Не знаю...

Не знаю, що мене до тебе тягне, 
Чим вчарувала ти мене, що все, 
Коли погляну на твоє лице, 
Чогось мов щастя й волі серце прагне 

І в груді щось метушиться, немов 
Давно забута згадка піль зелених, 
Весни і квітів, - молода любов 
З обійм виходить гробових, студених. 

Себе я чую сильним і свобідним, 
Мов той, що вирвався з тюрми на світ; 
Таким веселим, щирим і лагідним, 
Яким я був за давніх, давніх літ. 

І, попри тебе йдучи, я дрижу, 
Як перед злою не дрижав судьбою; 
В твоє лице тривожно так гляджу, - 
Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою. 

Якби ти слово прорекла мені, 
Я б був щасливий, наче цар могучий, 
Та в серці щось порвалось би на дні, 
З очей би сліз потік полявся рвучий. 

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват, 
І приязнь мусила б нам надокучить, 
В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить, 
Роздільно нам прийдеться і вмирать. 

Припадком лиш не раз тебе видаю, 
На мене ж, певно, й не зирнула ти; 
Та прецінь аж у гріб мені - се знаю - 
Лице твоє прийдеться донести

Іван Франко