Кейт і Девід Огг дуже любили один одного, але для повного щастя парі не вистачало дітей … Довгий час Кейт ніяк не могла завагітніти, і тільки через 3 роки після весілля лікар повідомив їй радісну новину – у неї буде двійня! Майбутні батьки були на сьомому небі від щастя. Вони почали готуватися до появи малюків на світ: прикрасили дитячу кімнату, купили манежі і багато-багато іграшок.

Для Кейт і Девіда передчасні пологи на шостому місяці вагітності стали ударом … Жінка народжувала важко. Той день став справжнім випробуванням як для неї, так і для двійнят. Кейт згадує, що після пологів до неї з чоловіком підійшов лікар і запитав, придумали вони вже ім’я для свого сина. Вони відповіли, що назвали хлопчика Джеймі. Тоді лікар з сумом в очах подивився на них і прошепотів: «Вибачте, але ми втратили Джеймі». Почувши це, Девід повільно опустився на ліжко. Кейт попросила дати їй потримати сина, щоб попрощатися з ним. Хлопчик був дуже холодним. Жінка попросила чоловіка лягти поруч, щоб зігріти Джеймі своїм теплом. Вона поклала маленьке тільце собі на груди і почала розповідати дитині, як сильно вони з татом чекали його і яка в нього є чудова сестричка. Вони розповідали синові, що вдома на нього чекають дядьки й тітки, бабусі з дідусями. Вони говорили з ним і плакали.

А потім, несподівано для всіх, Джеймі вдихнув, видихнув, знову вдихнув, відкрив очі і взяв Девіда за палець своєю крихітною ручкою, яка була лише трохи більше нігтя. Джеймі ожив!

Лікарі не знали, що сказати. Вони не знайшли жодного медичного пояснення цьому диву – по-іншому і не скажеш.

Через два роки в родині сталося поповнення – у двійнят народився братик.

Що ж стосується Джеймі, він росте щасливою, здоровою дитиною і не перестає радувати своїх батьків.

http://blyskavka.top/maliuk-pomer-pid-chas-polohiv-i-mami-daly-potrymaty-ioho-na-proshchannia-te-shcho-stalosia-dali-ne-opysaty/

Ну да, говорю. Ты и есть здоровый человек. Так выглядит здоровье. Потому что болезнь выглядит совсем не так.

Или вот: работаешь без конца, деньги тратишь исключительно на детей. Питаешься дома, не в ресторанах, носишь хлопок, расслабляешься на диване. По доходам уверенно входишь в средний класс и даже кое-где из него выходишь. Почему же в итоге у тебя накоплений — раз в год, вывернув все карманы, отвезти семью к ближайшему морю, туда самолетом, обратно пешком? Ты же, вроде, богатый?

Ну да, именно так и выглядит богатство. Бедность выглядит не так.

У меня же прекрасные легкие дети! Почему же они непослушные, шумные, не гении в математике, и в комнате у них постоянно бардак?

Все просто: так и ведут себя прекрасные легкие дети. Тяжелые дети ведут себя совсем иначе.

Но у меня же хорошее воспитание, хорошее настроение! Хорошая жизнь, хорошая голова. Почему же… Все верно. Хорошее тело, хорошее лето. То, что у нас есть — это оно и есть. Когда оно больше не будет хорошим? Когда его не будет.

А вот еще: я же, вроде, быстрый! Почему же все у меня занимает столько времени? Любые процессы, все изменения? Да и само понимание?

Все просто: «столько времени» - это и есть «быстро». Медленно — это гораздо дольше.

А как же жизнь? Она же короткая, получается?

Нет. Она длинная. Очень длинная: семьдесят, восемьдесят лет. И за них ты успеешь то, что успеешь. Так и выглядит длинная жизнь. Короткая жизнь — это совсем другое.

Еду после работы мимо парка, где по аллее каждый вечер ковыляют два старичка. Я их знаю лет двадцать, они были красивы, как бывают красивы породистые немолодые люди. Они были веселыми, боевыми, ездили за границу, собирали картины, смеялись моим анекдотам. Сейчас как будто уменьшились вдвое. Старушка согнулась, старик опирается на костыли. Меня не узнали. Волочат ноги, три шага в пять минут.

Так выглядит счастье. Несчастье выглядит не так.
""""""""""""""""""""""""""""""
Виктория Райхер