Таїна (автор Й.Осецький)

Може я на самому краю вже стою,
Жовте листя торкнулось долонь,
І взяло мою душу в полон,
У раю,де ще літом і яблука-просто так!
Чую я ,о,наївна ,свята-простота!

Це торкаються неба чолом,
І лягають на серце теплом,
Не втаю-у червоному золоті яблука!

Може я на краю вже стою-без коня!
Попелище,сокира й літа,
Полину гіркота і стерня!
Де літа шелестіли під зорями-суєта!
Чую я –ти ніде не ходив –навмання!

Бо вступала весна в стремена,
І питала щороку ,щодня!
Чом стоїть твоя нива незорана!!!

Запитаю себе на краю-де мій шлях?
Заблукав,занімів чи закляк,
В кучугурах снігів і заклять!
Як любові луна не повернена-таїна!
Чую я лиш подумав ,яка таїна!

Не холоне вода в джерелі,
І зимою у чорній ріллі,
Не втаю-визріває життя поміж зернами!