Недопуск посла Франции по правам человека к Тимошенко защитник политика Сергей Власенко назвал «наглым обманом». По словам юриста, власть сознательно дезинформировала дипломата, чтоб он не попал в камеру

Володимир Горбулін, один із найповажніших стратегічних аналітиків, говорив у розмові з американським послом у 2006 році про те, що правляча нині Партія регіонів, частково складається із “відвертих злочинців”. Про це йде мова у депеші американських дипломатів, оприлюдненій нещодавно завдяки сайтові Wikileaks. На той момент Горбулін, який свого часу консультував не одного президента, був радником тодішнього голови держави Віктора Ющенка. Сам посол називав Горбуліна “далекоглядним і відносно нейтральним оглядачем із внутрішньополітичних питань”. Під час розмови, яка відбулася 31 січня 2006 року, незадовго до парламентських виборів 26 березня 2006 року, Горбулін заявив послу, що Партія регіонів є “перш за все і найбільшою мірою регіональним блоком, що представляє великі підприємства та фінансові структури Донбаського регіону”. Також за словами Горбуліна ця партія Віктора Януковича, який на той момент перебував в опозиції, “була об'єднаною, вирішила не включати до себе інші опозиційні сили та мала у своєму розпорядженні значні фінансові ресурси”, переважно з кишені “мільярдера, боса Донецька Рината Ахметова”. Проте, на думку Горбуліна, список Партії регіонів “помітний перебуванням у ньому злочинців та анти-демократичних фігур, включав також прогресивних бізнесменів, які хотіли аби партія стала сучасною та демократичною”.

Горбулін сказав, що знає особисто 50 людей із першої сотні списку “регіоналів”, і з тих п'ятдесяти він відчував, що половина бажала змін. “Хоча вони й опиралися здачі своїх бізнес-привілеїв, які забезпечували їм процвітання, вони також розуміли, що часи змінюється”, - йшлося в розмові. Горбулін назвав адекватною тактику Партії регіонів на тій парламентській кампанії, яка ґрунтувалася на заявах про те, що помаранчева влада не виконує обіцянок. Експерт прогнозував “регіоналам” перемогу на виборах, що згодом і сталося. Нині ж, перед новими парламентськими виборами, запланованими на 28 жовтня 2012 року, Партія регіонів зберігає монолітність, проте має значні проблеми із харизматичними лідерами, - кажуть експерти. “Зараз існує проблема, хто очолить партійний список [Партії регіонів]”, - розповів Володимир Фесенко, голова Голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента». "Микола Азаров [офіційний голова партії і Прем'єр-міністр] має низький рейтинг і не має харизми. Є також непублічний Андрій Клюєв та публічний але дуже своєрідний Борис Колесніков. Кого ставити?” З цим погоджується і директор Інституту глобальних стратегій Валерій Карасьов.“Впродовж 2007-2012 років Партія регіонів перетворилася на кланову партію, правлячу партію, і перетворила країну на кланову державу, закриту і позбавлену публічних осіб,” - каже він.  Михайло Чечетов, перший заступник голови парламентської фракції фракції Партії регіонів, натомість каже що його партія, складається переважно із “найкращих та найсильніших”, менеджерської, бізнесової, наукової та спортивної еліти. Так, Чечетов, прозваний "дерижером" за те що він дає "відмашку" членам фракції, як голосувати за ті чи інші законопроекти, прикладом бізнес-еліти  назвав найбагатшого українця Рината Ахметова, а управлінської — в минулому прем'єра Анатолія Кінаха. Щодо повідомлення Wikileaks, про зв'язки партії із криміналітетом Чечетов заявив, що хоча він і поважає Горбуліна, проте інформацію, опубліковану в Інтернеті вважає “вигрібною ямою”. 

Що ближче до парламентських виборів-2012, то активніше влада починає опікуватися свободою слова.

