Що означають візерунки стародавніх українських вишивок

Чи задумувались ви колись над тим, що означає червоний мак, вишитий на вашій сорочці, або чому на вишитому весільному рушнику часто зображають дубове листя? Насправді все це – дуже давні сильні символи, у зображення яких наші предки закладали певний зміст.

Перед вами – колекція знаків стародавньої української вишивки, яка була зібрана у 1993 році київським гуртком “Веретено”. Люди, які щиро цікавилися народним мистецтвом, перезнімали узори з дуже старих вишитих речей та досліджували значення візерунків, звертаючись до знань з історії, філософії, фольклору та етнографії. У цій колекції – найголовніші та найпоширеніші символи української вишивки. Вони укладені так, аби була змога побачити передовсім однокореневість, спорідненість символіки цілої України, єдність світосприйняття, що втілилася у магічних узорах-оберегах.

Через цю просту та водночас геніальну систему знаків – квадратиків, хрестиків, гілочок – розкривається ставлення українця до таких філософських категорій як Всесвіт, життя на Землі, народження, смерть, осмислення свого місця та покликання. Символіка Води, Сонця, Землі переважає у вишивках гуцулів і слобожан, волинян і буковинців, бойків і подолян. Бо для нашого народу споконвіків ці поняття були святими.

Калина – дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зорі. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами. Міцний космотворчий український ланцюжок: крапелька крові – жінка – народження -Україна – Відродження.

Це мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя. Про калину ми вже говорили як про дерево роду. Отже, хлоппі й молоді чоловіки мали на собі чудодійний оберіг життєдайної сили свого роду.

Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.

З давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам’ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.

Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. В легендах квітка лілії – то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю тих чарів. Якщо пильно придивитися до контурів геометричного узору, то вимальовуються силуети двох пташок – знаку любові та парування. Крім квітки, невід’ємною частиною орнаменту є листок і пуп’янок, що складають нерозривну композицію триєдності. У ній закладено народження, розвиток та безперервність життя.

В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує собою хрест. Він – магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднаних сонячної батьківської та вологої материнської енергій. Іноді над квіткою вишиті краплі роси, які також означають запліднення.

Та чому ж саме лілія є жіночим символом? А тому, що вона сама є суттю вологої енергії. Це підтверджує й давня назва квітки – крин, – порівняймо цю назву з однокореневим словом криниця.

Пишні ружі рясно розквітли на сорочках і рушниках багатьох областей України. Мотив ружі вважається не дуже давнім, а деякі дослідники твердять, що зображення цієї квітки було запозичене, ба навіть бездумно перенесене з банальних фабричних зразків. Та чи насправді це так? Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже квітка ця нагадує Сонце.

Промовте слово ружа, і ви знайдете в ньому древню назву Сонця – Ра. А може, воно означає вогненну кров, бо староукраїнська назва крові – руда. Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням.

А на наступному візерунку троянди укладені в систему геометричного узору. Це не просто квіти – це квіти-зорі, що уособлюють уявлення народу про Всесвіт як систему. Ви, певне, помітили, що зорі з’єднані ланцюжками. Це також свідчить про непорушний закон об’єднаного космосу.

Узори, що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки. Крім центральної України, вона поширена на Поділлі та Волині. “Хміль” дуже близький до символіки води й винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узір хмелю – це весільна символіка. Народна пісня підказує, що “витися” -для хлопця означає бути готовим до одруження, так як для дівчини заміж іти – це “пучечки в’язати”.

Берегиня – дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона і життєтворча Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку космосу чітку систему Всесвіту. І при всій своїй величності та могутності скромно прикоренилося у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння – часточка неподільна і нерозривна загальної системи буття.

Берегине, хто ти? Тебе створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, що тримає в собі материнську силу жінки. Ти сама Мати-природа, яка несе в світи і суть творення, і суть захисту, а через це – вічне оновлення та гармонію життя.

Ось ти, чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі-плоті, готової у цю мить розлетітися (вибухнути) у космосі для зародження нового життя. Твоє віття-руки обтяжене земним насінням розвитку, але тільки ти знаєш час того магічного помаху-засіву.

Особливо багаті на символіку птахів рушники Середньої Наддніпрянщини. Різні птахи виспівують на них, залежно від того, з якої нагоди вишито рушник. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили непарно, але… все ще попереду. Бо “соловей щебече, собі пару кличе”. А про зозулю співають: “До Петра зозулі кувать, кувать. До осені дівці да гулять, гулять”. Цих пташок найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

Пави – птахи дуже поважні, бо завжди розсідаються на весільних рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Не забуваймо, що пава – це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, тому вона птах сімейного щастя. Недаремно ж дівчата Полтавщини у весільний вінок вплітали пір’я павича.

Шлюбну пару символізують соколи, голуби, півні. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калину, або сидять в основі дерева-символу нової сім’ї.

З великою любов’ю наш народ ставиться до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка завжди несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пори для створення сім’ї та зміцнення господарства. Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево життя з трисутнім філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Розташовували їх при корені, середині стовбура і віття з обох боків дерева. Це свідчило про міцність та незнищенність роду.

Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя,а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії.

З глибини минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля і Сонце, що в поєднанні з Водою складають життєдайну трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя. Ромбічні знаки – це символ плодоріддя Землі-матері, щедро засіяної, зігрітої Сонцем, щоб буяло життя наше. Але і сама Земля – складова Всесвіту з безліччю зоряних систем і нашим Сонечком, що уособлювало для пращурів священний космічний Вогонь.

Зірки, розкидані по рукаві і зібрані в геометричний орнамент – це уявлення про структуру Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а упорядкованим і гармонійним. І знову засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.

Зоряне небо. Зоряна сорочка. Космічна сорочка Київщини. Ось він, Всесвіт і людина в ньому. Лад. Погляньте самі на бруньки-рученята Берегиньок, вишитих по низу рукава. Одягнеш цю сорочку і відчуєш: я – частинка цього дивосвіту. Для того, щоб сорочка насправді вивела вас на космічні поля нашої Батьківщини, треба на плічку вишити 6 зоряних рядів, а на рукаві – 12.

На сорочці із Сумщини вишитий узір, що в народі зветься “ламана гілка”. А зображує вона не що інше, як створення із хаотичного космосу окремих зірок цілісної життєтворчої системи, нашої Галактики. Про це свідчать знаки плоду, передані у вишивці квадратиками, закладеними Всесвітом у пам’ять квітки-зірки.

Рости велика до черевика. Від черевика до чоловіка. От і виросла дівчина. Набрала сили й сонячна здатність життєтво-рення, закладена в ній Богом і батьками. Час братися до продовження роду.

Тому-то й сиплеться з тих квіточок-берегиньок насіннячко, готове прорости, тому й сидять поряд з ними на плічку пташечки з тим же насінням на хвостику. І голівок три в пташок недаремно. То ж бо мама, тато і дитятко. І все це тендітне земне життя тримає на собі могутній Світовий стовп, з невтомними павучками на ньому, що снують з хаосу космосу лад, і древні лілії, як знаки шлюбу, і, звичайно, знак роду. Та ще сережками вишитого космосу по три пари: чоловік-вогонь і жінка-вода. Ось і прочитана волинська сорочка, на якій укладено весь філософський, моральний і етичний космос української жінки.

За матеріалами книги “Знаки 155 стародавніх українських вишивок”

ще кілька частин