УПА була більш "робітничо-селянською", ніж радянські партизани

Волинський підрозділ Армії на 79% складався з селян і на 16% - з робітників. Професійних військових - 0,3%. Три чверті повстанців мали вік від 18 до 28 років... Унікальна статистика з облікових карток УПА-Північ.

УПА була справді робітничо-селянською армією - про це історикам дозволила говорити облікова статистика УПА-Північ, знайдена в архівах.

Нові дані про лісове військо читайте в новій книзі київського історика Івана Патриляка "Перемога або смерть!", а сьогодні, з нагоди чергової річниці створення Української Повстанської армії, "Історична Правда" першою публікує найцікавіші моменти. 

Як окреслити "колективний" портрет українського повстанця

Окреслити узагальнений образ "пересічного" українського повстанця складно, адже немає достатньої кількості статистичних джерел. Чи не єдиним репрезентативним масивом відповідних матеріалів є 1 445 "Еведенційних карток" (облікових карток) воїнів УПА-Північ (групи "Богун"), що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в Києві.

Група "Богун" оперувала на території Воєнної округи "Богун", яка охоплювала територію південної частини сучасної Рівненської та північної частини сучасної Тернопільської областей.

Обкладинка альбому дереворитів "Волинь у боротьбі" головного повстанського художника Ніла Хасевича (дивіться його роботи в розділі "Артефакти")

"Еведенційна картка" є доволі детальною анкетою з п'ятнадцяти пунктів, що дозволяють скласти загальне уявлення про основні віхи життя конкретної особи. Картки є складовою частиною "Головної Еведенційної книги", яка, очевидно, до сьогодні не збереглася.

Вони виготовлені за єдиним зразком, і це дозволяє припускати наявність наказу командування про здійснення централізованого обліку бійців УПА.

Підручник військової топографії для УПА. 1948 рік (ФОТО)

Частина карток надруковані типографським способом на щільному папері в якійсь із підпільних повстанських друкарень, а частина зроблена з допомогою друкарських машинок на тонкому "папіросному" папері. Всі документи датовані початком 1944 р. - принаймні не вдалося виявити жодної картки, в якій згадувалися б події після січня 1944 р.

"Еведенційні картки" упорядковані в алфавітному порядку, заповнені від руки (судячи з подібності почерків, картки заповнювали не індивідуально, а писарі чи командири відділів), більшість із них не мають механічних ушкоджень, текст читабельний.

Єдиним суттєвим недоліком є відсутність повністю заповнених карток - немає жодної, де б не було "порожніх" граф.

Зразок однієї з карток. "Опінія зверхників" - це "Зауваження командирів". Назва села написана з помилкою - правильно буде ПляшЕва, саме там сьогодні розміщено музей-заповідник "Битва під Берестечком"

Як бачимо, нижні шість граф лишилися незаповненими. В окремих випадках є записи про "опінію зверхників", "кари", "поранення", "відзначення", "підвищення" або "групу крові", однак це радше виняток, аніж правило.

Завершили облік у січні 1944 р., невдовзі, очевидно, картки потрапили до рук НКВД або червоних партизанів, тому останні графи просто не встигли заповнити. А запис такого пункту як "група крові" потребував відповідного лабораторного обладнання, тому робився лише у тому випадку, якщо група крові повстанця була точно відома.

Скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур (ФОТО) 

Отож, сама структура документа підказує дослідникові напрямки, за якими слід характеризувати повстанців, узагальнюючи наявні статистичні дані: місце (регіон) народження, національність, вік, освіта, соціальне походження, професія, сімейний стан, військове звання, служба в арміях іноземних держав, дата приходу на службу.

Наявний масив відомостей дозволяє відтворити достатньо адекватний "колективний образ" повстанця з Волині на зламі 1943-1944 рр.

За оцінками сучасних дослідників, в УПА-Північ наприкінці 1943 р. воювало приблизно 10 тисяч осіб. За відсутності всеохоплюючої статистики точні особисті дані близько 14,5 % вояків виглядають доволі репрезентативно. Програмні цілі УПА подобалися не лише "западенцям"

Серед опрацьованих 1 445 карток повстанців Групи "Богун" 1 133 картки належать місцевим повстанцям і 312 карток містять інформацію про вихідців з різних регіонів України, які територіально не належали до Групи "Богун", а також Росії, Білорусії, Молдови, Кавказу, Середньої Азії.

