Мої химери...

По самому краєчку свідомості бродить моя душа. Поривається от-от впасти за межу, злетіти униз, у незнану прірву підсвідомого... Розривається на тисячі шматків, витравлюється зсередини трунком твоїм, тим, який ти влив усередину мене. Хочеться голосно кричати, надірвати зв'язки, волати щосили, звіриним риком розривати нутро, вивертатися назовні, хрипіти у агонії, розчинитися у безкінечності, щезнути... Ось яку отруту ти влив мені у душу. Вона знищує мене зсередини, поступово, але неминуче вірно. Клітину за клітиною  - перетворює, перероджує, змінює. Любов...
...Між нами лежить прірва. Ні перестрибнути її у нестримності бажань, ні перепливти на коряблях мрії, ні перейти стежками буднів, ні перелетіти на вітрах надії. Лише - кинутися униз, ламаючи руки, ноги, шиї... Крила... Життя... Розбиваючи серця, що розлетяться тисячами крихітних шматочків по світу, застрягнуть уламками у митях майбутнього. Між нами - прірва часу. Нездоланна. Незрушна. Безжальна і бездушна. Глухо стугонить відлунням людського осуду, іронічним сміхом, брутальністю натовпу...