Азово-Керченський кордон. Крапки над «ё»

Невже Київ і Москва справді близькі до того, щоб розв’язати давню суперечку й провести кордон у Керченській протоці? Принаймні емісари Кремля — глава МЗС Сергій Лавров і спікер Держдуми Сергій Наришкін — в унісон поспішають заявити, що Росія і Україна досягли порозуміння стосовно азовсько-керченського врегулювання і переговірний процес близький до завершення. «Це порозуміння має бути підтверджене в столицях, після чого будемо вже це класти на юридичний папір, у якому, сподіваюся, будуть розставлені крапки і над „i“, і над „ё“. Отже, запасіться терпінням. Думаю, що ми цю проблему невдовзі розв’яжемо», — сказав у Нижньому Новгороді Сергій Лавров після зустрічі зі своїм українським колегою Костянтином Грищенком.

Деталей, щоправда, російські дипломати не повідомляють. Особливо не були відверті й їхні українські колеги. Чи то на воду дують, чи то ще з якоїсь причини зберігають обітницю мовчання.

Проте відсутність коментарів лише підігріває цікавість. То що ж відбувається на переговорах про розмежування Азовського та Чорного морів і Керченської протоки?

За інформацією DT.UA, російські пропозиції з урегулювання проблеми було передано ще в грудні. Наші співрозмовники переконують, що українські переговірники навіть були заскочені зненацька. На жаль, деталі цих новацій поки що не відомі — переговори проходять в умовах підвищеної таємності. Але росіяни на останніх зустрічах заговорили не тільки про розмежування акваторії, а й дуже чітко про те, як має пройти кордон, про зони відповідальності. 

Дипломати, які курирують цей напрям в українському МЗС, оцінюють пропозиції росіян як «прийнятні». Мовляв, координати лінії кордону, запропоновані Москвою, лише трохи відрізняються від української версії. Понад те, в останні тижні українські дипломати вперше відчули тиск з боку росіян, які хочуть швидше вирішити питання про делімітацію морських просторів.А тим часом іще кілька місяців тому були всі підстави стверджувати: попри оптимістичні заяви українських і російських політиків, переговори з делімітації морських просторів України і Росії — забіг на довгу дистанцію. Вже надто відрізнялися позиції Києва і Москви з ключового питання — розмежування Керченської протоки.

Росія, по-перше, не визнавала, що за часів Радянського Союзу у протоці існував адміністративний кордон, а по-друге, претендувала на частину Керч-Єнікальського каналу, єдиного водного шляху з Чорного моря в порти Волго-Донського басейну та в Азовське і Каспійське моря. От і пропонували російські дипломати різноманітні варіанти, які дозволяють Кремлю отримати контроль над стратегічним шляхом, що перебуває в українській частині протоки. І відмовлятися від своєї позиції росіяни не збиралися, закликаючи українців то визнати Керченську протоку спільними водами із зонами відповідальності, то провести кордон по середині каналу.

Проте й Київ не збирався поступатися Москві правами на канал, що належав Україні. А щоб заспокоїти росіян, які боялися, що ми можемо в будь-який момент закрити Азовське море для Росії, українська дипломатія пропонувала не тільки зафіксувати в угоді про делімітацію гарантії свободи судноплавства російським кораблям, а й створити спільну корпорацію з експлуатації Керч-Єнікальського каналу. Нарешті, оскільки обидві країни ув’язують в один пакет делімітацію Чорного та Азовського морів і розмежування Керченської протоки, то в Києві навіть були готові трохи змістити кордон в азовській і чорноморській акваторіях у бік України. Але вимога до росіян підтвердити у протоці адмінкордон часів СРСР залишалася незмінною.

Словом, принциповість сторін в обстоюванні своїх позицій не давала підстав очікувати, що на переговорах невдовзі буде досягнуто компромісу. Тим паче що невизначеність у вирішенні питання розмежування Керченської протоки цілком улаштовувала росіян. (Україна відстоювала кордон по червоному пунктиру, а Кремль по синьому )

Але ситуація раптово змінилася.

Що ж сталося, якщо російська дипломатія настільки нагально змінила свій підхід до розв’язання старої проблеми? Ситуація тим більше заінтриговує, що московські пропозиції пролунали в період виборчої кампанії в Росії, коли тема суверенітету РФ над спірними територіями стає особливо болючою. Адже росіянину психологічно складно змиритися з тим, що Москва може піти на поступки Україні і провести кордон, який «відріже Крим від РФ».