Це дозволяє вирахувати, що немісцеві вояки становили 21,59 % загальної кількості взятого на облік особового складу, а місцеві - 78,41 %.

Територіальний розподіл мобілізованих вояків УПА

Відтак можна з упевненістю стверджувати: УПА формувалася за територіальним принципом і більшість вояків проходили службу в рідних краях.

Місцеві повстанці більш-менш рівномірно репрезентують всі адміністративні райони, що територіально входили до Групи "Богун", тому немає підстав вважати, що в даному регіоні існували якісь виняткові території, які делегували до УПА особливо великі людські контингенти.

Різдвяні листівки УПА (ФОТО) 

Водночас доволі значний відсоток немісцевого вояцтва засвідчує: Повстанська армія мала тенденцію до перетворення на всеукраїнську збройну силу, а її програмні цілі та ідеї були близькими і зрозумілими для українців з різних регіонів УРСР та з-поза меж республіки.

Робітничо-селянська бандерівська армія

Із 1445 облікованих бійців Групи "Богун" переважна більшість - 1313 осіб (90,8 %) - були уродженцями сіл, а 132 (9,2 %) - міст і містечок.

Серед місцевих повстанців в містах та селах народилося і жило лише 20 вояків, тоді як серед тих, хто прийшов із інших регіонів України міщан виявилося 112, тобто 35,8 % від загальної кількості немісцевих повстанців.

Місце народження вояків УПА

Місце народження вплинуло й на вибір роду діяльності. Землероби переважали серед обох категорій повстанців (місцеві та немісцеві). Робітники й ремісники складали заледве шосту частину від місцевих і трохи більше чверті від немісцевих бійців УПА.

Мандик Хасман - єврей з УПА. Місцевий (ФОТО)

Серед немісцевих повстанців дещо більший відсоток робітників і ремісників зумовлений вищим рівнем урбанізації та індустріалізації на території СРСР, ніж у довоєнній Польщі.

Професії облікованих повстанців

Наведена статистика вкотре цілком спростовує абсурдне твердження радянських публіцистів і вчених про "буржуазний" характер Повстанської армії.

Радянські карикатури на "буржуазних націоналістів" (АРТЕФАКТИ) 

Аналогічно не було "буржуазним" і оунівське підпілля. Типову картину про соціальне походження учасників ОУН(б) подає звіт із району "Беріг" (територія надрайону "Долина", ВО "Заграва") за липень 1943 р.:

Соціальне походження учасників ОУН(бандерівців)

Український національно-визвольний рух був більш "робітничо-селянським" (понад 94 % - селян, ремісників й робітників перебували в УПА і понад 83 %  - в ОУН), ніж рух червоних партизанів.

Адже, згідно зі статистикою Українського штабу партизанського руху, з погляду соціальної приналежності особовий склад більшовицьких партизанів України виглядає таким чином:

Соціальне походження більшовицьких партизанів України

Також слід наголосити: отримані дані дещо суперечать розповсюдженим у літературі твердженням про те, що в УПА налічувалося 60% селян, 25% робітників і 15% інтелігенції.

Вказані цифри можуть стосуватися, скоріш за все, галицького регіону. Для Волині вони є некоректними, оскільки частка української інтелігенції та робітників у структурі населення була нижчою, ніж в Галичині, а відтак у рядах УПА-Північ інтелігенція, вочевидь, не перевищувала десятивідсоткової позначки, а робітники й ремісники становили 15-17% вояків.

Молоді комсомольці йшли в УПА більш охоче, ніж "петлюрівські недобитки" Не позбавленими інтересу є також результати аналізу вікових даних облікованих упівців.

До уваги читача - дані про вік немісцевих повстанців. Адже радянська пропаганда стверджувала, що з центральної та східної України до "банд" вступали "колишні куркулі", ті, "хто мав образу на радянську владу", "петлюрівські недобитки".

"Ще в 1930-му проти радянської влади повстав мільйон українців" (АРХІВИ) 

З цих звинувачень випливає, що немісцеві вояки УПА здебільшого мали б бути народжені ще наприкінці ХІХ або на початку ХХ ст., щоб встигнути побувати "петлюрівськими недобитками" або "куркулями".

Статистичні ж дані цілком інакші - найбільшу вікову категорію в обох групах повстанців (місцевих і немісцевих) становила молодь 1916-1926 років народження, тобто в 1944 р. їм було 18-28 років (відповідно 78,15% та 60,85%), загалом - 74,48% вояків Групи "Богун".

