"Давно я був щасливий. За Роздільною..."

Давно я був щасливий. За Роздільною
Роз’їзд стояв. Коли цвіли сади,
Хоч тінь моя, та їздила туди...
Щоночі мимо, з темряви могильної,
Летіли, гуркотіли поїзди.
Трусилася казарма перелякана.
По стінах бігли спалахи вогнів.
І постать неприкаяну, заплакану
Я бачив чи не в кожному вікні.
Під стогін рейок йшли роки нелічені,
Душа не знала сумнівів і мук:
Я був щасливий, бо невтаємничений
У магію повернень і розлук.

Життя пішло, як кінь, роками змилений,
Час став стрілою, натягнувся лук...
Не стало щастя, бо мій світ поділений
Дорогами повернень і розлук.
Та знаю – варто битися з невдачами,
Боротися за вічність і за мить,
Щоб з поїзда повернення побачити
Роз’їзд, який над Всесвітом стоїть.