Одне речення...

Це дуже нагадує ті почуття, коли любиш і не можеш бути разом,

але дуже-дуже хочеш зробити щасливою кохану людину

і тяжко стає на душі не через любов, а через свою слабкість,

з якою нічого не можеш подіяти, бо задумуєшся над наслідками,

але ліпше радіти, що це є, ніж уявляти, коли цього не буде, та й надію хоронити не треба,

бо вона просто живе поряд з розсудком, часом сперечаються, але кожне штовхає на вчинки, які тільки ведуть в протилежні сторони,

а лише оточення ставить пастку, глухий кут; це ж не ми його збудували, і йдемо по життю так, як хочемо цього ми,

а можемо тільки те, що не пошкодить іншим; біль серця і сердечний біль - це дві альтернативи, які чекають нас у висновку шляху чуття любові,

та жодний біль, тим більше його лиш потенційно можлива сторона буття, не здатна затопити вогонь любові у наших серцях,

це боляче, нестерпно боляче, любов має право вимагати жертв, але не самопожертв.