Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.
Вид:
короткий
повний

Твоя Україна

«языковой закон»-черговий силовий прийом Януковича

  • 09.08.12, 14:38


"Янукович в черговий раз продемонстрував, що вихід з будь-якої тупикової ситуації може знайти винятково в демонстрації грубої сили", - пише Віталій Портников у публікації, посилання на яку він розмістив на своїй сторінці в Facebook.

"Не можна сказати, що Віктор Янукович продовжив свою політичну кар'єру, підписавши один із самих скандальних законів у сучасній історії України. Поставивши підпис під документом, глава держави продемонстрував свою нездатність до маневру, до розуміння проблем більшості населення країни, що не голосували за нього на президентських виборах 2004 та 2010 року й не   дали голосів,  Партії Регіонів і її сателітам на останніх парламентських виборах. Янукович у черговий раз продемонстрував, що вихід з будь-якої тупикової ситуації - а історія із законом була саме тупиковою ситуацією - він може знайти винятково в демонстрації грубої сили.

Але, з іншого боку, президент підніс прекрасний подарунок і своїх супротивників, і своїм соратникам. Майбутня передвиборна кампанія стане боєм по мовному питанню, змаганням у демагогії й взаємних обвинуваченнях в "неповазі" і відсутності "реального" патріотизму. Тепер нічого придумувати не потрібно - ні партії влади, ні опозиції. Можливо, влада домагалася саме цього, коли саме  напередодні парламентських виборів запускала мовну провокацію. Але допомогла не тільки собі. Боротьба навколо "мовного" закону допоможе й опозиціонерам сховати відсутність яких-небудь реальних подань про майбутнє країни.


У цьому й складається головна проблема майбутніх виборів в український парламент. Так, владу потрібно міняти. Так, кращим виходом для України була б дострокова відставка Януковича - думаю, нікого не потрібно переконувати, що кожний новий день його перебування в посаді президента країни наближає державу до краху. Але що потім? Скасуємо "мовний" закон, що фіксує те, що так і не вдалося перебороти - фактичну відсутність українського не просто в значній частині країни, але у всіх містах- миллиониках? А далі?


Що далі - не знає й не розуміє ніхто. Ні "регионалы", ні опозиціонери. Скарбниця фактично порожня, кредитів Україні ніхто не дає, ціни на газ ніхто не знижує, інвестицій немає й - якщо не зміниться кримінальний режим - не передбачається. Держава впритул підходить до можливості відмови від виконання соціальних функцій, за яким може піти колапс того, що ще залишилося від правоохоронної системи. Але політики воліють із виборцями про все це не говорити. Вони спілкуються з нами як з дітьми - обіцяють поліпшити, підвищити й виплатити. Тепер - завдяки Януковичу - і це не потрібно робити. Можна просто обіцяти скасувати (захистити) "мовний" закон - і золотий ключик у нас у кишені.


Втім, якщо з нами так спілкуються - може бути, ми дійсно ще не виросли? І заслужили таке фактично неприкрите презирство до нас? Главі нашої власного - власної! - держави - наплювати на майбутнє української мови. Політикам набагато цікавіше займатися мітингами, аніж розрорбкою реальних програм запобігання кризі. Лідер опозиції у в'язниці - і ніхто не збирається переглядати политизваний вирок. 

Поклавши руку на серце: це дійсно та країна, у якій ми хочемо жити? І  чи може бути своєю така держава? Держава, яку ми давно перестали контролювати - але яка не перестала нас використовувати".


Я-ч поза законом. ''Гуманітарна інтелігенція''-''чесні фраєри"

  • 08.08.12, 19:22
Україна – країна ''тєрпіл''Фундаментальною основою філософії права є уявлення про природнє право – про ідеальні норми, що не залежать од людського фактору і витікають з природи самої людини.


В певних ситуаціях природнє право передбачає, що правовою поведінкою є недотримання чинного (позитивного) законодавства. Тобто в певних ситуаціях не коритися діючим правовим нормам і державним інституціям є не лише моральним обов'язком громадянина, а й правовою формою поведінки.

Право народу на повстання проти царя-узурпатора, право народу на бунт чи революцію – саме з арсеналу природнього права.