Ми далекі від думки, що за такої ситуації Сергій Лавров може діяти без схвалення Володимира Путіна: тамтешня система влади не допускає самовольства в питаннях зовнішньої політики. Тому й не слід шукати будь-яких таємних знаків у тому, що тиждень тому російський прем’єр звільнив Олександра Головіна від обов’язків керівника переговірної групи з питань правового статусу Азовського моря, Керченської протоки та розмежування морських просторів у Чорному морі. Це планова ротація: за інформацією DT.UA, російський дипломат вирушить послом у Швейцарію. А очолить російську делегацію Ігор Братчиков, нинішній посол Російської Федерації у Швейцарській Конфедерації.

Тому питання про причини поступливості росіян на переговорах стосовно Керченської протоки заганяє в глухий кут не тільки багатьох експертів, а й дипломатів, які займаються північно-східним вектором української зовнішньої політики.

Зрештою, річ не тільки в тому, що російська скарбниця втрачає кошти через наявність у керченській акваторії «сірої» зони, що сприяє контрабанді. Хоча, напевно, це міркування й відіграло певну роль у зміні російської позиції. Як не можна виключити й того, що на підходи росіян уплинула наявність перспективних нафтогазових родовищ в Азовському та Чорному морях, активне освоєння яких хотіли б розпочати російські компанії. Але це важко, оскільки значна частина покладів припадає на ділянки, на які претендують і Україна, і Росія. Наприклад, у районі лінії кордону в Чорному морі, запропонованого українською стороною, знаходиться перспективна газоносна площа Палласа.

Проте набагато більша ймовірність того, що проблема розмежування морських просторів стала частиною широкого пакета українсько-російських домовленостей. Принаймні за такий підхід вирішення проблем, що накопичилися, якраз і виступають в адміністрації президента України. Нагадаємо нашим читачам, що ще восени минулого року прем’єр-міністр Микола Азаров заявив в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы», що компроміс стосовно газової угоди — це великий пакет, у якому відображено весь спектр відносин України з РФ. Отже, не виключено, що з цього питання справді вже є принципова домовленість на вищому рівні. Іншого логічного пояснення того, що відбувається навколо розмежування Керченської протоки, не бачить багато хто з наших співрозмовників. Що, втім, не означає, що немає ще й іншої причини.

І хоча деякі аналітики прогнозують, що через кілька місяців після президентських виборів у Росії буде новий етап загострення українсько-російських відносин, чимало наших співрозмовників усе-таки переконані: найближчим часом Київ і Москва усе-таки підпишуть угоду, яка розмежує акваторії Керченської протоки та Азовського і Чорного морів, попри навіть «сирну» війну та невирішеність питання з ціною на газ. Але якою буде плата Києва за делімітацію морських просторів? Що буде з Керч-Єнікальським каналом? І яка доля очікує острів Коса Тузла?

Українські дипломати кажуть, що вирішення питання розмежування морських просторів буде компромісом. І насамперед стосовно Керченської протоки. А от позиція стосовно острова Коса Тузла — «непохитна», оскільки це українська територія, і її ніхто не збирається віддавати. 

Висловимо припущення, що Київ і Москва, скоріш за все, підуть на спільне використання Керч-Єнікальського каналу і створять спільну корпорацію для його експлуатації. За нинішньої ситуації це менше зло. Головне, щоб при створенні корпорації українська дипломатія все-таки обстояла свою позицію стосовно проведення кордону в Керченській протоці й домоглася від російської сторони підтвердження адміністративної лінії, яка існувала у протоці за часів Радянського Союзу. 

Однак українські дипломати, відповідальні за переговори про делімітацію морських просторів, — Костянтин Грищенко, Руслан Демченко, Віктор Кирик — не повинні забувати, що не в правилах Кремля йти на компроміси з пострадянськими країнами в цілому й з Україною зокрема. Київ уже неодноразово підписував пакетні домовленості з Москвою. І кінцеві результати відомі: у Москві люблять жертвувати пішаком, але вигравати партію. І тоді крапка над «і» легко перетворюється на крапки над «ё». На початку надзвичайно поширеного емоційного фразеологічного звороту.