Богдана Світлик

«Сніг був вище колін і було тяжко відступати. Большевики гналися зі собакою нашим слідом, майже за ногами. Ми були змушені ще кілька разів стріляти по большевиках... Відступ нам був цілий час лісом, а большевики переслідували нас аж до темної ночі", – пригадував події того дня один із повстанців.

29 грудня 1948 р. був останнім днем життя 30-річної Богдани Світлик. Спецгрупа енкаведистів наскочила на друкарню, що знаходилася під землею в лісі неподалік с. Бряза, Болехівського району, Івано-Франківської області. Підпільники підпалили друкарню, аби знищити цінні папери і з боєм відступили до села Либохори. 29 грудня 1948 р. загинула Богдана-Марія Юліанівна Світлик (псевдонім Марія Дмитренко).

Богдана Світлик закінчила у Львові гімназію сестер-василіанок, була студенткою факультету класичної філології Львівського університету. Писала, успішно друкувалася, мала хист музикознавця. Навесні 1939 року у поїзді на повороті до Ґданська була арештована польською поліцією, як член ОУН засуджена й ув’язнена в тюрмі «Бригідки». У вересні 1939 р. їй удалося вийти з тюрми, але треба було ховатися від нових окупантів-«визволителів». Перебралася на Закерзоння. Там організовувала українське підпілля.
На тій землі знайшла своє щастя – Зенона Литвинка, сина залізничника, студента лісничої академії. Богдана вийшла заміж, а уже в червні 1941-го Литвинко пішов із Похідними групами ОУН на південь України. Повернувся восени того ж року через Одесу та Румунію до Львова, де тоді жила й працювала дружина. У Львові першого лютого 1942 р. Богдана народила сина Андрія.
Коли її чоловік вступив до лав дивізії «Галичина», Богдана віддала сина на виховання мамі, сама ж пішла в УПА. Зенон разом зі своїм двоюрідним братом Олесем Світликом брав участь у бою з радянськими окупантами під Бродами. Невдовзі молода жінка отримала вістку, що її чоловік без вісти пропав під Бродами. Вони разом з іншими дивізійниками вийшли з оточення. Зенон Литвинко загинув на території Польщі у 1944 р. Олесь Світлик опинився в таборі інтернованих осіб у Німеччині, де залишився жити.

Талановита письменниця, яка вправно володіла словом, стала жаданою мішенню для окупанта. У тріскучі морози, біля засніженого підніжжя гори Магури Богдана Світлик, щоб не здатися в руки енкаведистів, останню кулю використала для себе. Тіло вбитої вороги привезли до с. Брязи. «Вбиту жінку висадили на коня і за ноги, руки та коси прив'язали», – так згадував загибель Богдани-Марії Світлик Ярослав Кирейто. Його родина у Лихоборі, що на Львівщині, намагалась допомогти повстанці, яка разом з побратимами тікала від облави емгебістів наприкінці 1948-го.

Після того тіла загиблої ніхто більше не бачив. Лише на фотографіях.
Андрія Світлика усиновила бабуся, дала онукові своє дівоче прізвище. Довго хлопчик кликав її матір’ю і не знав правди. Зараз Андрій Світлик мешкає в Одесі, декан факультету Одеського інженерно-будівельного інституту.

Не обминула лиха доля Ліду (1924 р. н.), сестру Богдани Світлик. Енкаведисти арештували її в ніч проти 7 вересня 1940 р., дівчину, десятикласницю Львівської СШ №6; судили у «Справі 59». Спочатку кати засудили на смерть 42 особи, згодом половину помилували. 16-річну Лідію Світлик заслали до уральських концтаборів. Голод, холод, важкі хвороби вона витримала, дочекалась звільнення у 1947 р. Трохи згодом вийшла заміж за Бориса Квашина (Квашу) і поселилась із чоловіком у Каховці, бо на Галичину їх більшовики не пускали.
Про смерть сестри довідалась аж у 1992 р. і разом із Андрієм, сином Богдани, відвідала неподалік с. Либохори Сколівського району місце загибелі.