Кохайтеся чорноброві, та не ...

З процесів творення сім'ї розпочнемо. Аби вона брунькуватися узялася, з чоловічого стану має з'явитися у нас – "за-лиця-льник", в Московії – "уха-жор". Що би там не казали про ґаздинські риси (мудрість, роботящість, навіть багатство) потенційної дружини, а парубок найперше на красиве личко звертає увагу, "за лиця" до неї вчащає. Аналог сусідський дуже вже далеко відбіг від "ходити". Мо', "ухі-жор", ходить, щоби "ухі нажрать-ся" на дармівщину? Та як би там не було, а той, що шукає собі пару під бік ("парубок" – у нас), "парень" (пари не має – у сусідів) знайшли собі дівчат.

Засилаються "свати", особи, уповноважені "звати" дівчину до парубкового дому.
За сприятливого сватання отримують у нас дівчина та хлопець статус "наречених" (оголошених родові, громаді). У сусідів відповідно – "жє-ні-х", "нє-ве-с-та". Не знають він – ні куди та як, вона – з та ще не мала діла.

Згодом відбувається "весілля" (веселощі для молодих, роду, громади), а потім "шлюб" (злюб) -у нас, у сусідів – "свадьба" (гуляння для сватів), а затим "брак". Ось тобі маєш, тільки побралися – і вже браковані? Чого бракує – харчів? Схоже на те. "Же-брак" (у нас) – бракує сердезі харчів, одягу, даху над головою. "Ні-щі-й" (у них) – навіть "щі" не їв, бідака.

Від пари під боком молодиця стає "вагітна" (набуває ваги в тілі та громаді). У сусідів така жінка "бере-менна" (бере мене). Авжеж, для того й одружувалися.

Згодом відбувається "народ-же-ння" (поповнення народу) "немовляти" (не мовить ще), тільки зіп'явшись на ноги, трохи навчившись розмовляти, вже "малюк". В москвинок – "рожден-і-є". "Малютка", "ма-лиш" (має лиш потреби). Наше "лиш" – ще незіпсоване, первозданне.

Новому членові сім'ї найперше потрібне "годування" (від "годити"), на берегах Мокви – "корм-лє-ні-є" (традиційно спародійований "лє-ні-є-"м наш термін, тільки у нас він вживається стосовно братів менших). Проте, як не крути, а дитя (дорослих теж) треба "годувати", "корміть". "Не годовані є" вони капризні. Себто, обурюються сусіди, коли їх не годують.

І "виховання" (на українських родючих землях дитину треба було пильнувати, "ховати", аби якийсь зайда не вкрав), на сусідських болотах перетворилося у проблему харчування – "пітанія" (вос-пітанія), котре розкладається на первинні (питання є). Хоч і побутує там поговірка "Даст Бог день, даст Бог піщу", однак питання "пітані-я" залишається завжди актуальним.

Коваль С.