Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.
Вид:
короткий
повний

Твоя Україна

В.Лановой:Украинская экономика может перейти под контроль России

  • 17.01.12, 00:03

Владимир Лановой: «Украинская экономика может перейти под контроль России»

«Властные кланы сделали из энергетики огромный источник собственного обогащения. Нам же рассказывают про убыточность там, где зарабатываются миллиарды. Им выгодна энергозатратность», – считает экс-министр экономики Украины.


На сайте «Главред» состоялся чат с президентом Центра рыночных реформ, экс-министром экономики Украины, доктором экономических наук Владимиром Лановым. Общаясь с читателями, он подвел итоги 2011 года экономической сферы Украины и поделился прогнозами относительно курса валют и инфляции гривны на 2012 год. Кроме того, экономист рассказал о долговой ловушке, в которой очутилась страна, «черном ящике» Украины, то есть о происходящем в ее энергетике, о вероятности утраты государственной независимости, о «взращенном монстре» – новой налоговой системе, перспективах евро и ЕС, о том, что станет первопричиной фиаско нынешней власти, а также о многом другом.

Представляем стенограмму чата с Владимиром Лановым.

підприємець: Уровень наполнения рынка товарами отечественного производства стабильно понижается. Спрос компенсируется импортом. Дефицит платёжного баланса растёт. Прошу оценить тренд и спрогнозировать результат. Другими словами: как карта ляжет, и чем сердце успокоится?

Владимир Лановой: У нас проимпортная экономическая политика. На самом деле рост импорта поддерживается правительством. Импорт даёт основную часть наполнения доходов бюджета, в отличие от экспорта, который требует расходов бюджета на возмещение уплаченного НДС. Бесконечные внешние займы создают финансовую основу для оплаты нарастающего, как вал, импорта. Кто будет конечным плательщиком этого импорта и долгов? Население. Правительство напечатает гривны, а люди потеряют стоимость своих накоплений из-за падения курса гривны и рост цен. Правительство ничего не предпринимает для изменения этой ситуации. Мы находимся в долговой ловушке, и финансовый провал является неизбежным. К сожалению, все правительства из-за своего краткосрочного пребывания у власти даже не замечает цикличности подобных срывов. А те, кто попадаются на горячем, сваливают все на предшественников.

2001: Пан Лановой, как, Вы, киевлянин, могли стать руховцем? Вам, что, нравится бандеро-нацизм? Вы русский язык забыли или нет? Галицкие и украинские бандеро-нацисты ведут Украину в пропасть. Вам, пан Лановой, с ними по дороге?

Владимир Лановой: Как легко мы склонны проглатывать дешёвую наживку, которую нам подбрасывают те, кто считает Украинское государство ошибкой истории. Не поддавайтесь, не ловитесь на эти наживки.

Александра: Здравствуйте, Владимир! Объясните, пожалуйста, как можно решить вопросы энергосбережения в Украине? Ведь газ – товар! Чем больше и дороже его продашь, тем больше заработаешь! Мне кажется, что если вдруг утеплят все дома в Украине, то продавцы газа начнут разматывать изоляцию теплотрасс! И еще. Как Вы считаете, в Украине налогообложение или продразверстка? Не в этом ли причина ухода в тень, зарплаты в конвертах, использование оффшорных зон? И третье. Не кажется ли Вам, что реформы нужно было бы начинать с реформы госслужбы? Ведь ненормально, что полковник Вооруженных сил получает пенсию меньше, чем бухгалтер Собеса! Я не говорю о пенсиях врачей-реаниматологов... Спасибо.

Владимир Лановой: Энергетическая сфера Украины – «черный ящик». Общество не знает, что там происходит, какие затраты, какие доходы, надбавки, кредиты, долги, списания... Властные кланы сделали из энергетики огромный источник собственного обогащения. Нам же рассказывают про убыточность там, где зарабатываются миллиарды. Им выгодна энергозатратность. Больше газа и электроэнергии, которыми они манипулируют – больше легальных и нелегальных посреднических доходов. Надо произвести рыночное реформирование сектора, перевести платежи и доходы в прозрачное состояние, убрать министров и других чиновников из этой системы распределения. Иначе эта «черная дыра» будет бесконечно высасывать доходы граждан.

Извините, более подробно ответить в режиме конференции не могу.

[ Читати далі ]
 

Ми аморальне суспільство, якщо у нас норма-аморальні політики

  • 16.01.12, 15:59

Чому в Європі перестали говорити про Україну і чому розділення країни на Захід та Схід – це добре, розповідає письменник Андрій КУРКОВ

Що за кордоном зараз найчастіше питають про Україну?

– Нічого. Зникли такі запитання. Раніше ­завжди більше цікавились Україною, ніж моїми книжками. А зараз тільки журналісти під час інтерв'ю розпитували про ситуацію з Тимошенко, з Луценком, про відносини з Росією. Але це був професійний інтерес.

Чому так сталося?

– Думаю, Україна в їхніх очах застигла. Таке враження, що вона не розвивається, а пішла назад. Питання ж виникають, коли є якийсь рух уперед.

Їм важко збагнути те, що в нас відбувається?

– Ні. І так звана хаотична слов'янська душа, і корумпована політика, й історії про олігархів їм добре відомі. Світ нас відкрив. І, може, тому, що в українців уже нема секретів, він і втратив інтерес до нас.

А прийняти Україну до себе Європа готова?

