Когда граница дырява, как решето, в мирное время, - это не вызывает серьезной встревоженности населения. Ведь угроза для державы от контрабанды и мигрантов слишком призрачна для рядового гражданина в глубинке, чтобы он бил тревогу. Но когда в стране идет полным ходом дестабилизация ситуации, организованная и управляемая соседней державой, а через государственную границу в страну лезут легионы наемников и колонны с оружием – не забеспокоиться невозможно.
И возникает вопрос: в чем причина того, что граница – не «на замке»? Отчего в то время, как страна практически является жертвой иностранной агрессии, доблестные пограничники легко и просто пропускают автоколонны с боевиками, граница существует лишь на бумаге, а даже уже задержанные лидеры террористов очень скоро отпускаются и идут восвояси – грабить и убивать?
Для того, чтобы это понять, мы расскажем о некоей стране «N». В которой, скажем так, все это происходит.
Чтобы понять причину, почему страна «N», в которой недружественным соседом усиленно раздувается гражданская война, не может обеспечить охрану своей границы, стоит взглянуть на ее недавнюю историю. И указать, что главная болезнь, разъедающая державные институты этой страны уже пару десятков лет – это коррупция.
В мирное время коррупция, пожирающая данное государство и общество, в пограничной страже этой страны выглядела следующим образом.
Молодой человек, принявший решение посвятить свою судьбу службе в пограничной страже, изначально, может быть, даже искренне верил в свое высокое предназначение. Верил в то, что держава начинается с границы, и ее надежная охрана обеспечивает спокойный сон граждан и процветание государства. Однако коль уж держава глубоко коррумпирована, то и граница, с которой она начинается, охраняется соответствующим образом.
То есть, молодой пограничник, начавший службу, вдруг сталкивается с необходимостью брать взятки за все. Потому как система устроена таким образом, что даже совершенно благонадежные граждане, пересекающие границу, обязаны платить пусть и очень небольшие, но совершенно обязательные незаконные сборы. И с каждой твоей смены ты, честный пограничник, обязан отдавать своему начальнику твердо установленную таксу.
Система прайсов предусматривает все случаи варианты проезда в страну. За пересечение границы законным порядком – очень маленькая мзда, за желание ускорить процесс (дабы не ожидать долгие часы своей очереди на досмотр) – чуть больше, за переход из «красного» коридора в «зеленый» - еще больше. Ну а если гражданин везет те вещи, которые через границу везти не полагается (или в количестве, большем положенного) – тут уже начинается настоящий «заработок».
Но поборы с отдельных граждан – это частность. Целые фирмы и компании постоянно ввозят в страну или вывозят из нее большие партии разных товаров. И случается, что при постоянном потоке им проще регулярно платить пограничникам установленную мзду, чем оформлять все это дело законным порядком. Понятно, что многое зависит и от той страны, из которой все это ввозится (или вывозится). Там ведь тоже работают пограничники. Но и здесь уже отлажена система – все в доле, все работают на одну идею с ликами американских президентов на обороте, и все счастливы.
В итоге каждая (!) пограничная смена в пункте пропуска на западной границе отстегивает «на гора» 30 тыс долларов. А на восточной границе – на треть меньше, т.е. 20 тыс долларов. Поскольку пунктов пропуска много, то в месяц отряд пограничной стражи отдает в столицу суммы, которые составляют уже миллионы долларов! Ну и себе кое-что оставляет, это же понятно.
К слову, в самой столице руководство пограничной стражи имеет и другие средства «заработка». Тендеры, к примеру, с их откатами. (Что интересно, уже даже в разгар необъявленной войны, правоохранители страны задерживают генералов пограничной стражи за взятки в сотни тысяч местных денежных единиц – при закупке вещевого имущества).
Или, к примеру, за поступление в вуз пограничной стражи берется мзда в 15 тысяч долларов (для «своих», т.е. лоббируемых родственниками-пограничниками, сумма поменьше – 10 тыс долл). Анекдот в том, что в разгар необъявленной войны пограничный начальник, курировавший эту схему, назначается главой королевских легионов. Обхохочешься.