Больше года тянется разбирательство, не предоставлено никаких доказательств виновности подсудимого, однако Юрия Луценко продолжают держать в клетке.

«Не говори о себе плохо: за тебя это сделают твои друзья…»
А.С. Пушкин. 
Мы уже неоднократно писали, что самая полезная пропаганда в пользу Януковича – от так называемых «объективных журналистов и аналитиков». 
Которые находятся как бы «над схваткой» или даже «на нашей стороне». 
Для этого им позволено ругнуть даже самого диктатора (его репутации уже ничем не помочь). 
Главное при этом:
- показать гнилость и слабость оппозиции, ещё лучше – её ничтожность
- умалить роль Запада как образца демократического устройства общества

Давно известно, что полуправда опаснее полной неправды. Так и «объективный журналист», «объективный аналитик» опаснее каких-нибудь Чаленко или Богословской. 
А в последнее время – и Кость Бондаренко, Андрей ОКара. Те вообще сорвались в штопор оголтелой жёлтой журналистики «министерства правды» диктатуры Януковича. Особенно убедительно это звучит в «Украинской правде», хранящей имя Георгия Гонгадзе.
Переходя от перечисленных оголтелых сторонников диктатуры к интеллигентной Соне Кошкиной, мы должны помнить, что проект «Левого берега» задумывался Соней Кошкиной вместе с Костем Бондаренко. 

Если Кость Бондаренко перешёл к грубой пропрезидентской журналистике и анализу (против оппозиции и Запада) и зачастил (от нехватки денег на жизнь?), то Соня Кошкина остаётся на позиции самой опасной для оппозиции – «дружественной» и «объективной» дискредитации оппозиции… с помощью самой же оппозиции. 

Недавно мы приводили пример пагубности контактов Сони Кошкиной с Наталией Королевской на юбилее «Левого Берега». 
После этого юбилея наша Соня подаёт роскошный репортаж об «отступничестве» от оппозиции Наталии Королевской. При этом инициативность и креативность Королевской подаётся как «отступничество», а преданность узнице №1 Юлии Тимошенко – как её личная организаторская слабость. 

Теперь наступила очередь следующего лидера оппозиции, который остался на воле – Александра Турчинова. 
Но для начала – приведём часть предисловие Сони Кошкиной к интервью с ним: 

[i] Ибо для этих людей (Турчинова и его окружения) «выживание» и сохранение статус-кво в политикуме – фактически синонимы. После заключения Юлии Тимошенко, Турчинов вынужденно остался в «Батькивщине» «старшим на хозяйстве». «Вынужденно», ибо традиционный «второй номер» его вполне устраивал – выдвижение на первую линию не прельщало и в планы не входило. Скорее даже наоборот. И вдруг…
«Вы намекаете, я недорабатываю?» - устало отбивает очередную нападку – обсуждаем требование Тимошенко относительно единого оппозиционного списка. «Юлия Владимировна тоже так считает», - добавляет спокойно, почти даже индифферентно. (Вот где "дружба" с Кошкиной сказывается!)

Груз, внезапно свалившийся на плечи Александра Валентиновича, его – по всему видно – тяготит. Но виду старается не подавать. Самое сложное – выборы без ЮВТ – еще впереди. Истинно: «попытка выжить».
Как именно, чем привлекать сторонников, как теперь строить партию, что делать с симпатиями Кожемякина к Клюеву, с демаршами Забзалюка и Королевской, прочими субъектами из террариума оппозиционных единомышленников, мы и обсудили.
Сперва довольно скованный, немногословный – общаться со СМИ Турчинов не очень любит, но, ввиду необходимости, себя пересиливает – под конец почти двухчасовой беседы Александр Валентинович «оттаивает» и даже пытается шутить. Что с ним, в принципе, случается редко»[/i].
Сейчас – НЕ политическое соперничество, даже не политическая борьба, а ВОЙНА, в данном случае информационная. 
Власть рассчитала точно: Юлию Тимошенко садят в тюрьму, а оставшимися на воле руководителями оппозиции займутся «объективные журналисты», т.е. пропагандисты диктатуры Януковича, которые докажут, что оппозиция – слаба, беспринципна, морально неустойчива и интеллектуально несостоятельна. 
Т.е. к Юлии Тимошенко едут следователи СБУ, к Турчинову – из министерства Правды некто Соня Кошкина. И силовики, и информаторы (точнее – дезинформаторы) решают ОДНУ задачу – уничтожение, дискредитация оппозиции к диктатуре Януковича. 
Мы не случайно приводим текст интеллектуальной Сони. (продажный журналист стоит денег, «объективный» и «честный» стоит дороже). 