Вважаю, що в Україні є декілька ситуацій, які мають саме екзистенційну (а не звичайну політичну) природу, коли люди, громадяни, народ не просто в змозі, а зобов'язані скористатися своїм природнім правом.

До таких належить ситуація, коли, приміром, влада стріляє в неозброєний натовп бойовими набоями або давить демонстрантів танками. (У Кучми в 2004-му хватило розуму та страху божого не використовувати воєнну силу проти Майдану.)

До таких ситуацій належить державна зрада, знищення держави, війна проти власного населення, розпалювання громадянської війни.

Сюди ж слід віднести і "мовний закон". Люди, які причетні до його прийняття, – свідомо чи несвідомо причетні до розпалювання громадянської війни.

Але після вступу закону в дію можна вважати, що ця влада позбавлена легітимності, тому будь-який спротив їй не є злочином, не є правопорушенням, як не є правопорушенням спротив Батию, Наполеону, Муравйову чи Гітлеру.

Знову – Руїна.

Знову Україна – це країна без власної держави.

Знову замість держави – квазідержавний апарат самозванців, що позбавлені легітимності.

Знову – війна.

Знову Січ – проти Орди.

Боже, дай сили!



P.S.

Трохи здивували "гуманітарні інтелігенти", що вчора говорили з гарантом про цей закон.

Вони думали, що до них ставляться як до рівних, що їхня думка – цікавить владу, що вони такі важні, тому можуть вплинути на керівництво.

Але їх тупо розвели і публічно відп...сили.

Вони щось блеяли – мовляв, добре, що він розуміє важливість мовної проблематики, що він – за те, аби цей закон "допрацювати" і восени "змінити". (Окремого обговорення заслуговує феномен "галицького колабораціонізму – од Ярослава Галана і до нинішніх.)

І ніхто з них не сказав: "Пане гаранте, підписанням цього закону ви розпалюєте війну і опиняєтесь поза законом. Після вашого підпису ми маємо право не коритися вашому режиму і вважати вас особисто узурпатором та самозванцем. Не робіть лиха, не слухайте ваших американських піар-радників, які вашими руками намагаються робити у країні ситуацію "керованого хаосу". Збережіть спокій, а ми за це – обіцяємо вам свою вимушену лояльність". Жоден з цих "гуманітаріїв" нічого подібного йому не сказав. Бо можуть не дати премійки, можуть не покликати на чергову зустріч влади з інтелігенцією та на фуршет, можуть не пустити до дерибану бюджету на 200-ліття Шевченка,

Шановні пані Ліна Костенко, Ольга Богомолець, Ніна Матвієнко та інші! Яке щастя, що Вас не було на цьому глумі.

Проте, сьогодні, як ніколи, проявилося, що кожен народ заслуговує на свою владу і на свої закони.

Якраз в такі "біфуркаційних" точках проявляється: ти – тушка і бидло в людському обличчі чи козак і достойна людина.

І якщо ти – бидло, і якщо весь твій народ – нація "тєрпіл", значить, скоро на твоїй землі будуть жити інші, більш достойні народи.

Та і не твоя це земля, якщо ти її не зумів боронити од загарбників...

Хіба не так?...



Андрій Окара

Про що співають президенти

  • 07.08.12, 23:50

Музика у президентській кампанії США - паралелі з Україною 
Вивезення робочих місць закордон та офшорні кошти республіканця Міта Ромні – нова тема президентської передвиборної кампанії у США. Демократ Барак Обама запустив кілька рекламних роликів, де звинувачує суперника виборчих перегонів у порожніх обіцянках: скоротити безробіття та міжнародний борг країни.

«Я Барак Обама і я підтверджую цей меседж», – каже господар Білого дому у своїй рекламі. А потім без слів надає голі факти економістів про бізнес-діяльність кандидата від Республіканської партії, який, перебуваючи за кермом компанії Bain Capital до 2002 року, скорочував робочі місця в Америці і створював нові у Мексиці, Китаї та Індії.

Ромні та Обама: курс на патріотизм

Іронія – у пісні «Америка Прекрасна», що лунає на задньому плані реклами. Міт Ромні, якому бракує музичного слуху, співає електорату про красу просторих небес Америки, про поля та степи країни, Божу щедрість до США. Резюме вкінці відео: «Ромні – це не вирішення, це сама проблема».