– На початку грудня про угоду з ЄС там ніхто не говорив. Україну вже сприймали як країну, яка не скоро зможе стати членом унії. І в людей відчуття, що вона й не хоче цього. Що триває така гра: шантаж Європи дружбою з Росією і шантаж Росії – дружбою з Європою.Після помаранчевої революції на нас чекали. Але ми нічого не зробили, щоб у ці двері увійти. З 2006­го інтерес зник, бо на Заході зрозуміли, що нічого не відбувається. Що знов були політичні декларації без дій.

Є сподівання, що Євро-­2012 теж позитивно вплине на імідж України у світі. Ви теж так вважаєте?

– Це не вирішить питання іміджу. Серед уболівальників мало інтелектуалів і тих, хто цікавиться іншими країнами та культурами. Вони приїдуть подивитися футбол. Коли повернуться додому, говоритимуть – поганий чи хороший був матч. Якщо провалимо організацію чемпіонату, тоді скажуть: "Більше туди не поїдемо". Культурним чи політичним відкриттям України це не стане. Сподіваюся тільки, що після Євро на пару років залишаться відремонтовані дороги й готелі. Головне, щоб це підтримували. Коли всі вболівальники поїдуть, ресторани, яких набудують, залишаться без клієнтів. Почнеться реструктуризація місцевої економіки. У нас відбудеться чемпіонат Європи з баскетболу 2015 року. Так ми весь час змагатимемося, щоб когось приймати. Є ефективніші методи творити імідж держави: проводити реальну зовнішню культурну політику, а не обмежуватися формальною участю у різних закордонних виставках – як шанхайська Expo чи книжковий Франкфуртський ярмарок. На останньому цього року ми були у павільйоні недорозвинених країн. Наш стенд був останній, стояв у кутку окремо від інших, мав 3 на 3 метри. Мені казали, що туди української делегації поїхали 74 людей. На стенді ж був один старший чиновник, який не знав жодної мови.

У різних куточках Європи ви відчуваєте, що ті люди подібні до наших?

– Та люди скрізь такі, як наші. Корупція не тільки в Україні. На верхніх щаблях вона є скрізь. Схитрувати чи не сплатити податки і французи, й німці годні, і бельгійці, ірландці. Тому Європа прагне прийняти загальні закони щодо податків – щоб ловити власних громадян, які заробляють в сусідній країні. Єдине – там є законослухняність, а в нас її нема.

А на душевному рівні? Можливо, у французів чи ірландців є риси, які відсутні в українців?

– У нас людина відкрита, готова до спілкування, із задоволенням гуляє, насолоджується життям. Ірландці, шотландці – такі самі. А от від німців, швейцарців ми відрізняємося – за пунктуальністю, працездатністю, за бажанням чогось досягти і витратити на це 20 років свого життя. Бізнес по­українському – це не бізнес по­німецькому. Там, якщо людина відкриває ресторан – вона сама в ньому працює, інколи й кухарем та офіціантом. А в нас ­купують приміщення, забивають його меблями й обладнанням, набирають людей і тоді питають: а де прибуток? Хоча у кнайпах уздовж одеської траси справді по­­західному. Там родина відкрила ресторанчик, годує людей і заробляє собі зарплату. Це саме зарплата – там нема великого прибутку. Але в цьому є сенс життя.

Вам в Україні останнім часом комфортно?

– Є два різні комфорти – психологічний і політично­-соціально­-економічний. Психологічно – комфортно, і я завжди із задоволенням повертаюся додому. Тут мої друзі, родина й колеги, з якими маю багато спільних проектів. А політично-­соціально­-економічний комфорт – це інша штука. Мені не подобаються дуже багато речей, хоча ще більше незадоволений був на початку 2000-­х. Потім у 2004-­2005 роках обидва комфорти збіглися. Зараз політична годинникова стрілка відхилилася, і знов є два окремі комфорти.

Реабілітуватися в очах Заходу нинішня українська влада ще зможе?

– Захід сприймає людину один раз і свого ставлення не змінює. Назвіть політика в будь­-якій країні, який прийшов із негативним іміджем і змінив його на позитивний. Щось можуть прощати, на щось – не звертати уваги. Муаммара Каддафі якісь країни запрошували в гості, приймали. Але, коли його вбили, жалю особливого ніхто не мав. І таке відбувається з усіма диктаторами. Навіть Авґусто Піночет, який прийшов до влади в час величезної кризи й відбудував Чилі в економічному сенсі, через політичні речі все одно потрапив до суду.

Тобто ліміт довіри Віктор Янукович уже вичерпав і навряд чи поверне його?

– У Януковича був ліміт довіри з боку його виборців – треба їх питати, чи він виправдав сподівання. У мене не було до нього ані ліміту, ані довіри. Я приблизно собі уявляв, що буде, коли він прийде до влади. У принципі, так і виходить. У цьому плані Янукович – дуже прогнозована людина.

Що варто втілити насамперед в українській політиці, в соціальній сфері? Із практики тих країн, де ви побували, і що вам особливо сподобалося.

– Із 1991-­го громадяни України поступово втрачали мораль. І тон у цьому завжди задавала влада. Як на місцевому рівні, так і на державному. Ми стали аморальним суспільством, в якому нормою є присутність у керівництві аморальних політиків. А абсурдом у цій ситуації є ще й їхнє бажання прийняти закон про захист суспільної моралі.

Починати треба з малого – на заході країни в цю справу втручається греко-­католицька церква. Вона впливає на ситуацію, і там у людей є бажання очиститися й жити, хто може, по моралі, по вірі. А центральна та східна Україна живуть за іншими законами. І доки ми хоча б частково не повернемо людям прагнення жити морально й чесно – ніякого нового суспільства не з'явиться. Навіть якщо прийде чесний політик. Але з ким він прийде, хто буде його фінансувати? Чи може чесний політик працювати за нечесні гроші, які йому надають спонсори?