Соня, как опытный профессионал, умеет «между делом» указать и на привязанность Кожемякина к Клюеву (что тут доказывать – это и так все знают…), и на предательство Королевской, и на «демарш Забзалюка»… 
А главное – она знает, что большинство читателей ленится читать текст до конца – и выкладывает в начале предисловия то, что хочет заложить в подсознание читателя в виде мифа:
Александр Турчинов
- не может быть заместителем Тимошенко
- не хочет им быть
- сильно устал
- не справляется с работой
- сам признаётся в своих недостатках как своему коллеге. 

А не надо Александру Валентиновичу расслабляться с такой как Соня Кошкина: она НЕ коллега, НЕ соратник – она на службе диктатуры Януковича, причём в самой её квалифицированной части. 
Её соратник Кость Бондаренко – член Общественного совета при Януковиче. У неё работает ещё Вячеслав Пиховшек, давно скомпрометировавший себя журналист…

Соне Кошкиной НЕ поручаются грязные задачи о «роскоши Тимошенко» в тюрьме, прямо разоблачать оппозицию и осуждать газовые соглашения.
Она при Януковиче играет роль «чистенького» Ильи Эренбурга, которого НЕ заставляли подписывать «гневные письма» против диссидентов, т.к. тот специализировался в контактах с зарубежной общественностью. 
Так что силовики Януковича и Соня Кошкина выполняют одну и ту задачу и ездят по тем же адресам с теми же целями. 

В этой предвыборной борьбе НЕТ мира, есть перейденный Рубикон – и возвращение к миру невозможно. Соня Кошкина находится по другую сторону «окопов». Когда посадят Турчинова – эта дама поедет к следующему руководителю «Батькивщины» - чтобы доказать, что тот или та уж точно не годны ни партией руководить, ни выборы проводить…
Вот Турчинов был не такой… 

Так как победа в информационной войне – условие победы над диктатурой, оппозиция должна выработать этику поведения с Министерством правды Януковича в лице Сони Кошкиной и ей подобным. 
Кстати, заметили, что об Арсении Яценюке – нигде ни слова от «объективных журналистов»? 
Стоит задуматься. Цена ошибок сейчас очень дорога.

Станислав Овчаренко

ТУТ

  Друзі не розумію поки що чому, але почалася нова хвиля антиукраїнської істерії.http://blog.i.ua/community/1764/891108/#p2,http://blog.i.ua/community/1764/891800/

П'ять років Польша, та її народ  виражав нам повну підтримку, а наші стосунки є дружніми.Часто буваю в Польші, прості поляки дуже добре ставляться до українців.Проте в нашій спільній історії було багато суперечностей, і де вона історична правда, та на чиїй вона стороні мало хто знає, але наші  народи давно порозумілися, покаялися,і наше майбутнє в великій європейській сім'ї .Звичайно Путіну, та його малороським прихвостням не подобається така ситуація,вона не вписується в концепцію евроазійського союзу та руского міра.Такий собі українофоб В. Колесниченко и В. Богуслаев, в травні 2010, презентують книжку "Горькая правда. Преступления ОУН-УПА (исповедь украинца)"Виктора Поліщука.Цікаво, що раніше в квітні 2010, ще до цієї презентації, ці ж самі діючі особи проводять виставку "Волинська різня".А в Вроцлаві створюється організація «Товариство пам’яті жертв українських націоналістів» http://stowarzyszenieuozun.wroclaw.pl/wystawa_tytul.htm, це їх сайт, який є інтернет візуалізацією виставки Колісніченка.