Кандидат від Республіканської партії Міт Ромні, фактично, побудував свою президентську кампанію на цій патріотичній композиції. Часто перед аудиторією згадує слова пісні, перефразовує їх під свої обіцянки. Він відкидає звинувачення Президента Обами, водночас ухиляється від пояснень своєї причетності до скорочення робочих місць у США. Ромні також зволікає із вичерпним коментарем щодо мільйонів, які він, за даними американських медіа, накопичує в офшорах на Бермудах, Кайманських островах та в швейцарських банках.

За даними дослідження економіста Джейсма Генрі, яке наводить BBC, нині багатії світу ховають в офшорних банках щонайменше 21 трильйон доларів. Це сума, що дорівнює бюджетам США та Японії разом. Інші експерти переконують, що ця цифра може сягати 32 трильйонів. І це не враховуючи нерухомості. Лише фінанси.

Між тим, Міт Ромні не пояснює природу свого надбагатства, а робить у відповідь відеоролик про політичного опонента. Після того, як Барак Обама під час зустрічі зі спонсорами Демократичної партії заспівав «Я так в тебе закоханий» (початок пісні «Let’s stay together», Al Green), Ромні заявив, що демократ Обама догоджає лише своїм лобістам та донорам і не дбає про середній клас.

Сам Барак Обама напередодні також співав патріотичної – про власне місто Чикаго. Правда, у чинного Президента США зі слухом все добре, та й компанію йому склали класик американського блюзу Бі Бі Бі Кінг та не менш відомий рок-музикант Мік Джагер із «The Rolling Stones».

Колискова від Януковича

Політична картина США нагадує українські реалії. Та ж музика, ті ж вивезені закордон гроші. Україна, за даними вищезгаданого дослідження, серед лідерів-постачальників коштів в офшорні банки. За роки незалежності багатії вивезли з України 167 мільярдів доларів.

Тим часом, з екранів телевізорів політики грають на фортепіано «Мурку», віртуозять між ногами на скрипці, знімають про себе фільми, а Президент, щоб бути кращим напевне, до співу додав ще й танці.

Та було б нічого, якби заспівав патріотичної, як це роблять його західні колеги. Піснею з російського репертуару Віктор Янукович запевняє: «Любімий город может спать спокойно». А поки країна спить, її «лідер» – у танці. От лише уроків хореографії головному регіоналу також не бракувало б:


Чиновники так загрались у вибори, що забули: політика – це не шоу-бізнес. А гроші створені, щоб ними оперувати. Для керування країною потрібен дипломат, оратор, мислячий лідер та врешті добрий менеджер. А музичні таланти демонструють зовсім на іншій сцені.

Ярина Матвійчук
vidia

Ющенко сдал бабу Веру прокуратуре

  • 07.08.12, 22:33


Мастеров политического предательства в Украине принято называть «тушками». Но как назвать того, чья карьера целиком и полностью стоит из сплошной цепи предательств? Предательств больших и маленьких, простеньких и таких, что достойны пера классиков детективного жанра.  Предатель... просто и лаконично. Предатель. Или же можно упомянуть Ющенко Виктора Андреевича. В современных политико-правовых украинских реалиях этого зачастую будет достаточно. Его фамилия надолго станет нарицательным при упоминании о продажности и непоследовательности, как характерных признаках украинских госслужащих и политических деятелей.