Іще одне – у нас нема відчуття нації. Наведу приклад Південної Кореї. 1998­-го в них була серйозна криза, ринки впали. Прем'єр­-міністр сказав по телебаченню: "Ми можемо врятувати країну від економічного колапсу, тільки якщо кожен зрозуміє свою відповідальність і поділиться з казною тим, що може дати". І люди понесли своє золото, гроші, заощадження. Перераховували з власних банківських рахунків на державний те, що мали. Нація врятувала державу. Вистачило грошей на пенсії, на зарплати – і країна не впала.

А тепер назвіть українського політика, який може звернутись до народу, й щоб йому повірили. Є українці, що скажуть: "Я понесу свої заощадження в державну казну"? У нас – гармонія взаємної недовіри міжсуспільством і владою.

Однак є щось і добре, перспективне?

– Наші незалежність і демократія базуються на двох парадоксах: незалежність від Росії зумовлена українськими олігархами, які не хочуть пускати тамтешній бізнес на свою територію – тому що тоді їм треба буде зникнути. Друге велике щастя, яке чомусь усі вважають нещастям, – це те, що є дві різні України, східна й західна. У нас неможливо створити одну глобальну північнокорейську партію, яка ­об'єднає всі кутки країни, і щоб усі погоджувалися з нею. Цього не може бути, бо в нас щонайменше дві ментальності – й одна половина завжди буде в опозиції. Баланс між ними – це те, що схоже на демократію чи діалог.

На кого ви орієнтуєтеся в Україні?

– Моральними авторитетами є і Ліна Костенко, і Мирослав Попович, і Мирослав Маринович. І менш відомі люди, які роблять добру справу, добиваються чогось. Нещодавно був у місті Гусятин на Тернопільщині. Давно знаю чоловіка, якай там став мером. Щойно він заступив на посаду – показав, що можна не красти гроші, й вистачить на освітлення райцентру. Ремонтує центральні вулиці, площі, багато чого іншого робить. Але на нього, звичайно, іде атака – тому що він не член Партіїрегіонів, а райрада вже під ними.

Чому явище "радянської людини" виявилося таким стійким?

– Це – історичний генотип. Від нього важко вилікуватися. Спочатку Америка були англійською колонією, де ходили англійські фунти. Потім увели долар. Після цього ще 50 років у незалежній Америці люди називали долар фунтом. Чим скоріше змінюються умови й правила життя, тим швидше генотип стає інший. А радянські умови й правила життя частково змінилися хіба зовні. У Росії – повна подіб­ність. Недавно Володимир Путін виступав перед пенсіонерами і сказав: "Не бойтесь. Новая Россия – это тот же Советский Союз. Мы вас в обиду не дадим".

Якісь досягнення у трансформації радянської людини в українця є?

– З'явилися прагматизм і нормальний економічний егоїзм, який у крові в українців. Цей егоїзм відрізняє нашу ментальність від російської. У позитивному сенсі він є ознакою хуторянської психології. Бо українець із задоволенням працює сам на себе. На державу він не любить робити. Куркулі виростили значно більше хліба, ніж у колгоспах – за кілька років після колективізації. Ознаки економічного егоїзму – свій шмат землі, свій кордон, а найбільші вороги – це найближчі сусіди. Головне, щоб зник страх перед владою. Це важливий поштовх до демократії. На сході країни страх починає зникати. Там уже пішли соціальні протести.

Якщо в Україні встановиться верховенство права, за сценарієм якої країни розвиватимемося?

– Будемо подібні до тихеньких Чехії чи Польщі. Такою, як Франція, Україна не стане. Ми – не колективний народ. У нас кожен сам по собі. Українці охоче займатимуться власною справою. Тільки серйозні соціальні процеси зможуть їх об'єднати. Анна БАЛАКИР, Антон СЕМИЖЕНКО ТУТ P.S. Андрій КУРКОВ, 50 років. Народився в селі Будогощ Ленінградської області. З раннього дитинства живе в Києві. Служив охоронцем в Одеській виправній колонії. Закінчив Школу перекладачів японської мови. З 2005 року – персона нон-ґрата в Росії, де припинили поширення і видання його книжок. Причиною Курков вважає негативні оцінки російської політики, які він давав у пресі під час помаранчевої революції. В Європі його твори – в ­десятці бестселерів. Роман "Пікнік на льоду" в Україні розійшовся 150-тисячним накладом. У лютому має вийти ­роман "Львівська гастроль ­Джимі ­Хендрікса" – про рух хіпі та архі­тектуру Львова. Грає на фортепіано. Дружина – Елізабет Шарп, консультант Британської ради в Україні.

Кадровий резерв влади

  • 15.01.12, 00:49
«Противсіхство» насправді є особливо лицемірною формою підтримки чинної влади

Сьогодні цікаво спостерігати політично-психологічну еволюцію людей, що, позиціонуючи себе як демократів та українських патріотів, об’єктивно сприяли встановленню нинішньої влади, яку аж ніяк не можна запідозрити в наявності таких чеснот.

