Якби ми не вийшли назустріч німцям у 1939 році, вони б зайняли всю Польщу до її кордону. Тому ми з ними домовились. Вони були змушені погодитися.

В’ячеслав Молотов про поділ Польщі в 1939 році («Сто сорок бесед с Молотовым: Из дневника Ф. Чуева»)

Суть міфу

Сталін самостійно прийняв рішення ввести війська на територію Західної України та Західної Білорусі 17 вересня 1939 року. Таким чином він не дав окупувати ці території Німеччині.

Факти стисло

У війні проти Польщі СРСР і Німеччина діяли як союзники: координували авіанальоти, спільно роззброювали польські частини, поступалися один одному захопленими територіями і навіть провели спільний військовий парад.

Факти докладніше

Німецький план агресивної війни проти Польщі виходив із припущення про нейтралітет або сприяння з боку Москви. В іншому разі німецький генштаб не був впевнений в успіху.

План нападу «Вайс» почали розробляти у квітні 1939 року. План не передбачав окупації Вермахтом українських та білоруських регіонів Польщі. Згідно з німецьким баченням, ці території мав окупувати СРСР. Як запасний варіант автори плану розглядали розгортання повстань українських та білоруських націоналістів.

Бійці Червоної армії переходять через радянсько-польський кордон. 17 вересня 1939 р.

Утім, насамперед Гітлер був зацікавлений у залученні Сталіна до поділу Польщі. Протягом весни — літа 1939 року німці докладали значних зусиль для порозуміння з СРСР.

Після того, як Вермахт почав бойові дії проти Польщі, МЗС Німеччини кілька разів наполягало на вступі у війну СРСР.

Німці посилались на необхідність окупації Сталіним територій, які вважалися радянською сферою впливу, згідно з таємним протоколом до пакту Молотова — Ріббентропа. Але Москва зволікала, побоюючись наразитися на оголошення війни з боку західних демократій.

З перших днів Другої світової війни СРСР підтримував агресора. Наприклад, 1 вересня СРСР надав у розпорядження Німеччини радіостанцію в Мінську, яка виконувала роль радіомаяка для наведення бомбардувальників люфтваффе на польські міста. Врешті 17 вересня Сталін повідомив німецького посла, що Червона армія розпочинає окупацію Польщі. Того ж дня радянські війська зайняли Тернопіль та Рівне, наступного — Коломию, Станіславів (тепер — Івано-Франківськ) та Луцьк.

Німецький генерал Ґудеріан і радянський комбриг Кривошеїн оглядають війська під час передачі м. Брест-Литовська Червоній армії

Коли радянські солдати перетнули західний кордон, Польща ще чинила опір Вермахту. На той момент ще не здалася Варшава. Західна Україна і Білорусь були тиловими районами польської оборони. Польське командування розраховувало перегрупувати війська й утримувати стратегічні рубежі в Карпатах. 17 вересня Червона армія позбавила Польщу останнього шансу відбитися від Німеччини.

Уже на другий день після початку польського походу Червоної армії з’явилося німецько-радянське комюніке. У ньому зазначалося, що дії радянських і німецьких військ у Польщі «не мають якоїсь мети, яка б ішла врозріз інтересам Німеччини і Радянського Союзу й суперечила духу й букві пакту про ненапад».

У черговому комюніке 22 вересня вже встановлювалася демаркаційна лінія між обома державами. А 28 вересня 1939 року СРСР та Німеччина підписали Договір про дружбу і кордон. Отже, обидва агресори публічно заявляли, що у ставленні до Польщі між ними немає суперечностей.

Радянський танковий екіпаж роззброює польських офіцерів. Ілюстрація з газети «Вільна Україна», 4 жовтня 1939 р.

Маневри військ Німеччини та СРСР у Польщі узгоджувалися.

Після одержання повідомлення про перетин кордону Червоною армією німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток.

20 вересня Гітлер наказав військам припинити бойові дії з поляками і відступати на захід за визначену в серпні 1939 року демаркаційну лінію. Вермахт відступав і передавав завойовані території Червоній армії.

Наприкінці вересня сторони домовилися про зміну проходження демаркаційної лінії. Тепер уже радянські війська відводили за неї на схід. Це були досить складні маневри.

Наприклад, облогу Львова і Бреста розпочали німці, але пізніше відступили, і справу завершувала вже Червона армія.

22 вересня 1939 року під час передачі радянській стороні Бреста було проведено спільний військовий парад. У церемонії взяли участь підрозділи моторизованого корпусу Вермахту під командуванням Гайнца Ґудеріана та окремої танкової бригади Червоної армії на чолі з Семеном Кривошеїним.

«Рандеву». Карикатура з британської газети «Evening Standard»: Сталін і Гітлер обмінюються «люб’язностями» над трупом Польщі, 20 вересня 1939 р.

Траплялися також випадки взаємодії німецьких і радянських військ у боях проти Війська Польського. 21 вересня командувач Українського фронту Семен Тимошенко надіслав директиву військам:

«У випадку звернення німецьких представників до командування наших частин про надання допомоги для знищення польських частин або банд — командирам виділяти необхідні сили, забезпечувати спільну ліквідацію ворожих сил».