Вікові категорії повстанців

Бійці віком від 29 до 35 років складали другу велику вікову категорію: 13,73 % місцевих та 27,2 % немісцевих повстанців і загалом дорівнювала 18,51 % від усієї кількості облікованих.

Третя вікова категорія - повстанців віком 36-45 років. Серед місцевих упівців вони становили 4,64 %, серед немісцевих - 9,28 %, а в загальному реєстрі їхня доля сягала 6,04 %.

Найстарших вояків (віком понад 45 років) було мізерно малою. Серед місцевих повстанців статистика таких не фіксує взагалі, серед немісцевих старших бійців менше відсотка (0,96 %), а від загальної кількості 0,2 %.

Нарешті, остання категорія - неповнолітні, яким у 1944 р. виповнилося 17 років - становила 0,62 % від загальної кількості облікованих повстанців (0,52 % від місцевих і 0,96 % від немісцевих).

Діти підпілля. Вони хотіли бути в УПА і гралися у смертельну гру

Теоретично учасниками національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. (за радянським визначенням - "петлюрівцями" або "куркулями") до початку загальної колективізації в УСРР могли бути люди, народжені не пізніше 1909 р. (яким на початок суцільної колективізації сільського господарства у 1929 р. виповнилося 20 років, а в 1944 р. було 35 років).

Таких серед облікованих немісцевих бійців УПА Групи "Богун" 34 особи (10,89 %). Тобто колишнім "куркулем" або "петлюрівцем" міг бути лише кожен десятий немісцевий боєць, внесений до "Еведенційної книги" ВО "Богун".

Отже, нав'язувані багаторічною радянською пропагандою стереотипи про "петлюрівських недобитків" і колишніх "куркулів" не підтверджуються статистикою. Якщо вести мову про немісцевих бійців, то абсолютна більшість із них світоглядно сформувалися в роки більшовицької влади, вчилися в радянських школах, належали до відповідних молодіжних комуністичних організацій.

Більш того, серед червоних партизанів на території України була більша кількість людей старшого віку, ніж серед упівців.

"Красные партизаны Украины. 1941-44 гг."

Нижче, у порівняльній таблиці, наводимо статистику Українського штабу партизанського руху за 1945 р., яка подає дані на 88 тис. 75 осіб - бійців найбільших червоних партизанських з'єднань в Україні, тобто є достатньо репрезентативною.

Порівняння вікових категорій повстанців та червоних партизанів

Як бачимо, 20,2 % радянських партизанів були старші 35 років (натомість серед упівців цей показник сягає тільки 7,66 %.

Велика кількість бійців старшого віку серед червоних зумовлена умовами формування радянського партизанського руху, основою якого були оточенці (головно колишні кадрові червоні командири і політичні комісари, які не бажали здаватися до німецького полону і не могли повернутися до своїх домівок, подібно до рядових червоноармійців - учорашніх селян та робітників), залишені для роботи в підпіллі функціонери комуністичної партії й комсомолу нижчої та середньої ланок, а також перекинені з-за лінії фронту спеціально вишколені диверсанти-терористи, сапери, радисти й снайпери, навчені в структурах НКВД.

П'ятий Український фронт. До 70-річчя радянського партизанського руху 

Використані статистичні джерела дають змогу окреслити узагальнюючий портрет типового українського повстанця Групи "Богун" УПА-Північ на зламі 1943-1944 рр.

Майже з цілковитою впевненістю можна стверджувати - це був:

- українець (98,2 %),

- який, скоріш за все, народився в місцевості, яка територіально входила до ВО "Богун" (78,41 %),

- уродженець села або невеликого містечка,

- хлібороб, ремісник чи робітник (понад 90 % випадків),

- віком від 18 до 28 років (понад 70 % випадків),

- з початковою або неповною середньою освітою (близько 65 %),

- неодружений і бездітний (75 %),

- який до приходу в УПА переважно не був знайомий з військовою службою (57,86 % випадків).

***

Докладна історія боротьби українського визвольного руху від Коновальця до Кука, від зародження ідеології до загибелі останнього повстанця, крізь призму внутрішніх дискусій і без спотворень радянської чи німецької пропаганд - у новому дослідженні київського історика Івана Патриляка "Перемога або смерть! Український визвольний рух у 1939-1960 роках".

 Іван Патриляк