Жизнь как предательство

За свою яркую и, безусловно, феноменальную карьеру Виктору Андреевич не раз расставался со своими самымим преданными соратниками. В 2010-2011 гг. он совершенно бессовестно поступил с Юлией Тимошенко и Юрием Луценко, сделавшими его сначала премьером, а потом президентом. Взял и отдал их на растерзание некогда общих оппонентов, если, конечно же, к «ястребам» из Партии регионов на подобие Рената Кузьминаили Сергея Лёвочкина применимо такое цивилизованное понятие как «оппоненты».  В сфабрикованном против Тимошенко т.наз. «уголовном судебном процессе», где по подсказкам с Банковой своими потными ручёнками «правосудие» вершил некто Родион Киреев, мистер Ющенко вообще играл роль закулисно режиссёра. Он не гнушался откровенного лжесвидетельствования, публиковал в СМИ методологию общения Генпрокуратуры с лидером оппозиции. И, вообще, говорят, помог Генпрокуратуре подобрать в качестве «судьи» кандидатуру племянничка одного из своих протеже в Госналоговой. А ещё раньше Ющенко напрочь забыл о тех, перед кем он клялся на Майдане зимой 2004-2005 гг. Забыл о больных онклогическими заболеваниями детях, так и не дождавшихся хвалёной «Больницы будущего». Точно так же как при помощи спецслужб и по отцовскому благословлению Кучмы он расчищал себе дорогу от мешавших ему Вячеслава Чорновила и Вадима Гетмана. Близкие покойных среди наиболее заинтересованных в обеих трагедиях называют в т. ч. и Ющенко.

Как предать вторую мать

Последним близким ему человеком, с которым решил навсегда попрощаться Ющенко, как всегда грубо и демонстративно, стала многолетняя заведующая его приёмной, «няня...», «мама...», «баба Вера». В миру Ульянченко Вера Ивановна, один из крупнейших землевладельцев Кивеской области, сама по себе приветливый и отзывчивый человек, никогда ни в чём не отказывавшая как своего непосредственному начальнику, так и его многочисленным «любым друзям». После совокупления«Нашей Украины» с Украинской народной партией (УНП) и Конгрессом украинских националистов (КУН) Ульянченко не взяли в партийный список «нашеукраинцев», равно как и не поддержали её по одномандатному округу. А вместо этого... здали в прокуратуру. Иначе как ещё прикажите понимать информацию о возбуждении уголовного дела против бывшего первого заместителя председателя Киевской областной государственной администрации (КГГА) Ростислава Еремы, обвиняемого в превышении власти и подделке документов в процессе реализации благотворительного проекта «Согрей любовью ребенка». При этом отвечающий за реализацию проекта фонд «Велика родина» до сих пор возглавляет Ульянченко, глава КГГА в 2006-2009 гг. По мнению следователей, Ерема как служебное лицо не мог поддерживать выделение средств на очередной проект, а фактически аферу на детях, организованную кланом Ющенко-Ульянченко. Сейчас из него сделают «стрелочника». Не исключено, что вслед за собою горемыка потянет остальных «согретых» чужими деньгами. И в первую очередь, естественно в органах вспомнять о бабе Вере. Так ей легче будет расстаться с уставными документами и печатью политической партии «Наша Украина». Сейчас там другие хозяева, скупившие всё и вся члены Семьи занимающего должность президента.  СПРАВКА Проект «Согрей любовью ребенка» был учрежден в 2007 году по инициативе президента Виктора Ющенко.
В рамках его реализации за счет украинских бизнесменов обещали улучшить жилищные условия многодетным семьям. Главой Нацсовета стала дочь президента Виталина Ющенко.

Дмытро ДОБРЫЙ dm-dobriy, UAINFO
http://uainfo.censor.net.ua/heading/politics/22553-yuschenko-sdal-babu-veru-prokurature.html

Пауки в луганской банке

  • 07.08.12, 21:01
В Луганской области появился новый оппозиционер. Впрочем, к объединенной оппозиции он не имеет никакого отношения. Это никто иной, как Владимир Ландик - видный регионал, поссорившийся с Александром Ефремовым и вышибленный пинком под зад из партийного списка. До последнего Ландик сохранял надежду выиграть хотя бы мажоритарку, но жесткий облом ждал его и там. По "ландиковскому" округу "регионалы" выдвинули совсем другого чувака - Юрия Терникова (его называют местным владельцем нелегальных угольных и каменных карьеров), тем не менее сам Ландик от участия в выборах отказываться не думает, и продолжает вести избирательную кампанию. Более того, регионал стал яростно критиковать товарищей по партии, превратившись в самого отчаянного оппозиционера. Такой резкой критики регионалов Луганщины не позволяли себе даже местные оранжевые.