Голова Товариства «Меморіал» Роман Круцик розповідає: «Я звертався до істориків у Польщі, що це таке за «Товариство пам’яті жертв українських націоналістів»? Кажуть, у Польщі їх вважають про московською структурою». За словами Круцика, виставка є чітко спланованою провокацією – організатори заздалегідь розраховували на скандал. Російське коріння українсько-польського конфлікту? На думку народного депутата України Павла Мовчана, ініціаторів конфлікту варто шукати у владних колах Російської Федерації. «І «Русскоязычная Украина», і та виставка, яку вони організували, – це все з ініціативи Інституту СНД, куратором якого є Затулін, і тісним співробітником є Колєсніченко», – каже він. Володимир Сергійчук вважає, що метою організаторів виставки було спровокувати міжетнічні конфлікти. «Виставка спрямована на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, на те, щоб загострити українсько-польські та українсько-єврейські стосунки», – каже історик.

«Волинська різня» — що ж це?

Поміркуймо самі 

Уперше фотокопії сторінок прес-релізу цієї скандальної виставки підсунув мені російський так званий «Рутрекер» у НЕТ-мережі в середині квітня, потім я знайшов весь прес-реліз на сторінці «Русскоязычной Украины» в НЕТ, далі, вже в середині травня, натрапив на всі матеріали виставки в польському НЕТі. А шукав їх тому, що колола неправда. Власне, Волинь — це тільки 9 із 59 планшетів виставки. Решта — Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина. Коли розмовляв на цю тему з різними людьми, від пенсіонерів та вчителів історії до керівників партій, громадських організацій району, реакція була однакова: «Це — брехня! Провокація! Але це — Волинь і нас не стосується!» І дуже дивувалися, коли показував їм фото з Борщова, Заліщиків, Копичинців. Ще як стосується! Через декілька років свідків подій не залишиться. Їх пам’яті — теж. А польські матеріали вже стали документами, хоча це лише спогади переселенців — неперевірені, неузгоджені, часом навіть тільки чутки. Сторінка 149 прес-релізу (заголовок: «Документально подтверждённое число поляков, убитых украинскими националистами из ОУН-УПА в повяте (уезде) Борщев в 1939-1946 годах». Під таблицею — напис російською мовою: «Всего убито — 2985 чел. Установлены фамилии — 1535 чел.» А в підсумку таблиці вже польською читаємо, що «всього вбито — 1535, установлено прізвища — 731». Нескладний підрахунок: 1535 — 731 = 804. І виникає запитання: як визначено національність 804 жертв, прізвища яких невідомі? Як відрізнити вбитого селянина— поляка від селянина-українця? Далі з російськомовного тексту довідуюся, що відомі прізвища вже всіх 1535, зате загальне число вбитих — 2985. Тобто 804 невідомих уже ідентифіковано, от тільки ким і як? І звідки взялося ще 1450? Це — кількість жертв у 31 селі, з яких немає інформації? У 5 колонці подається число «залишених спалених садиб» — 3228. І «вінець» — 4 колонка: «Вигнано, виселено — 14991». Якщо прочитати це бездумно, можна й повірити. Та коли поміркувати, зіставити… Згідно з офіційною австро-угорською статистикою 1910 року в Борщівському повіті проживало 42,4 тисячі греко-католиків і 24,3 тисячі римо-католиків. Якщо відкинути п’яту частину українців-римо-католиків і ще п’яту — поляків у змішаних сім’ях — виходить 14,5 тисячі. Висновок: 4 колонка стосується поляків, вивезених у Сибір в 1940-му і репатрійованих у Польщу в 1945—1946 роках. До чого тут ОУН-УПА? І 5 колонка пояснюється просто: 14991:5 (середня сім’я у ті часи) = 2998. Різниця — в 300 садиб. Залишено при вивезенні і репатріації 3000, спалено 300. Чотири хати на населений пункт району. Мої викладки поки що тільки приблизні, але доволі точно збігаються з реальністю. На сторінці 46 прес-релізу (заголовок: «Геноцид. Город Львов») бачимо три фото жертв НКВС у червні 1941 року перед тюрмою на вулиці Лонцького. Стор. 47 — ще два знімки з Лонцького, далі — ще чотири. І підписи під ними майже однакові: «Пример глумления украинских фашистов над евреями». А є ще вступ до прес-релізу. Читаємо: «Выставка… демонстрирует геноцид, совершённый против польского и еврейского населения ОУН и так называемой УПА в ходе … Волынской резни, — реализации политики массового уничтожения этнического польского, украинского гражданского населения и еврейского народа…» Але ж НКВД — не ОУН і не УПА. І знову те ж запитання: як визначено національність осіб (не хочу казати — людей), які обступили голих євреїв на вулиці Львова? Це тільки три сторінки — інформація з двох планшетів: «Львів-місто» і «Борщів». А вся виставка — майже тисяча