"Як страшно небо червоніє..."

Як страшно небо червоніє! Яке напружене мовчання!
Затихла стомлена земля.
Вмирає день у темряві. Останні
Холодні промені лягають на поля.
Як сонце згасне - що тоді настане?
Які страхіття виповзуть вночі?
В курганах сплять минулого тирани
І мріють знов схопитись за мечі.
Як згасне сонце - що настане далі?
Адже на перший заклик сил нічних
Хоробрі блазні вогнища запалять
З таких для них нестерпних книг.
Та може все примарилось в дорозі
На цих кістками всіяних полях?
Звичайний вечір. Хмари у знемозі.
Останнє світло заливає шлях.
Та ні - не забуваються ні рани,
Ні досвід закатованих сторіч.
Тирани сплять поховані в кургани -
Та з тих курганів й виповзає ніч!
І треба ще до ночі зрозуміти,
Навіщо вбитим пізні каяття,
Що первородне - темрява чи світло,
І чи пішли тирани в небуття.

Клуб української поезії

"Як страшно небо червоніє..."

Останні статті

Коментарі