Но вернемся к границе. Конечно, честный молодой пограничник может душой и телом восстать против этого грязного бизнеса. Да только далее служить ему придется уж точно не на «хлебной» должности – придется отправиться к новому месту службы в линейный отдел на глухом участке границы и жить на одну зарплату, пардон, денежное содержание. Это в лучшем случае. В худшем – сразу найдется повод уволить данного товарища, что называется, без выходного пособия.
До войны весь этот «пограничный бизнес» был настолько масштабен и постоянен, что даже на относительно невысокие «хлебные» пограничные должности кандидатуры назначались только после «согласования» с администрацией беглого царя!
С началом необъявленной войны бизнес не только не прекратился – он расцвел, ведь слишком многим гражданам другой страны на востоке понадобилось попасть в страну «N». Причем не с пустыми руками, а прихватив кто что мог – кто автомат, кто пулемет, а кто и гранатомет или ПЗРК. Для пограничной стражи это - золотое дно!
Причем в столице главное начальство погранстражи очень сильно заинтересовано в процветании этой схемы именно сегодня. Ведь раньше доходами надо было делиться с окружением беглого царя, а сейчас вдруг так получилось, что все деньги можно класть себе в карман. Кто же от миллионов откажется? К тому же у главного начальника пограничной стражи – очень близкий родственник в политическом бомонде страны, если что – прикроет.
И еще один момент. С началом войны все регионы страны «N», граничащие с державой-агрессором, принялись рыть рвы вдоль границы – даже там, где никаких потуг прорыва границы не было и близко. Но вот в самом эпицентре прорывов, в приграничной области Лугандия, эти рвы почему-то отрыли лишь эпизодично. Оставив неприкрытыми десятки километров границы!
Народ вопрошает: в чем дело? Ответ прост: дело в том, что соседняя страна, даром что агрессор, но уж очень богата на нефтепродукты. И уже очень давно через границу как раз в области Лугандия ведут контрабандные пути-дорожки, а кое-где и трубы, по которым топливо попадает в страну «N», где усиленно продается – понятно, тоже незаконно. А потому высокий начальник в столице при поддержке родственника-политика костьми ляжет, но не позволит рыть всякие траншеи в местах, где льются нефтяные потоки.
В общем, вот такая невеселая песня. Сможет ли в таких условиях страна «N» обеспечить закрытие границы «на замок» - вопрос, думается, риторический.
Мы не спорим, что в пограничной страже много порядочных, честных и патриотически настроенных ребят (правда, служат они не на «хлебных» местах). Но если не сломить всю систему, начиная сверху, то шансов на скорое окончание войны у страны «N», увы, немного – всякая мразь как свободно лезла, так и будет лезть через границу. Это факт.
Егор Фролов, группа «ИС»
Антитерористична операція буде продовжуватися ще довго, бо після виборів президента ситуація тільки погіршиться.
Таку думку в інтерв'ю Gazeta.uaвисловив військовий експерт Олексій Арестович.
Вчора терористи розстріляли наших військових під Волновахою. Хто в цьому винен?
- Насправді, вина комплексна. Головна провина - політичного керівництва країни, яке не може визначити, в якому правовому форматі проводиться антитерористична операція. Вони мали чітко сказати, що це військовий чи надзвичайний стан. Бо в законі України про Збройні сили чітко сказано, що військові мають право відкривати вогонь на ураження при спробі захоплення військової техніки. Олександру Турчинову, як в.о. Головнокомандуючого, треба взяти на себе повну відповідальність і сказати: при спробах блокування дозволяю відкривати вогонь. Тоді військові б знали, як їм діяти.
По-друге, відповідні рішення має приймати командувач АТО: надавати свої директиви особисто у розпорядження груп, які займаються перевіркою умов несення служби. Але найбільша вина, насправді, лежить на командирі батальйону, який загинув. У військових не діє приказка "про померлих кажуть або добре, або ніяк", бо треба розбирати конкретні помилки і провали. Що таке Володимир-Волинський (група бійців, яких обстріляли під Волновахою вчора, родом із цього міста на Волині - ред) - це фронт, на якому ніколи нічого не станеться. Бо там дружня Польща. Тобто, хлопці виявилися психологічно не готовими.
Чому не підготовлені люди опинилися у гарячій точці?
- Так, звісно, не можна робити. Але в нас немає вибору.
Турчинов заявив, що АТО підходить до кінця. Але ми не бачимо поки що перемоги. Навіщо робляться такі заяви?