фото. Приблизно половина — жертви. Жахливі фото. Страшно дивитися. Але я приглянувся. Бережани: капітан запасу, солдат АК. Борщів: солдат ЗВЗ і АК. Бучач: комендант АК «Старий», солдат АК, член польської самооборони, комендант БХ бучацького обводу. Це — невинні жертви? Читаю в польському НЕТІ: «АК … найсильніше і найкраще організована підпільна армія з тих, що діяли на той час у Європі». Далі — більше. Золочів: «Замучений НКВД разом з іншими в’язнями на підставі доносу українців». Броди: «Убитий НКВД з доносу українця». Ось такий поворот справи. Стривайте, панове: а замучені в тюрмах Львова, Золочева, Бережан — це жертви ОУН-УПА? Приблизно третина знімків — пам’ятники жертвам. Кожний п’ятий — в Україні, решта — в Польщі. А ось — вершина цинізму. Золочів: «Пам’ятне фото на кладовищі біля братської могили жертв злочинів НКВД при допомозі українців і євреїв у червні 1941». Я так переклав з польської. Може, неправильно зрозумів? Але не думаю, що помилився. Решту фото — шосту частину — можна було б об’єднати однією назвою: «Ностальгія». Будівлі — костьоли, ратуші, вокзали, оборонні споруди. Надгробки, пам’ятники. Люди — військовий оркестр, оркестр пожежної команди, групове фото прикордонників. І нічого б, якби не підписи. А вони такі. Надвірна: «Пнів. Польські сліди. Руїни замку Куропатів». Снятин: «Заболотів — костьол. Після 1945 знищений українцями, що знищують польські сліди». Стрий: «Сколє. Після винищення поляків у 1944 вбивцями з ОУН-УПА українці костьол довели до руїни». «Винищення» зацікавило особливо. В таблиці: «Вбито — 46, відоме прізвище — 1, вивезено — 2190». Радянська влада вивезла «тільки дві тисячі». ОУН-УПА «винищила» одну людину. Щодо решти 45, чиї прізвища невідомі, не хочу вірити! Українця від поляка без документів відрізнити — по чому? Прикидаю так, як і раніше: залишилося близько 400 поляків у змішаних сім’ях та ще стільки ж українців-католиків. Це був їхній костьол. Хто зняв з реєстрації католицьку громаду, як і греко-католицьку, хто зробив з церкви й костьолу склад отрутохімікатів, у кращому разі — спортзал чи ресторан, хто всіма методами вбивав у свідомість людей атеїзм, забороняв відкриття храмів? Я вважаю — Радянська влада. Організатори виставки вважають — українці. Борщів: «Скала над Збручем. Руїни костьолу. Знищення польських слідів». За 30 років був біля цього костьолу сотні разів. Руїн не бачив. Бачив величний храм, закритий, залишений без догляду. Останній раз був біля нього рік тому. Зняв на фото меморіальні таблиці на стінах, пам’ятний хрест. Поговорив з місцевим жителем — греко-католицька громада відремонтувала костьол та використовує його. І знову — вершина цинізму. Золочів: «Сасів. Листівка українською мовою з 1941 р.» Ось її текст: «ПАМЯТАЙ СИНY! ЦЕ ТВОІ ВОРОГІ БІЛШОВИКІ ПОЛЯКІ МАДЯРИ ЖИДОВИНА ЦИГАНИ NИШY ІХ». Букви я передав точно. Порівняв з листами своїх стриїв —довоєнними та воєнного часу. І не вірю, що це писав українець. Поряд — ще один знімок, довоєнний. Золочів: «Чижів. Польські і українські діти із загальної школи. Польські діти замучені ОУН-УПА». А хто вижив з українських дітей? Повертаюся до передмови. «Цель выставки — ознакомить украинскую и мировую общественность с масштабами преступлений, совершённых ОУН-УПА и применяемых методах истребления польского, еврейского, украинского, русского, ромского народов». Вважаю, що мета виставки зовсім інша. 1. Дискредитувати ОУН-УПА в очах росіян — громадян України, русифікованих українців(тексти — російською), українців сходу, півночі, центру й півдня України, незнайомих з реальною картиною подій 20 століття, особливо 30—50 років. Робиться це шляхом однобокого, спотвореного відображення подій, гіперболізації втрат польської сторони, замовчування того факту, що великими були вони й з української, приписування українцям злочинів СРСР, гітлерівської Німеччини. 2. Показати українців — жителів Волині та Галичини — вбивцями, мародерами, руйнівниками, фашистами, недостойними бути громадянами України. 3. Змусити людей повірити, що українці завжди були ворогами поляків, польської культури. 4. Так перекрутити факти, аби видавалося, що тільки поляки були носіями культури на Волині та в Галичині. 5. Сформувати думку, що нібито не існує Рівненщини, Волині, Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини, а були і мусять бути КРЕСИ ВСХОДНІ в складі ЖЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ. Існування цих областей, мовляв, є історичною помилкою. Кожна з цих тез виражається відповідними фото, підписами під ними, числовими даними.

