Подорож на гуцульщину.

http://blog.i.ua/community/343/630423/ - Подорож на Закарпаття. Мукачево
http://blog.i.ua/community/343/630427/ - Солотвино - унікальний курорт-катастрофа.

В Яремче ми вже були раніше і облюбували там готельчик "У Принца", що знаходиться не далеко від вокзалу і центра міста, і там завжди свіжа домашня їжа! Хоча, і кімнати зроблені "на скору руку" зі скриплячою підлогою...
Вдень дізналися про поїзди на Франківськ, погуляли містом, сходили на сувенірний ринок... Наступного дня запланували поїздку на екскурсію, тим більше, що за словами хазяїна, екскурсійний автобус стає прямо під дверима готелю... Цікавими були пропозиції "Говерла", "Манявський скит" та "Золоте кільце Гуцульщини"...
22 липня у Свети був День Народження ! Але погода була не святкова... Небо закрило хмарами і моросив дощик... Ми поснідали і вийшли до автобуса, але його щось довгенько не було... Підозрюючи неладне ми зателефонували у агенцію і нам повідомили, що автобус вже поїхав, і запропонували записатися на завтра... Нам це не підходило, до того ж ми на місце прийшли вчасно... Тож настрій наш дуже зіпсувався... Поступово, коли здоровий глузд почав пробиватися крізь сірість нашого горюшка, ми згадали, вчора поблизу вокзалу бачили стенд ще однієї агенції, до того ж у минулому році ми саме від Вокзалу ходили на екскурсію до скель Довбуша. Тож там була наша надія не сконати від нудьги на День Народження... Прийшли, подзвонили, нам сказали, що автобус вже теж поїхав, але якщо ми хочемо, то можемо його наздогнати. Ми погодилися. Невдовзі до нас вийшла представник чи директор агенції і взяла оплату за екскурсію і посадила на машину. Вже через пару сіл ми наздогнали мікроавтобус з екскурсією і приєдналися до їх компанії...Настрій помітно покращився, а на під"їзді до Ворохти вже почало виглядати сонечко! У Ворохті ми відвідали базу з лижними трамплінами, навіть піднялися вверх на крісельному підйомнику.
Звідси відкривалася чудова панорама. Після Ворохти нас повезли в село Криворівня в хату-музей де часто гостював і лікувався Іван Франко. По дорозі знову припустився дощ. В музеї нас дуже вразили роботи місцевих майстрів з живопису та вишивки.
Далі, у Верховині ми заїхали до колоритного гуцула - Миколи Кумлика, що збирає народні інструменти, грає практично на всіх з них, сипле гуцульські анекдоти та різні історії з життя пращурів, односельчан, власні та членів фольклорного музичного колективу Черемош, де він є головним ідейним лідером.
Недарма до нього в хату черга з екскурсійних груп. Після Верховини ми поїхали в Коломию та Косів. По дорозі екскурсовод розповідав цікаві історії краю. У Коломиї ми відвідали музей писанки, що виконаний у формі великого розписаного яйця.
Тут зберігається кілька тисяч писанок різних народностей, виконаних і професійними майстами і дітьми. Але їх настільки багато, що очі розбігаються, а нічого конкретного і не запам"яталося надовго. В Коломиї ми і пообідали в ресторані швидкої їжі, щось на зразок київської "Пузатої хати". В Косові ми навіть вже не зупинялися, бо було трохи запізно, Ринок сувенірів та народних промислів вже був зачинений. Але і так ми чудово і корисно провели час. Ввечері, після вечері "У Принца" ми пішли ще святкувати День Народження у ресторан "Гуцульщина", що поблизу сувенірного ринку і славиться тим, що збудований за старими технологіями без жодного гвіздка. Тут ми випили лише по чашці глінтвейну та з"їли по морозиву. Незважаючи на дощ, що лив весь вечір та дещо високі для цього регіону ціни, народу в ресторані було досить багато. Особливо мені сподобася посуд, розписаний в гуцульському стилі зеленими, жовтими і коричневими кольорами. Додому поверталися під дощем мокрі, але щасливі. Прут вже грізно грохотав великою водою під мостом.
Наранок ми, поснідавши, закотили штани і босоніж пішли до залізничного вокзалу. Дощ і не думав щухати. В дизелі Рахів-Івано-Франківськ ми дещо обсохли. До поїзда на Київ, коли ми приїхали у Франківськ було ще 4 години. Тож весь цей час ми провели гуляючи містом.

Довго шукали якесь цікаве кафе де можна було б смачно та не дорого поїсти страви з національної кухні, але не знайшли, то їли борщ в одній з піцерій, що попалася по дорозі.  В центрі міста досить мило, але визначгих архітектурних пам"яток не так вже і багато. Запам"яталося кілька церков в центрі та співаючий фонтан. Тут ще іноді з"являлося сонечко.

Вже приїхавши додому ми довідалися, що дощ у Прикарпатті продовжувався ще кілька днів і став причиною паводків на значних територіях. Були навіть розмиті дороги та підмиті насипи залізниць... Вчасно ми виїхали звідти...
Але і подорож запам"яталася добре. Навіть через 2-2,5 роки я зміг досить докладно все згадати і описати. Все, окрім цін. З цим у мене завжди проблеми, то іноді записую їх у блогах, щоб колись порівняти...