Звісно, йдеться про сумнозвісних «противсіхів». Без них, без їхньої допомоги у формі обструкції Тимошенко на виборах 2010 року Віктор Янукович програв би. Це, сказати б, медичний факт. «Противсіхи», незважаючи на патологічну, а часом навіть талановиту демагогію, що рясніє пересмикуваннями та яскравими алогізмами, не можуть цього (бодай у глибині їхніх душ) не розуміти. І тому мають доволі обмежений моральний вибір: або покаятися і взяти на себе частку провини за дії нинішньої верхівки (якій вони таки сприяли), або оскаженіло, агресивно виправдовувати свій вчинок, шукаючи дедалі більше нових псевдоаргументів на власний захист. Другий шлях має свою невблаганну, примусову логіку: той, хто сказав «а», вимушений сказати «б», хто зробив перший крок тими сходами, навряд чи зможе не зробити другого.

Спочатку ці люди відчайдушно обстоювали свою «рівновіддаленість» від Тимошенко і Януковича, мовляв, ті діячі однаково (ну абсолютно однаково!) для них неприйнятні. Останнім часом крига скресла і те, в чому їх цілком обґрунтовано підозрювали опоненти, вийшло назовні. «Противсіхи» почали публічно визнавати, що вони, так би мовити, не зовсім збалансовано «противсіхи». Виявилося, що один із двох фігурантів їм ближчий і рідніший, ніж друга. Спочатку в цьому зізналася відома письменниця, що вважає себе ідейним лідером «противсіхівського» руху, потім один із постійних колумністів на сайті «Української правди» в екстравагантно-антитимошенківській статті «Те, що німцю – Божа роса, українцю – у печінку коса» (мається на увазі зачіска екс-прем’єрки), а тепер уже і деякі колишні дисиденти, що претендують на роль морально-релігійних авторитетів, примудряються віднайти в діяльності адміністрації Януковича «очевидні позитиви» і чекають, що завтра їх стане ще більше…

Це ще раз підтверджує думку про те, що «противсіхство» насправді є особливо лицемірною формою підтримки чинної влади, сором’язливою ідеологічною співпрацею з нею з боку певної частини української інтелігенції. Уже сказавши своє «б» і на відстані півкроку від наступної літери колаборантської абетки, вони геть забули свої гордовиті заяви про те, що «меншого зла не буває» (це «противсіхи» вже публічно заперечили), що «не хочуть бути фахівцями з різних сортів лайна» (а таки стали)…

Хочуть того «противсіхи» чи ні, але дедалі більше наближаються до влади, вступаючи в реальний конфлікт із настроями абсолютної більшості українців. А це означає, що ризикують назавжди втратити рештки своєї репутації й ототожнити себе з чинним режимом та його політичною долею. В сучасному світі деспотичні режими дуже рідко бувають довгожителями. І те, що комусь видається «тисячолітнім Рейхом», може виявитися зовсім не тисячолітнім. Цим аж ніяк не глибокодумним діячам просто нікуди подітися з їхньою позицією. Вони приречені стати кадровим резервом Януковича й пройти шлях Ганни Герман, Дарки Чепак і Владислава Каськіва. Зрозуміло, що всі вони виправдовуватимуть такі кар’єри тільки «вищими національними інтересами України». Як кажуть у мене на Півдні, «поганому виду нема стиду»… Цікаво буде послухати оцінки цієї «противсіхської» громадськості, коли їхнє «менше зло» віддасть Кремлю українську газотранспортну систему. Напевно, знову скажуть, що «Тимошенко зробила б ще гірше», незважаючи на те що саме екс-прем’єрка домоглася ухвалення більшістю (400 з гаком) голосів у ВР закону про недопущення будь-яких маніпуляцій з нашою ГТС. Усі реальні негативні дії чинної адміністрації «противсіхство» нівелює вигадками про імовірні негативні дії можливого президента Тимошенко. Є підстави вважати, що цей сумнівний рухнеминуче вироджуватиметься в таку собі ідейно-політичну секту, де символом віри стане ірраціональна ненависть до екс-прем’єрки як самовиправдання власного колаборантства. А з Партією регіонів ця секта таки ж установить консенсус, який потроху формується вже тепер. І підуть вони вервечкою на «государеву службу», і прийматимуть ордени, премії та дешеву штучну славу за активну боротьбу проти єдиного реального на сьогодні (хоча й ув’язненого) опозиційного лідера, зовсім не однакового, попри численні вади, чого «противсіхи» з притаманною їм політичною сліпотою нездатні побачити. І тому, якщо ПР здасть Україну Москві, секта знову волатиме, що Тимошенко зробила б іще гірше, хоча куди вже гірше… Найближчим часом треба чекати значного «противсіхівського» посилення влади Януковича, що дасть йому можливість косметично приховати найодіозніші риси своєї команди і стилю керування.

Ігор Лосєв

УТ

Припинити розбрат у стані опозиції! Щодо статті Кужель в «УП»

  • 14.01.12, 23:56

Припинити розбрат у стані опозиції! Щодо статті Кужель в «УП» та позиції Наталії Королевської Зараз перед парламентськими виборами вже не час для розлогих політичних та ідеологічних дискусій. На відміну від шановної Наталії Королевської, ми НЕ вважаємо, що нам потрібна «єдність опозиційних сил». 
Нам потрібна не так «єдність опозиції», як згуртованість найбільш стійкої її частини. Слабкі ланки опозиції треба безжально відсікати – нам непотрібні «тушкостворюючі» феномени. 

Ми неодноразово наголошували, що нам потрібна не так електоральна більшість, як револю-ційна надійна меншість. Адже фактично попереду ніяких виборів не буде – бо усі силові структури держави – на службі диктатури. Тому не можна ні секунди сподіватися, що буде задіяний адмінресурс з силових структур та інших чиновників. 