Так думаю я, син галичанина й подолянки, житель Галицького Поділля, українець. А закінчити хочу словами чеха Юліуса Фучика: «Люди, будьте пильні!»

Володимир МОГИЛЮК

За оцінкою Freedom House, Україна є «частково вільною» державою

Американська громадська організація Freedom House, яка стежить за розвитком демократії у світі, вважає, що Україна минулого року зробила крок назад у дотриманні політичних прав. Це передовсім пов’язано з ув’язненням колишнього прем’єр-міністра  Юлії Тимошенко. В інтерв’ю Радіо Свобода чільний представник Freedom House закликав Захід різкіше реагувати на цю справу, ніж це було дотепер. 

Оприлюднений 19 січня звіт FreedomHouse також вказує на позитивні тенденції у М’янмі та повстання у арабському світі, що надихнули мільйони людей в авторитарних суспільствах. На Банковій кажуть, що вивчають цю доповідь.  

За оцінкою Freedom House, Україна є «частково вільною» державою. При цьому падіння у рейтингу демократії, що розпочалося два роки тому з приходом до влади Президента Віктора Януковича,  є серед найбільших за останні роки в усьому світі (падіння на 13 балів протягом 2007-2011 років).
За останнім рейтингом, рівень політичних прав в Україні в 2011 році понизився на одну сходинку. Оглядачі пов’язують це з утисками опозиції, використанням судів у політичних цілях, наступом на свободу слова та використанням сили проти демонстрантів.