Главе Перевальского района регионалу Сергею Бурбело и кандидату Терникову Владимир Ландик написал гневное открытое письмо, где обвинил их в гибели людей на копанках, коррупции, воровстве и бандитизме. Оно стоит того. чтобы его процитировать:

Ведь именно вы, как вас называют люди - «хозяин Перевальского района», - вместе с Юрием Терниковым, как я уже неоднократно имел возможность убедиться, стоите практически за всеми негативными явлениями в социально-экономической жизни района, на которые мне на каждой встрече (а их я за последние несколько месяцев провел более двухсот) жалуются избиратели, в том числе и жители Перевальска, Зоринска, Артемовска, Чернухино, Городища, Селезневки и Бугаевки. Это именно вам и Юрию Терникову должны говорить «спасибо» оставшиеся без кормильцев шахтерские семьи. Ведь именно вы несете и моральную, и политическую ответственность за гибель людей на «копанках», работающих прямо перед носом возглавляемой вами власти.

Это именно при вашем молчаливом согласии экологическая ситуация в изрытом километровыми нелегальными карьерами районе уже давно является катастрофической. Кому как не вам, Сергей Лазаревич, знать и об ужасающем состоянии дорог в районе. Вернее, об их отсутствии как таковых. Да и откуда на Перевальщине взяться нормальным дорогам, если по ним ежедневно проезжают сотни тридцатитонных грузовиков с углем из незаконных, «крышуемых» Юрием Терниковым карьеров.


Полностью здесь

Бигборд Ландика в Перевальске - "Обеспечу стабильную работу государственных шахт". Разумеется вранье - у нардепа нет таких возможностей. Более того, Ландик был депутатом все предыдущие пять лет, и все, что мог обеспечить, уже бы давно обеспечил. Но что еще обещать местным? Выиграть-то хочется. А лохи раз за разом ведутся на глупейшую агитацию, которую способен раскритиковать в пух и прах даже школьник.



Еще один плакат Ландика. Для перевальчан так и осталось большой загадкой, каким именно образом имел честь служить им нардеп. Мажоритарки на прошлых выборах не было, Ландик в округ носа не казал, и вспомнил о такой дыре, как Перевальск лишь после того, как пролетел по спискам.



А это уже реклама Терникова. Еще более беспощадная и бессмысленная. Список людей, о которых десять лет якобы заботился кандидат никому не известен.



Фото отсюда.

Пауки в банке вцепились друг в друга, не смотря на один цвет политической символики. Но кто бы из них не выиграл - проиграют граждане и Луганская область. Такие вот выборы без выбора.

http://frankensstein.livejournal.com/318345.html

Сімейний підряд: до Ради прагнуть діти, батьки та подружжя

  • 07.08.12, 20:32
Кумівство в буквальному сенсі слова для української політики — не новина. Рідних і близьких просувають по державній службі чи по політичній драбині в першу чергу через фактор довіри: на “своїх” у більшості випадків усе-таки можна покластися

Однак бувають й інші резони — скажімо, необхідність захистити бізнес, формально записаний на родичів, або навіть врятувати самих цих родичів від кримінального переслідування.

У лавах кандидатів на депутатство в наступному парламенті, що його обиратимуть 28 жовтня, чимало таких прикладів.

Хрестоматійний випадок бачимо в списку “партії влади”, де під № 22 значиться Віктор Янукович-молодший. Другий син президента уже відбув один депутатський термін, протягом котрого запам'ятався лише тим, що рік тому потрапив під журналістський об'єктив у надзвичайно нетверезому стані (щоправда, було це не в Раді, а на вулиці, до того ж, поводився Віктор Вікторович сумирно). Та ще інтересом до сфери телекомунікацій, котрий раптом охопив законотворця після скандалу з Ex.ua у лютому. В цілому ж, виборцям від таких депутатів ні жарко, ні холодно, тиснути кнопки за вказівкою Михайла Чечетова є кому і так.

Ще не має досвіду законотворчої роботи син прем'єр-міністра Миколи Азарова Олексій. Проте він, принаймні, не здобув теплого місця в партійному списку, і йде на вибори за мажоритарнм округом. З іншого боку, округ цілковито лояльний (у м. Слов'янськ на Донеччині). До того ж, задобрювати виборців Азаров-молодший буде за рахунок бюджету: його новостворена громадська організація “Наш регіон” уже помічена місцевими оглядачами в піарі на проектах, що реалізуються коштом держави.