Але це ще не все: диктатура діятиме за законами вуличних банд – gangsters. Тобто, до держа-вних бандитів будуть залучені також «приватні». 
Отже – ми НЕ зможемо змусити лічильні комісії лічити як слід, перевозити листи як слід, складати протоколи як слід – і таке інше. 
Адже вибори – складний процес з декількома етапами, на кожному з них наперсточники будуть відкушувати від нас наші голоси під УСІМА приводами. Згадаймо – як перед другим туром президентських виборів президент Ющенко підписав поправки до виборчого закону?
Навіть власний екзіт-пол провели – під «намальовані» результати виборів!

У штабі ЮВТ була прихована «тушка» - Андрій Портнов. Який теж був у списку депутатів. Тобто – ці вибори – не просто політична боротьба – а політична, холодна громадянська війна без правил. 

Припинити дію адмінресурсу НЕ ЗМОЖЕМО. Отже нам, опозиції потрібен власний «народ-ний адмінресурс». Адже у Центрі та на Заході України нашими вулицями ходять менти, що знущаються з ув’язнених, члени виборчих комісій від провладної партії, які фальшують під-рахунок голосів. Є судді, які будуть (обов’язково будуть!) виносити неправосудні рішення щодо ходу та результатів виборів – і таке інше. 
Отже – попереду складна ПРАКТИЧНА діяльність. 

Отже, часу та можливості проводити дискусії та «круглі столи» не буде. Якщо працюємо з мільйонами людей – мова з ними НЕ МОЖЕ бути надто ускладненою, довгою. 
В історії людства ЗАВЖДИ виграють ті політичні рухи та партії, які висували ПРОСТІ гасла та цілі. 
Адже у нас серед політичних сил та громадянського суспільства є три категорії громадян по відношенню до кримінальної диктатури Януковича:
- за диктатуру
- проти диктатури 
- байдуже. 

Ясно, що нас влаштовує лише перша категорія громадян. Які проти Януковича та його партії і готові працювати проти нього та них. 
Для тих, хто проти Януковича – Юлія Тимошенко не завжди прийнятна – демократія завжди відзначалася розмаїттям позицій. 
Їх НЕ ТРЕБА збуджувати для суперечок. Бо для перемоги над диктатурою, консолідованою та дисциплінованою – потрібні два головні гасла-цілі:
а) повалення диктатури Януковича (бо якщо він при владі – в країні нічого змінити не мож-на)
б) повернення до демократії. А саме – відновлення поділу влади на три незалежні гілки - за-конодавчу, виконавчу та судову. 
Для цього етапу – досить широкого антидиктаторського фронту усіх, хто не приймає дикта-туру Януковича. 

Але не всі розуміють, що повернення до демократії, тобто до демократичного устрою держа-ви демократичним бути НЕ може. 

Адже для закріплення передумов повернення до демократії [b]потрібно проробити багато чого недемократичного, та навіть диктаторського[/b]. 
Передусім – тотальна люстрація агентів, службовців диктаторського режиму та комуністів. Майже повна зміна складу міліції, суддів та керівного складу армії – бо вони звикли з радян-ських часів не боронити права людини від сваволі будь-кого – а боронити агентів влади від народу. 
Тобто бути карателями. (Скільки % виправдальних вироків?).

Тому повна люстрація викличе протести серед учорашніх опозиціонерів, які схильні до спів-участі в грабунку національного багатства… 
Протести викличе і експропріація олігархів, які співпрацювали та підтримували диктатуру. 

Це не комунізм: американці після Другої Світової війни експропріювали нацистів та японсь-ких мілітаристів. Від цього люди Франкліна Рузвельта комуністами не стали. 
Отже – ще раз про недемократичні заходи:
- люстрація агентів диктаторського режиму
- експропріація олігархів, що привласнили національну спадщину.
Ми повинні мати КОРОТКУ «програму» - захист
- прав особистості (слова, совісті і таке інше)
- самого інституту приватної власності. 

Треба відновити в процесі демократизації передумови для відновлення робітничого руху. Наймані працівники повинні мати власні інститути захисту трудових прав. 

Ясно, що нинішня українська армія з її дідівщиною та іншими «принадами» - уламок радянської, а не Української Повстанської армії. Тому – контрактний набір замість призову. Ще Адам Сміт казав, що за службу в армії треба платити як за роботу. Українські солдати не повинні бути рабами власних командирів. 

Декому здається, що захист авторського права – це щось дуже другорядне. Але в час постіндустріального суспільства нас годує все більше і більше саме продукт праці людського мозку. Мозок теж треба годувати – інформаційно і не тільки… 

Саме цим ми мусимо подолати наслідки Жовтневого перевороту, який знищив мільйони людей. Голодомор – це не те, чим ми мусимо гордитися. Навпаки – ми повинні його соромитися та вчитися на його уроках: не давати волі бандитам при владі, а то доведеться знову їсти власних дітей. 

Отже – ми повинні чинити опір насиллю над нашим життям та нашою душею. Нас прославлять не «мирні наміри», а перемога над тими, хто зіштовхує нас у прірву держави - «мали-ни».

Читачі повинні помітити, що ми не критикуємо когось поза БЮТом. 

