Очищення

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..

Залежно від антропологічної будови нації та місця проживання формується національний характер. Він впливає на вироблення суспільних форм матеріального виробництва, сімейний взаємин та політичної організації і взаємовідносин влади з народом. Якщо народ торговельний, він розвиває мову торгівлі, якщо він постійно воює, він і мову таку розвиває, хліборобський народ розвиває свою мову. Куди спрямоване національне мислення, у тому напрямку він і розвиває свою мову. Що для кожного важливе, той те і вдосконалює, а з другого боку, що для нього не важливе, те він не розвиває, не збагачує, обходячись меншою кількістю слів та займенниками. Так, наприклад, московіти мають один особовий займенник «их» - їм цього достатньо. У нас їх купа: їх, їхня, їхнє, їхні, їхнім, їхнею, їхніх, їхніми. Напевне, взаємин між людьми та взаємини власності для українців мають більше значення, тому їх необхідно було точніше визначити, тому їх помітили й назвали різними словами. Нація і ході свого історичного буття по-своєму сприймає явища та просторово-причинні взаємини, по-своєму їх називає, надаючи їм своїх понять.
По-українському можна сказати: «Я йду на гору» (коли маю намір вийти на верх гори) і «я йду під гору» (коли, не доходячи верху, зверну вбік). У московітів «під гору» - це по-нашому «вниз».

Душа народу виявляє себе через мову. Між ними прямий зв'язок у тому сенсі, що душа витворює мову як звуковий вираз її сутності, але позаяк мова не тільки матеріалізує в слові думку і обслуговує потреби людини в спілкуванні з іншими людьми, то почуте слово у зворотному напрямку впливає на душу людини, сприяючи у вираженні думки. Вплив слова (мови) на думку (і настрій) людини відкриває можливості впливати на зміну свідомості людей та на зміну їхньої поведінки. Якщо спростити вертикальну структуру мови до слова (словник), поняття (особливості сприйняття) і речення (синтаксис), то відповідно і русифікація відбувається у кілька поверхів.

Перший, найбільш помітний і очевидний поверх – зміна українських слів російськими. Замість своїх вживаємо чужі: Бляха – жесть, слоїк – банка, пляшка – бутила, пошивка – наволочка, яловичина – говядина, цівка – ствол, валниця – підшипник, спрягло – зчіплення, однаково – все одно, вимикач – переключатель і т. ін.

Другий поверх – заміна українських понять російськими. Коли українець, їдучи з гори вниз, каже, що їде під гору, то він українське розуміння руху (і його віддзеркалення в українському терміні) міняє на російське розуміння і, відповідно, російський термін.
Ось переді мною четверте число газети «Столиця» за 2003 рік. На першій сторінці написано «Іду по лезу ножа». По-російському це страшно, бо можна боляче порізати ступню, а по-українському зовсім не страшно, бо у нас ріже не лезо, а жало ножа! Тому редакція газети по лезу може ходити безпечно, скільки завгодно. От тільки шкода, що вона думає не по-українському.

Третій поверх – русифікація українського синтаксису: відхід від українських форм мислення, від способу організації своїх думок у речення.
Одне з найяскравіших проявів цього – перенесення з російської в українську пасивних форм, але вони незрівнянно менш властиві нашій мові, ніж російській. Хто сумнівається у правильності цього твердження, тому пропоную провести дослідження, яке я сам провів. Я взяв народні оповідання Марковичів (середина 19ст.) відрахував з різних сторінок 1000 речень і порахував, скільки з них активних і скільки пасивних. Активних виявилося 998, пасивних 2. І ці два речення були якісь книжні й то навіювали думку, що не прості українці їх висловили, а самі письменники сконструювали. Проте припустімо, що вони, ті два речення, також є плодами щиро народного мислення. Отже, співвідношення 998 до 2 дає нам 0,2 % пасивних речень в українській мові.

Українці кажуть «Котилися вози з гори Та й в долині стали…».
Московіти: «Дрова рубаються», «Підлоги підмітаються».
Ми думаємо, що віз із гори може і сам без коня котитися. Але українська голова не уявляє, щоб дрова самі без людини рубалися і підлога сама без людини підміталася. Для московитих ці вирази нормальні, й вони їх вживають вельми часто. Для української мови вони зовсім чужі. В нашій мові цей зворот має форму «дрова рубають», «підлогу підмітають» - у тому разі коли почуття доброго стилю в конкретному тексті не дозволяло б написати він (вона, вони) рубав (ла-, ли-) дрова.

На моїй пам’яті відбулася ще одна важлива зміна української мови. Мої батьки і все поліське село вимовляло м’які звуки, а під впливом промосковської школи, дикторів радіо поволі відбулося ствердіння. І стало замість у чоботях – у чоботах, у штанях – у штанах, соціальний – соціальний, гончаря – Гончара, лямпа – лампа, згоряє – згорає.
Замість «було б…» стали вживати «треба було». Пригадуєте з пісні

Л. Лук’яненко