Ця директива виконувалася. Наприклад, 24 вересня радянські й німецькі війська здійснили спільну операцію з оточення польських з’єднань під Замостям. 26—28 вересня в районі Журавинець союзники розбили кілька полків польської кавалерії, які відступали до Угорщини. 27 вересня маршал Семен Тимошенко доповів про розгром спільно з німцями польської групи у районі Немирова.

28 вересня впала Варшава. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений саме 28 вересня 1939 року підписанням Договору про дружбу і кордон.

Максим Майоров

Чи дізналися ми всю правду про Другу світову війну за понад 70 років, що минули від її завершення? Багато що з того, що ми знаємо, — насправді міфи, табу та пропаганда, які тягнуться ще з радянських часів.

“Міфи про війну колишню стали зброєю у війні теперішній, – вважає історик Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. – Тому розвінчання цих міфів важливе, щоб зрозуміти, як було насправді, побачити справжнє обличчя однієї з найбільших трагедій у нашій історії”.

Український інститут національної пам’яті з цією метою реалізував просвітницький проект “Війна і міф: невідома Друга світова”. 15 істориків вибрали 50 міфологізованих сюжетів і розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів.

“Війна і міф…” може “розмінувати” кілька десятків міфів про Другу світову війну, що існують у пострадянській колективній пам’яті та були побудовані на фальсифікаціях, маніпуляціях або замовчуванні фактів”, – каже один із авторів проекту історик Олександр Зінченко, радник голови Українського інституту національної пам’яті.

Партнерами проекту “Війна і міф: невідома Друга світова” стали Центр досліджень визвольного руху, Електронний архів визвольного руху, проект “LikБез. Історичний фронт” і Книжковий Клуб “Клуб сімейного дозвілля”

ww2.memory.gov.ua/mif-5-stalin-ne-uzgodzhuvav-vijskovi-diyi-iz-gitlerom/

Ірина

Є місця в окупованому Донецьку, де життя наче завмерло. Це частина міста, яка підходить впритул до Донецького аеропорту.

18 січня 2015 року був підірваний (або упав від влучення снаряду) Путилівський міст. Це були останні дні боїв за Донецький аеропорт: відбувалась невдала спроба деблокади оборонців ДАПу, а 21 січня бойовики підірвали новий термінал з тими, хто там перебував.

Знищення мосту стало символічним: в'їзду в Донецьк з півночі відтоді не стало. Хоча насправді, розв'язка припинила виконувати свої функції ще 26 травня 2014-го: тоді російські гібридні сили вперше захопили Донецький аеропорт. Вони заїхали туди, в тому числі, через Путилівський міст.

«Коли почались бойові дії, то вони виглядали дуже неграмотно. Почали бігти хто куди, з усіх точок намагались потрапити до нас. Лізли через паркани, через Путилівський міст, котилися тими насипами. У них не було стратегії», –розповідав Радіо Свобода «Ден», старший солдат 3-го окремого полку спеціального призначення, учасник першої операції зі звільнення Донецького аеропорту. Тоді його зачистили за лічені години.

Бойовики використовували Путилівський міст під час всіх наступних атак на аеропорт аж до січня 2015 року. Підвозили техніку і живу силу. Після підриву та потім взяття російськими гібридними силами Донецького аеропорту ці місця стали практично мертвими.

Кадри Путилівки безпосередньо після вибуху:

Міст у 2020-му:

Зверніть увагу, що у лівій частині фото є людина. Чоловік несе дошку через дерев'яний настил, який з'єднує обірвані краї мосту.

Дороговказ «у вільну Україну», зберігся тут з 2015-го. Придивіться, він є на відео вище. Але Красноармійськ тепер називається Покровськом.

Залізничне полотно повністю заросло.

Вулиця Злітна іде якраз вздовж Донецького аеропорту.

А про цей будинок ми вже не раз розповідали: з нього під час облоги аеропорту вели вогонь підконтрольні Росії формування, та самі російські журналісти показували це в ефірі. Прямо під час обстрілу з квартири вийшла бабуся. «АГС зараз буде міняти свою позицію, оскільки може прилетіти «ответка», – коментує журналіст «Россия 1», тікаючи разом з бойовиком вниз по сходах.

Чи то стріла крана проіржавіла, чи то була задіта снарядом.

Іверський монастир. Його також займали російські гібридні сили, і теж це не приховували: канал «Россия 24» випустив фільм про церкву, його лейтмотив – бойовики прийшли захистити обитель на прохання настоятельки. З неї вони вели вогонь по захисниках Донецького аеропорту. Судячи з репортажів підконтрольних «ДНР» каналів, ще з листопада 2014 року в храмі розташовувались угруповання «Спарта» і «Сомалі».

Цвинтар простягається і по інший бік храму, якраз між монастирем і злітною смугою. Там все понівечене вибухами, можуть бути і нерозірвані боєприпаси. Це дуже небезпечне місце.

Чигирі в осінніх барвах на Злітній.

Пам'ятник літаку перед самим поворотом на аеропорт імені Прокоф'єва.

Та ще один вказівник в нікуди.

Незмінним в цих краях з 2013-го залишилось хіба що небо.