, що антикорупційні інститути в Україні "повинні бути посилені, а не підірвані". І якщо цього здалося мало, до цих голосів сьогодні додалася Великоа Британія, яка підтримала США і ЄС і висловила надію, що "обтяжені високими повноваженнями в Україні покажуть свої лідерські якості в просуванні реформи, покликаної викорінити корупцію".

І обтяжені повноваженнями в Україні сьогодні показали ці лідерські якості. Тільки не для того, щоб викорінити, а щоб укоренити корупцію і унеможливити її викорінення.

Я сьогодні переглянув список затриманих, але не засуджених за підозрою в корупції за останній час. Це довгий список: Насиров, Розенблат, Поляков, Мартиненко, син Авакова. Всіх цих людей затримували, а потім відпускали. З високопоставлених чиновників в Україні за корупцію останнім часом не був засуджений ніхто. Хоча запит на покарання корупціонерів в Україні — величезний, навіть гігантський. Країна і мільйони українців сильно втратили в доходах, стиснулися, живуть по-новому. І все для того, щоб кілька десятків або сотень людей нагорі жили по-старому.

Одночасно почалося масштабне цькування Міхеїла Саакашвілі. Це теж про те, що більше ніхто не соромиться і боротьба з політичними опонентами пішла в відкриту, без розбору засобів. Саакашвілі — неідеальний політик. Мені подобалося те, що він зробив в Грузії, і те, до чого закликав в Україні. Але він став нерозбірливий у виборі партнерів — наприклад, Юлія Тимошенко. Вона є антиподом багато чого з того, що він декларує. Генпрокурор Луценко вважає, що Саакашвілі став нерозбірливий і у виборі спонсорів, погодившись прийняти пожертвування від олігарха Сергія Курченка. І хоча далеко не все переконливо з того, що говорить і показує Луценко, зрозуміло: щось з Саакашвілі все ж таки не так — принаймі, відео його помічника, що приймає гроші на організацію протестів, балів йому не додає.

Однак Саакашвілі — точно не головний ворог України. Зрозуміло, що на нього щось знайшли, тому що дуже шукали. Чомусь нічого не шукали на Олега Ляшка, Віталія Хомутинника, Юлію Тимошенко, Юрія Бойка — хоча в останньому випадку і шукати не треба. Зовсім нічого не шукається на представників провладних фракцій, оточення президента і керівництво правоохоронних органів.

Корупція і відсутність верховенства права — головні і останні перешкоди на шляху України до цивілізованої країни. Високопоставлені злодії і хабарники — мірило, точка неповернення. Якщо почнуть садити, повернення до колишньої Україні неможливе.

Судячи з усього, ми до цієї точки близько підібралися. І тепер спостерігаємо масовану, організовану і неприкриту контратаку, яка може відкинути модернізацію України на роки.

Набридло чути про те, що наші діти будуть жити в іншій країні. Хочеться, щоб в іншій країні пожили ще й ми.

Так склалося, що нинішня влада не має морального мандату на арешт своїх опонентів. 

Рівень довіри до неї настільки низький, що вона неспроможна була посадити, наприклад, Валентина Лихоліта, комбата «Айдару». Звинувачення були, можливо, й обґрунтовані, але все закінчилося ледве не вибаченнями на його адресу, бо ситуація виглядала як політичні репресії і загрожувала актами дестабілізації.

Що тоді казати про Михеїла Саакашвілі, до якого може бути різне ставлення, але він – відомий у всьому світі політик, і це об‘єктивна реальність.

Можливо, за нього не вийдуть мільйони чи навіть десятки тисяч українців, але і десятки його фанатів спроможні на не менші безумства, ніж він сам.

Затримання Саакашвілі могло фатально закінчитися не лише для влади, але й для країни в цілому.

Уявімо, що б сталося, якби в натовпі зчинилася стрілянина.

Або хтось, як і погрожував, здійснив би самоспалення.

Чи є гарантії, що це не запустило б процес кривавого хаосу і держава цілком би втратила керованість? Думаю, навряд чи.

Тому в мене немає моральних питань до Саакашвілі – з ним все абсолютно зрозуміло. Він – ті сірники, якими з самого початку не можна було бавитися нинішній інфантильній і недалекоглядній владі.