Шекспір, сонет 66

Волаю смерті, зморений украй.

Бо доки цим триклятим злидням бути?

Нікчеми ниці пропивають край,

Довіру щиру зраджено й забуто,

А чисту Гідність втоптано у грязь,

Високу Честь збезчещено без ліку,

Сконала Досконалість від образ,

А міць калічать правляі каліки.

Мистецтву влада заклепала рот,

Бездарності Майстерність підлягла,

А Правда – в дурнях: скорене Добро –

Попихачем у керівного Зла.

Помер би я: знеміг у боротьбі.

Та як без мене бути тут тобі?

Шекспір, сонет 66