І, звісно, Азарова-молодшого не спинять каверзні запитання журналістів про його вид на мешкання в Австрії та шикарний будинок там же. Тиждень тому він, перебуваючи в Слов'янську, на цю тему сказав: будинок, фото котрого потрапило в ЗМІ — “просто житловий будинок”, треба так розуміти, не його.

Відсутності досвіду не закинеш братам Клюєвим, котрі багато чого досягли як у бізнесі, так і в політиці та державному управлінні48-річний Андрій Клюєв,  в лютому перекинутий з посади першого віце-прем'єра у крісло секретаря Ради нацбезпеки, обіймає в списку “синьо-білих” почесне 4 місце; раніше на різних виборах він успішно очолював виборчий штаб.

Його брат, 43-річний Сергій Клюєв, депутатствує з 2006 року. І, поза всяким сумнівом, підтвердить свій мандат, адже обиратись буде за мажоритарним округом на Донеччині, де розташовано серце бізнес-імперії Клюєвих — завод “Укрпідшипник”.

За мажоритарним округом у Феодосії піде на вибори рідна сестра “не першої, але й не другої людини в державі”, як називають деякі соратники главу адміністрації президента Сергія Льовочкіна. Юлія Льовочкінапочатково фігурувала у виборчому списку, але “цілилась” саме на округ: там веде активну діяльність соціальний фонд її імені, а нещодавно місту дали “під вибори” 24 млн. грн. субвенцій із державного бюджету.

Є думка, що в мажоритарники пані Юлія пішла для того, аби, в разі потреби, підстрахувати брата: якщо він втратить нинішню посаду, депутатка може скласти мандат, і тоді пан Сергій обереться до ВР за її “пригодованим” округом.

57 номером від регіоналів утретє піде у Раду Артем Щербань, син колишнього губернатора Донецької та Сумської областей, депутата трьох скликань Володимира Щербаня. Останній “уславився” тим, що після Помаранчевої революції утік до США, де був затриманий, екстрадований в Україну, але незабаром випущений з-під варти під поруку депутатів від ПР. Щербань-старший може обиратися до Ради за мажоритаркою на Сумщині, де володіє харчовими та фарфоровим підприємствами.

Тим часом на тій же Донеччині, неподалкі Азарова-молодшого, обирається діючий нардеп, рідний брат екс-генпрокурора Геннадія Васильєва Олександр. Сам пан Геннадій має в списку ПР цілком прохідне 54 місце. А в Макіївці кандидатом від влади значиться такий собюі Валерій Омельченко — зять померлого торік голови уряду Криму Василя Джарти. Як відомо, кар'єру свою Джарти почав саме в Макіївці, був там мером (до 2002 року), і відтоді завжди мав на місцеві справи вирішальний вплив.

Втім, “сімейний підряд” в мажоритарних округах — це окрема історія.

Повертаючись до основної теми: друга за потенціалом політична сила — Об'єднана опозиція — сьогодні гучно заявляє, що ув'язнена Юлія Тимошенко спеціально наполягала на невключенні до списку її родичів. Мовляв, саме тому там немає її чоловіка Олександра та доньки Євгенії, про що всерйоз розмірковували деякі голови на Турівській ще навесні. Немає й тітки екс-прем'єра Антоніни Ульяхіної, котра давно керує організацією БЮТ на рідній Тимошенко Дніпропетровщині, й котру місцеві оглядачі даремно чекали побачити в ролі кандидата-мажоритарника.

Водночас кидається в око, що всі ці люди були б вірними саме Юлії Володимирівні. А не, скажімо, Олександру Турчинову чи, тим паче, Арсенієві Яценюку.

При цьому в опозиційному списку знайшлось місце для дружини Юрія Луценка Ірини (№ 18). Це зручно з точки зору захисту інтересів сім'ї ув'язненого екс-міністра, в тому числі майнових — адже прокуратура все ще не полишає надії вибити з Луценків збитки, котрих, як вирішив суд, пан Юрій завдав державі під час святкування Дня міліції в 2008 р.