Але скандальна стаття Олександри Кужель проти Королевської є ГРА у щирість. Керівники БЮТ (ми знаємо точно) не схвалюють такого різкого виступу проти «зради» Королевської. 
Зараз всередині БЮТ потрібна всіляка толерантність. Адже Кужель НЕ є членом БЮТ та «Батьківщини» і вона не може втручатися у справи БЮТ та Юлії Тимошенко. 
Оце б я став обурюватися кадровою політикою в партії регіонів чи у Фемен! 
От вважатиму, що Олександра Єфремова треба зняти з посади керівника фракції ПР у Верховній Раді! 
Щоб мені сказали регіонали? Щоб не сказали – були б праві. 
Або б вимагав не довіряти Олександрі Шевченко у Фемен, чи Фаріон у «Свободі»?
Правильно – мене б «послали» дуже далеко…
Щодо шановної Наталії Королевської: ми у дечому суттєвому не згодні з пані Наталею. Але товариська незгода повинна вестися по-товариськи. 
Якщо це не так – то справа не в Королевській – а в намаганні сіяти розбрат в опозиційному середовищі. 
Кому це вигідно? 
Адже участь у «народному адмінресурсі» потребує довір’я до свого командира. З круглих столів політична армія у холодній громадянській війні не народжується. 
Хто хоч трохи знайомий з наукою – знає, що істина народжується аж ніяк не в суперечках, а в доказах та правильному досліді-експерименті.

Станіслав Овчаренко

ОГОНЕК СОВСЕМ ПОСИНЕЛ

  • 14.01.12, 23:49

В пятницу спикер Владимир Литвин закрыл то ли проходившее, то ли нет пленарное заседание парламента, да и вообще, закрыл 9-ю сессию нынешней, уже давно нелегитимной Верховной Рады, распустив ее на каникулы до 7 февраля. Закрыл со словами: «с облегчением и радостью». А я вот думаю о другой потенциальной радости. Она могла бы быть, если бы граждане не позволили 7 февраля открыться следующей сессии этой Рады. Вообще. Уж слишком много вреда от того, что она частенько незаконно «штампует». Как добиться этой радости? Что касается всех тактических подробностей, не знаю. Но уверена, что многие граждане думают об этом же. Если угодно, будем говорить на эту тему в том числе в Интернет-пространстве.

 

Что же касается посиневшего огонька, то это – о газовом топливе, которое художественно принято именовать «голубым». И об очередном, очень серьезном витке так называемой газовой войны между Москвой и Киевом. На этот раз вызванной не только российскими своекорыстными поползновениями, но и буквально немыслимой деятельностью нынешнего отечественного режима, в том числе и в этой сфере. Впрочем, «наш» вербально потрясающий Азаров по прежнему оперирует воистину удивительным смешением понятий, не вводя туда ингридиент под названием «правда», не заботясь ни о заплесневелости некоторых составляющих, ни о достоверности остальных. Когда журналисты спросили главу нелегитимного Кабмина об очередной «газовой войне», он ответствовал: «Зачем нам с русскими братьями воевать? Никогда в жизни мы даже говорить об этом не собираемся и не будем». Этот пассаж – что касается заплесневелости несыгравшего ни ранее, ни теперь понятия. Цивилизованный мир не пользуется то ли кланово-родовым, то ли пусто-литаврным понятием «братские» отношения. Здесь независимые страны как блюдут свои интересы, так и уважают международные правила игры. И этого вполне достаточно для хороших отношений.

 

Не говоря уж о том, что ныне как Москва со своей экспансионистской Евроазийской идеей, так и Киев с местечковой сиюминутной попыткой что-то «выдурить» демонстрируют такие грани «братства», что лучше бы не надо. Ну, а что касается недостоверности азаровских пассажей, то это к тому, что по словам Николай Яныча Украина вот так просто возьмет, и очень успешно сократит покупку дорогого российского газа, успешно же заменив его углем, которого у нас, причем собственного, очень много. Выгодно очень, и как это раньше не догадались? Вот здесь хотелось бы поподробнее. Не претендуя на роль специалиста в энергетической сфере, но выискивая и пытаясь сопоставить цифры и цитаты.

 

У нас с вами, уважаемые читатели-собеседники, сегодня достаточно скучное чтиво, как для тех, кто предпочитает истории «с перчиком», хоть о том, какая там новая свадьба у Пугачевой, или даже бери ближе, кто и что почитывает, попав в парламент на пленарное заседание, или о подсмотренных в замочную скважину подробностях быта хоть тюремных камер, хоть выросших как грибы дворцов нуворишей. Но ничего не поделаешь, мы должны пытаться разобраться в этом «скучном», поскольку оно касается как копеек каждого из нас, так и безопасности страны, нашего будущего. И как-то сложилось так, что никто за нас не разберется. А разобравшись, каждый для себя, мы будем искать пути спасения, еще один камешек ляжет на чашу весов: искать пути надо.

 

Естественно, работать над возможностью снижения зависимости от российского газа страна должна. По словам экспертов, ее могут снизить увеличение добычи собственного голубого топлива, с исключительным употреблением его для нужд населения, но стоит отдавать себе отчет, что такое увеличение – процесс длительный. Далее – работа над энергоэффективностью и энергосбережением в промышленности. Третий фактор, это закупка части необходимого газа в Европе (подобный реверс, говорят, это «страшный сон Газпрома», но, во-первых, у каждой страны – свои выгоды, а вот во-вторых – сложнее. Нужно иметь нормальные деловые отношения с объединенной Европой, что для нынешнего обанкротившегося режима становится все проблематичней). Что же касается обещанного Азаровым (на манер главного кушанья – капусты) спасительного уголька, то дело тоже не обстоит так просто. Украинский экономист Алексей Комаров свидетельствует, что количество «лишнего» угля в Украине может покрыть 12% потребляемого страной газа. При этом цена газа в энергетическом эквиваленте в 2,2 раза ниже цены угля. Еще доказательно и по-хорошему «аполитично» специалисты говорят о том, что в некоторых секторах потребления уголь сложнее использовать вместо газа по технологическим причинам. Некоторые специалисты утверждают, что если, скажем, перевести на уголь и бытовые нужды, и предприятия в черте населенных пунктов, то выброс золы и газов приведет к тому, что «жить здесь будет невозможно». И вообще, если уголь в данном случае способен заменить газ безо всяких сложностей, а это вообще совершенно беспроблемное топливо для всех секторов, то все равно, по мнению специалистов, ожидать хотя бы сокращения потребления российского газа за счет собственного угля можно не ранее, чем через 5-7 лет при условии вложения миллиардов в развитие отечественной отрасли. И более того, на данный момент отечественных запасов угля, способных так или иначе заменить газ, 26 миллиардов его кубометров, в Украине попросту нет в наличии. По мнению председателя Профсоюзов работников угольной промышленности Украины увеличить добычу угля до искомого количества можно приблизительно к 2016 году, вложив в отрасль минимум 18,8 миллиарда гривен.

