Король є, Гаральд Гарфагар, сидить на дні морському, із мавкой гарною закляк на двісті років, овва. Він, зачарований, завмер, не вмре, як має жити. Минають роки, линуть геть- а він застиг як литий. Щоку на мавчин хвіст поклав, иі дивиться з тоскою, в очах без дна і краю стряв, не розійдеться з тою. Розкішний волос посивів, зітліла шкіра в скронях. Як привід, старий пожовтів, не рушить, непритомний. По краплі меншає мани- король приходить в себе. ...
Читати далі...