Якщо згадана вище Ульяхіна на цих виборах є “куратором” Дніпропетровщини від центрального штабу опозиції, то безпосередньо штабом в області керує голова обласної організацїі Федерації футболу, раніше не відомий широкому загалові Андрій Павелко. Він має в опозиційному списку 29 позицію. Водночас на 46 місці —бізнесмен Леонід Сергієнко, котрого в пресі називають тестем зазначеного Павелка.

Міні-скандал викликало 55 місце Тетяни Донець. Особливого присмаку скандалові надавав той факт, що до позаминулого року світська красуня Донець перебувала в романтичних стосунках з відомим депутатом-регіоналом Василем Горбалем. Але нині партійців більше дратує той факт, що Тетяна сяде в крісло народного депутата прямо з крісла депутата районної ради (в Шевченківському районі Києва). Тоді як чимало заслужених і досвідчених парламентаріїв прохідних місць не отримали.

Те, що матір Тетяни стояла разом із Юлією Тимошенко біля витоків партії “Громада” ще за часів Павла Лазаренка, для цих партійців виправданням аж ніяк не є. Як і дружба самої Тетяни з дружиною Миколи Мартиненка. До речі, за словами деяких “тимошенківців”, в список Донець вписали не з боку Турівської, а за квотою Арсенія Яценюка.

Високі посади батьків, як і їх заслуги, утім, не завжди є перепусткою у велику політику. Син багатолітньої довіреної помічниці Тимошенко Ольги Трегубової, наприклад, опинився на непрохідному 113 місці. А нинішній народний депутат від БЮТ, донька судді Конституційного суду Віктора Шишкіна Еліна — аж на 156-му. В кожному репортажі зі “з'їзду” опозиції, де просто неба затверджувалися списки, згадано про те, як депутатка не змогла стримати сліз.

Нарешті, буває й таке, що “свої” йдуть до парламенту від різних сил. Скажімо, депутат Олександр Чорноволенко балотуватиметься від Об'єднаної опозиції за мажоритарним округом у Києві на Подолі, а йогодружина Людмила Закревська піде за округом в Голосіївському районі столиці від УДАРу Віталія Кличка.

Від того ж Кличка в київському окрузі № 222 на Солом'янці висувається телеведуча Рена Назарова. Очевидно, вона має мовчазне сприяння влади, й до виборів готувалась давно: киянам не перший місяць знайомі її “портретні” біг-борди, що наче б то рекламують її телепрограму. Між тим, чоловік Назарової Юрій Збітнєв у 2004 році висувався кандидатом в президенти. Деякі аналітики вважали його “технічним кандидатом” Віктора Ющенка.

В партійному списку Кличка впадають в око не так чиїсь родичі, як чиїсь друзі. Наприклад, № 16 Марія Іонова — подруга Катерини Ющенко. А в Оксани Продан, котра “засвітилась” для широкого загалу під час “Майдану підприємців” півтора роки тому, за даними ЗМІ, чоловік має доступ до самого Дмитра Фірташа. Це вже швидше “родичі друзів великих людей”.

Як уже сказано вище, цікаво виглядає “сімейний” підряд на деяких мажоритарних округах. Найяскравішим його прикладом, мабуть, є суперництво на Вінниччині, де перетнулись інтереси міністра економіки Петра Порошенка та голови митниці Ігоря Калетника. Порошенко йде по одному з місцевих округів, а на іншому просуває свого батька Олексія Порошенка. Водночас за цим другим округом може висуватись двоюрідня сестра Ігоря Калетника Оксана Єлманова, котра спеціально для цього кілька місяців тому повернулась на дівоче прізвище.

Справа в тому, що частина регіону вважається вотчиною Григорія Калетника, батька головного митника і некоронованого “спиртового короля”. Сам він теж іде в депутати за округом на Вінниччині. На початку червня в ЗМІ потрапила фотографія записки, переданої в сесійній залі голові фракції ПР Олександру Єфремову. В записці йшлося, що можливе висунення Оксани Калетник підриває домовленості регіоналів з Порошенком.

Наразі ситуація лишається невизначеною. Цікавий штрих: сам голова Держмитслужби Ігор Калетник обереться до ВР як № 7 виборчого списку Компартії. Злі язики вже не перший рік твердять, що між нинішнім керівником митниці та полум'яними борцями за повернення соціалізму існують тісні фінансові зв'язки.

