Осінь царівна,лиш в юності чарівна.

Холод, дощ, негода  на  дворі

останнє листя прямує до землі.

Це осінь нам показує стрептиз

свої багряні шати скидає в низ.

Але без похоті  ця  голизна,

кому приємна така от новизна.

Чорні і непохитні стоять всі крони,

каркають  на  них  лиш  каркарони.

Стебла самі по собі повсихали,

гілячки  листя собі  поскидали,

що  захотіли  те  й  зробили,

от самураї,себе на харакірі засудили.

А хто пташок подалі всіх послав,

всіх гарних і співучих повиганяв?

Хто хазяйнує тут? У чому справа?

Кому потрібна,така ото розправа?

Це ж осінь з вітром так зійшлася,

що  аж  пиль  за ними понеслася.

Не витримало небо,заплакало дощами,

щоб ця пиль не стояла перед очами.

Обличчя обдуває прохолодний вітерець,

танцю осені, крутого, видатний творець.

Хлопець  він  моторний, хоч  куди  козак,

гудуть від жаху електричні проводи,це так!

Зі стін злітають навіть дахи,

коли  він робить свої  махи.

Він  гарячкує, іде  в рознос,

коли не до вподоби йому прогноз.

Погляньте! Він як дитина грається тепер,

постановкою складних прем’єр

зайнятий  цей  режисер.

Осені чудовий він партнер.

Вона стрімко крила розправляє,

коли він з нею вихором кружляє

у  піруетах  бездоганих

по площах й вулицях прибраних.

Вони мають вигляд – карнавальних,

сяють розмаїттям кольорів натуральних,

яскравих, барвистих, полум’яних,

від зелених, аж до багряних.

Це  па-де-де  чарує  все  живе,

все що ворушиться в танок іде.

І пташки з ними весело кружляють,

так потихеньку у вирій  відлітають.

Плоди  вже  зібрані  давно,

відкрите  навстіж  моє  вікно,

а за вікном, летять ключом, журавлі,

небесні кораблі,їм мало місця на землі.

От і летять собі за небокрай,

курличуть,мене кличуть:

- “Давай,  злітай, злітай,

курли,курли,ходи,ходи”- мені кажуть.

“Ти  повір  у  чудеса,

поглянь лиш у небеса

води тут, мегатони  блукають,

атмосферний тиск собою понижають.”

Повіривши у ці дива

за  ними  я  майнув.

Віра мені тайну цю відкрила

і у небо,безмежне я полинув.

Тому  що  ми така  є нація

не страшна нам левітація

і притаманна телепортація,

в раю вже буде реінкарнація.

Європа,Азія у ній Китай,

чудес тут,хоч відбавляй.

Америка,Атлантика,Європа.

Опа! Я вже в Україні, в дома.

Отакий миттєвий мій вояж,

неймовірний,як осені пейзаж,

в якому,свій,вона веде танок,

скидає  за  листком  листок.

Осінь  навмисно все  оголяє,

це вона так землю підготовляє,

до  сну  глибокого,  зимового

і сорому у цьому,нема ніякого.

У сні, ми сорому  не  відчуваємо,

а проснувшись,щось там одягаємо.

І  робиться  це все навмисно,

але кажуть,що воно корисно.

Справа зими – покрити теплою ковдрою,

а весни – прикрасити чарівною обновою,

а справа людини – не робити шкоди

для  цієї  ніжної, чарівної  природи!