- Думаю, під черговий транш кредиту. Бо Захід і МВФ чітко ставлять успішне завершення АТО, як умову отримання чергової позики.
В чому зараз основна проблема АТО?
- Їх дуже багато. Основна проблема, що АТО зараз керують люди, які не вміють цього робити. Маємо також проблеми взаємодії між різними відомствами та брак підготовки. Дуже багато технічних проблем. Зараз не можуть налагодити зв'язок із місцевим населенням. Маємо також великі проблеми по пропаганді й фінансовому забезпеченню. Тобто, цілий комплекс проблем.
Що із цим зараз робити?
- По-перше, вибрати президента. Бо президент, ким би він не був, матиме повну відповідальність і вживатиме якісь заходи. Може розібратися зі зрадниками, змінити керівництво силових відомств. Перед ним всі старатимуться вислужитись. Бо зараз вони не спішать виконувати накази Турчинова, побоюючись, що може перемогти його політичний противник. А під ім'я президента вже можна займатися кадровими перестановками й фінансовими вливаннями. Та якщо новий президент буде "тупити" - в жовтні в нас буде новий президент.
Ви відвідуєте гарячі точки на Донбасі. Яка там ситуація із кількістю терористів? Вони прибувають?
- Вони постійно прибувають, бо кордон відкритий. Закрити його немає сил. Наші військові зараз виконують дві задачі. По-перше, прикривають кордон, бо прикордонники не здатні втримати його. В них є автомати, але немає навіть бронежилетів. Їх вистачить на 5 хвилин бою. Щоб не було таких випадків, коли Болотов проїжджає туди і назад через кордон, підсилювати прикордонників поїхали підрозділи Збройних сил та Нацгвардії. Вчора було три бої - і під час всіх трьох наші частини висувалися вперед. До цього наші сили концентрувалися в основному навколо Слов'янська і Краматорська - по Донецькій і Луганській областях вітри гуляли. Тепер наші пішли вперед - щоб забезпечити проведення президентських виборів і прикриття кордонів. Їх одразу почали "тиранити". За моїми оцінками, у Луганській області зараз близько 2 тисяч бойовиків, в Донецькій - близько 2,5 тисяч. Плюс, є різна кримінальна шушера, яка посхоплювала автомати - вона не піддається підрахунку. Бо сьогодні з автоматом - завтра без.
Наших військових там - від 17 до 20 тисяч. Але цього дуже мало. Щоб нейтралізувати одного терориста, якщо він зайшов у будинок, потрібна група з 15 людей - щоб перекрити всі входи і виходи. Та не дивлячись на провали двох останніх днів, в цілому наші військові вміють воювати досить непогано. А іноді роблять це просто відмінно. Тому це не привід для відчаю. Треба працювати і працювати.
Скільки ще треба часу, аби зачистити ці території від терористів?
- Ми будемо ще довго боротися з ними. То в холодній фазі, то в гарячій. Росіяни будуть тримати відкриту рану на боці України постійно. Підігрівати ситуацію і закидувати нові сили. До тих пір, поки не накачаємо свою армію і реально не перекриємо кордон. Але почнеться другий сценарій - росіянам потрібен сухопутний коридор на Крим. Не можуть вони постійно забезпечувати його тільки по морю. Особливо проблематично це в зимовий період.
Іншого варіанту у них немає?
- Ні. Їм або треба повертати Крим Україні із вибаченнями, або якось добиватися можливості його забезпечення. Найпростіший спосіб - прохід через Україну на Крим. Для них найкраще, звісно, щоб перемогли так звані ДНР та ЛНР, і вони їх визнали. Встановили б із ними дипломатичні відносини, не приєднуючи до Росії, щоб не мати знову звинувачень в анексії. І домовилися б про коридор на Крим.
Чи є сподівання на те, що після виборів ситуація почне затихати?
- Не почне. Навпаки буде ескалація.
Яких провокацій і диверсій можна очікувати під час виборів?
- Очікувати можна усього, що завгодно. Про те, що буде, знає тільки одна людина - Володимир Путін. До зриву виборів чисто технічно у них все готове. Вчора в Києві зловили диверсантів. Але їх тут не одна група. Тільки у Києві і області їх близько 40 груп. Тому можливі теракти, захоплення адміністративних будівель та виборчих дільниць.