 

Так что же делает Азаров, с улыбкой убеждая нас в том, что куда как лучше пользоваться собственным угольком уже в 2012-м, чем переплачивать России за газ? А думается – он попросту преспокойно лжет. А почему бы и нет? Лгал же и лжет нам режим по поводу положения с переговорами с Москвой в области цены на газ. То – «у нас все хорошо, и это именно наша власть добилась выгоды, подписав харьковские соглашения». То – «бюджет примем непременно вовремя, но уже с новой ценой на газ, взаимопонимание достигнуто». Потом – «ну, ладно, подмахнули бюджет в декабре, если что, перепишем (!), но успешные переговоры продолжаются, и в январе будут завершены». Тем временем, на фоне слов Азарова, как-то абсурдно выглядящих в свете выгоды пользования собственным углем, но тем не менее, звучащих вот как: «настойчиво ведем переговоры с российской стороной», делает заявление официальный представитель Газпрома Сергей Куприянов. «Время для дискуссий о конкретном количестве закупок газа наступившего года Украиной было упущено». По его словам, подобные вопросы не решаются «письмом в одностороннем порядке». Более того, «похоже, в 2012 году украинские партнеры не будут вести переговоры об уровне цен на газ. Видимо, он их полностью устраивает». И как-то неубедительно выглядят утверждения Нафтогаза Украины, что документы о резком уменьшении объема закупок давно были предоставлены Киевом. Неубедительно, хотя бы потому, что нас, общество, собственно, и являющееся Украиной, власти в процессе переговоров убеждали в чем-то другом, положительном.

 

Есть в политикуме, конечно, мысль, что Кремль уж слишком резко захотел в полный контроль украинскую ГТС (кстати, если помните, то вопрос с принятием законопроекта, снимающего ограничения на ее разделение и приватизацию маячил именно для повестки дня завершившейся недели, и именно – с увязкой о приближающихся газовых переговорах с РФ, помаячил-помаячил, да исчез). Говорят, даже то более-менее думающее, что осталось в рядах режима, понимает, что будет, если и ГТС отдать, уж совсем они, красивые, тогда никому не будут нужны. Да и крупная олигархическая промышленность не в восторге от перспективы идти «под Газпром». Можно услышать и более циничные рассуждения: решение о «сдачке за подачку» украинской газотранспортной системы принято, но ее цена уж слишком занижена, и сейчас идут в основном подковерные переговоры об «откатах» за такой подарочек.

 

Читаю практически нерастиражированное в Сети (я нашла полный текст на сайте Абырвалг, можно, наверное, еще где-нибудь) письмо Юлии Тимошенко к Верховной Раде по поводу недопустимости сдачи ГТС. Для тех, кто не захочет искать текст, привожу главные посылы. В 1999-м Верховная Рада внесла Нафтогаз в список объектов исключительно государственной собственности. Потом, в 2007-м, «я продумала и обосновала запрет всех возможных юридических изменений форм собственности на ГТС». «За» проголосовало свыше 400 депутатов. В газовом договоре 2009-го, на «невыгодность» которого сейчас не ссылается только ленивый из рядов режима, есть пункт, указывающий на возможность переговоров об изменении цены, «не предвидящий штрафных санкций либо сдачи национальных интересов». Новые российские транспортные артерии типа «Северного потока» с самого начала задумывались РФ для дополнительных объемов транспортировки, а не чтобы «окончательно обойти Украину, это невозможно». Сегодняшняя отечественная ГТС, это не «куча металлолома», и может, при желательности модернизации, работать «без ее критической необходимости». «Янукович втягивает Украину в грандиозную аферу». Иными словами, договариваться можно и нужно (делают же это как-то другие государства), а вот «дарить» свой стратегический объект, газотранспортную систему – нельзя.

 

Позвольте короткую ремарку. Один человек, вроде и неглупый, и не трус, спросил меня: а ты что, в следующем материале будешь опять упоминать о Тимошенко? Может, не стоит?». Мне нечего было ответить, я работала над темой, и всех ее поворотов еще не видела. Теперь – ответ есть. Если политическая заключенная передаст на волю письмо, где очень лаконично и доказательно коснется социально значимого события, которое и я пытаюсь затронуть в заметках (при этом, кстати, не написав ни слова о своем состоянии, на днях провалявшись в узилище два часа без сознания с предельно низким давлением, испытывающая угрозы в адрес членов семьи), то буду. Потому что если не упомяну об этом, перестану быть честным журналистом. И заодно человеком. Да, кстати, не к теме сегодняшнего разговора, даже если она не передаст никакого социально значимого письма, все равно упомяну. Именно как политзаключенную. А агитировать за Тимошенко (или кого-нибудь другого), или вообще не агитировать, голосовать, или покритиковать, и сделать другой выбор каждый из нас сможет, когда наступят честные, прозрачные выборы после отстранения режима, и политзаключенных в стране не будет. Сейчас же каждый из нас для себя делает выбор, быть ли порядочным человеком.