Тож сімейственість у вузьких колах вітчизняних “небожителів” обіцяє процвітати й надалі. Хоча на завершення треба сказати, що в цих речах важливо не помилитися. Так, нинішній спікер Володимир Литвин висувається в Житомирській області. Водночас від його Народної партії в Кіровоградській області балотуватиметься чинний нардеп Юрій Литвин. Але об'єднує їх тільки спільна партійність та однакове прізвище — жодних родинних зв'язків між двома народними обранцями не існує.

tyzhden

100 дней «омбудсмено-патологии»

  • 07.08.12, 06:25


Приближаются 100 дней с того времени, как пост омбудсмена со скандалом занял новый и, мягко говоря, неоднозначный персонаж. Но дело не столько в персоналиях, сколько в самом институте Уполномоченного по правам человека. За короткий промежуток времени институция, долженствующая по закону и по смыслу, быть полностью независимой, глубоко моральной и высокопрофессиональной, деградирует буквально на глазах и подвергается полной узурпации со стороны власти

Столь вопиющие процессы уже вызвали резко отрицательную реакцию со стороны мирового сообщества. В частности, принятая на днях специальная резолюция ПА ОБСЕ однозначно указывает на профнепригодность ныне действующего омбудсмена. Ситуация обостряется еще и тем, что в будущем году Украина должна председательствовать в ОБСЕ, и хотя вопрос об отказе стране в этом праве пока явно не ставится, но между строк такая угроза явно просматривается. Но обо всем по порядку…

Два года правления режима стали чередой узурпаций. Сначала был узурпирован парламент путем создания регионально-«тушечного» большинства при помощи заказного толкования отдельных положений Конституции-2004 ручным Конституционным судом. Затем руками того же КС власть совершила конституционный переворот, объявив Конституцию-2004 «неконституционной» (от чего в Европе чуть не подавились от возмущения и от смеха, ибо «неконституционная конституция» - это то же самое, что «украинский поэт Чехов»!), абсолютно незаконно вернув действие Конституции-1996, наделяющей Януковича теми полномочиями, под которые он не избирался. Судебная власть также была узурпирована. На начало 2012 года институт омбудсмена оставался единственным относительно самостоятельным и независимым от власти органом, который, к тому же, имел прямой выход на международные структуры и пользовался уважением в мире.

Полная узурпация и окончательная деградация

Именно в этот момент истек срок полномочий первого омбудсмена Украины Нины Карпачевой, что стало поводом для захвата правящей кликой институции, призванной защищать права и свободы рядовых граждан. Также есть информация, что некоторые, не слишком обремененные порядочностью персонажи, подвизающиеся в качестве правозащитников, решили использовать «смену караула» в целях, весьма далеких от декларируемой ими правозащитной деятельности.

Пересказывать перипетии «омбудсмено-переворота» особого смысла нет - эти бурные события детально, в лицах и красках, освещались в СМИ. Но на узловых моментах либретто остановиться следует, чтобы лучше понять происходящее.

На должность Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека власть выбрала удобную для себя, управляемую и полностью контролируемую фигуру в лице Валерии Лутковской. До нового назначения она занимала должность агента правительства Украины в Европейском суде. В этом качестве она прославилась циничными заявлениями об отсутствии каких-либо нарушений прав Юлии Тимошенко и Юрия Луценко со стороны правоохранительных и судебных органов. Это можно было бы считать позицией власти Украины или даже личным мнением Лутковской, если бы власть не была откровенно криминальной, а процессы над Тимошенко и Луценко не имели явно заказного и политического характера, граничащего с маниакальным идиотизмом. Интернет завален информацией о том, как Лутковская* исказила данные в своей декларации о доходах, как она работала в коммерческой фирме сына министра юстиции Лавриновича, который ее и продвигал на пост обмудсмена. Есть данные о ее давних контактах с правозащитником Евгением Захаровым, а потому их якобы оппонирование друг другу и яростное «типа оппонирование» самого Захарова к власти во время первого голосования в парламенте у людей политически грамотных вызвало кривую ухмылку, переходящую в гомерический хохот.

[ Читати далі ]