Стежина в минуле

Між вербами, де губляться будинки,
Де захлинаються від співу солов'ї,
Біжить, біжить стрімка стежинка
І губить слід  у   вечоровій млі.

Протоптана рибалками в брилях,
А може, буслами, що бродять в лузі, 
Стежина слухала, як дихає земля,
І бачила закоханих у радощах і в тузі.

Колись тут юнака шалено покохала,
Прощалась в сутінках, рахуючи зірки.
А потім стежка навпіл розірвалась -
Назавжди  з ним розстались, навіки...

В країну юності давно не завертала.
І ось я тут, а в  горлі щем чомусь...
"Привіт, рідненька, - тихо привіталась, -
Я ж говорила,  що до тебе повернусь..."