 

Что же касается необходимости пытаться разобрать те или иные хитросплетения режима, и противостоять, если они опасны, каждый тоже делает выбор. Быть разумным и энергичным человеком в своей стране для себя же, или…

И чем больше идет дело к солнышку, тем больше видится: мы – порядочные. Разумные. Энергичные. Все у нас получится.

 

Виктория АНДРЕЕВА, «ОРД»

Интерв'ю з Кличко. Зразок повного профана у політиці.

Кличко, неймовірний невіглас.
Не можу поставити тут це відео. Воно від "Радіо Свобода"

Газовая провокация

  • 14.01.12, 19:02
Кабмин для продажи ГТС искусственно провоцирует «Газпром» выдвинуть новый газовый ультиматум 13.01.2012 10:01 Ряд заявлений представителей Кабмина о том, что Украина резко снизит закупки российского газа, вызвали прогнозируемую жесткую ответную реакцию в Москве. Не исключено, смысл подобных мессиджей Киева – спровоцировать очередное массированное давление «Газпрома», под влиянием которого власть якобы будет вынуждена пойти на продажу газотранспортной системы. Такое мнение высказал президент Центра инновационного консалтинга «КДА» Дмитрий Корнейчук. - К сожалению, Кабмин так и не захотел взять на себя ответственность перед обществом за неминуемый процесс продажи части украинской ГТС, - отмечает президент Центра инновационного консалтинга «КДА» Дмитрий Корнейчук. – В частности, именно с этим связан провал декабрьских газовых переговоров в Москве, поскольку даже небольшая утечка информации об условиях «Газпрома» вызвали жесткую реакцию внутри страны. В то же время премьер-министр Азаров понимает, что без снижения стоимости газа в 2012 году власть не сможет выполнить как заложенные социальные показатели в бюджете, так и удержать коммунальные тарифы. А значит – потеряет надежду выиграть парламентские выборы. Поэтому Кабмин выбрал тактику провокации «Газпрома» на искусственное давление, перед которым Украина якобы не сможет устоять. Аналогично ситуации 2009 года. Д. Корнейчук подчеркивает: на искусственность разжигаемого газового конфликта в первую очередь указывает поведение главы Минтопэнерго Бойко. С одной стороны – он говорит о снижении в 2012 году закупки российского газа до 27 млрд кубов в год. При этом прекрасно зная, что минимально по контракту Украина должна закупать 33 млрд кубов газа. В противном случае – оплачивать штраф. А значит – прогнозируемо ожидалась жесткая реакция «Газпрома». С другой стороны, отмечает эксперт, «Нефтегаз» заявляет, что много раз предупреждал «Газпром» о снижении объемов закупки газа. Если бы подобное обращение было действительно сделано, то информация уже давно просочилась в украинские или российские СМИ. Д. Корнейчук не исключает, что карта нового газового ультиматума «Газпрома» разыгрывается Кабмином совместно с Россией. Как это происходило в 2009 году. Поскольку украинская сторона заинтересована в снижении стоимости газа при обязательном наличии убедительных оправдательных аргументов для общества необходимости создания консорциума для управления ГТС. «Газпром» же наконец-то осуществляет свои заветные мечты по контролю за украинской «трубой» и выходом на лакомый энергоемкий украинский внутренний рынок в условиях экономического кризиса в Европе. Кроме этого, маленькая победоносная «газовая война» с Украиной станет неплохим «бонусом» для Путина в канун мартовских президентских выборов. Д. Корнейчук прогнозирует один из возможных сценариев развития ситуации. После заявлений украинских чиновников о снижении закупок газа «Газпром» начнет угрожать Украине многомиллиардными санкциями за недобор и увеличением стоимости на закупаемый газ. Украина в ответ заявит о повышении тарифов на транзит, а Россия откажется за него платить авансом, как было в 2011 году. Возможно, вновь последуют угрозы перекрыть Украине «газовый» вентиль. В игру включится Европа, которая начнет давить на Украину с требованием поскорее решить вопросы с Москвой, не допуская очередного замерзания ЕС. Одновременно задействуют механизмы закрытия российских рынков для украинской мясо-молочной и кондитерской продукции. В итоге информационных войн, преимущество которых будет на стороне России, стороны сядут за стол переговоров - из-за которого выйдут с «вынужденным» компромиссом о создании консорциума и скидкой на российский газ. На первом этапе «Газпром» может даже удовлетворить не половина ГТС, а, к примеру, 30%. Остальное – продадут через пару лет.

Д Корнейчук отмечает: как и в 2009 году, власть играет по «двойным стандартам». Общество отнюдь не слепое или глухое, и прекрасно понимает: Украина поставлена в сложную ситуацию стоимостью российского газа. Несомненно, следует искать компромиссы с Россией и что-то предлагать взамен. Однако вновь переговоры проходят кулуарно, а для людей устраивают спектакль с газовыми ультиматумами. Кроме этого, общество также знает: власть не использовала все юридические механизмы для отмены положений газового контракта 2009 года. В частности – те же Польша или Германия в судебном порядке добились пересмотра газовых контрактов и снижения объемов закупки газа. В то время как Украина за два года ограничилась только декларативными заявлениями.

http://vsyapravda.com/index.php