Холодно...

І сонце не світить, не гріють і зірки.

Так тихо навкруг, так самотньо і гірко.

І скрізь в дзеркалах почорнілого неба

Я бачу тебе, я не можу без тебе...

Я тихо відкрию шибки захололі:

Так вогко і брудно в квартирі й довкола.

І тільки бузок, з листям вщент пожовтілим,

Мої почуття охололі розділить.

Дощ разом шматує думки мої прісні,

Повітря просякло солоним і кислим...

Уже на душі і на серці оскома

І я не помітила тіней знайомих...

Так місяць сп'яніло підкрався й безшумно,

І я озирнулася майже бездумно...

Та болем глухим мені світло озвалось,

І вічною мить зціпеніння здавалась...

Застиглим вином смуток свій спломіняю,

В руках, стислих горло мені, засинаю...

Розтане вві сні образ твій наболілий,

Немає тебе – все притрушено пилом...